Цебриківський селищний голова Володимир Барнасевич відкрив вуличний колодязь і вдоволено сказав:
– Ось бачите: у будь-який момент контролер комунального господарства може зняти показники лічильника води і не турбувати господаря. Бо ж сьогодні не кожен хазяїн пускає у двір. А так біля кожного будинку ми обладнали колодязь, встановили прилад обліку та раз і назавжди зняли багаторічну проблему водозабезпечення.
У Цебриковому прокладено близько 35 кілометрів водогону. Практично весь він будувався у 50-х роках минулого століття, тож за останні літа через зношеність системи спеціалісти фіксували до 80 відсотків втрат води. Бувало таке, що через пориви люди по декілька тижнів не мали життєдайної вологи. Тому в минулому році, коли керівником комунального господарства погодився стати Олександр Беца, було вирішено капітально відремонтувати найпроблемнішу ділянку водогону, де нараховується близько 600 абонентів.
У першу чергу селищна рада провела збори громадян: треба було заручитися підтримкою людей, адже в бюджеті на ремонт коштів не було. Багато цебриківців з розумінням поставилися до того, що доведеться викласти чималеньку суму – по 1350 гривень з домогосподарства. Усвідомлювали, що іншого шляху для вирішення цієї надзвичайно гострої проблеми немає, на бюджетні вливання можна сподіватися не один рік… Але були й такі люди, які обривали гарячі телефонні лінії вищих інстанцій, скаржилися до райдержадміністрації, прокуратури, кликали журналістів – мовляв, селищній раді виділили гроші на ремонт, а з нас збирають кошти безпідставно.
Словом, було чимало непорозумінь, та все ж таки 13 кілометрів водогону замінили. У цій справі значну фінансову й організаційну підтримку надав місцевий підприємець Олександр Манько. Тож сьогодні багато людей дякують і йому, і селищному голові, і керівникові комунального господарства. Всього за рік їм вдалося навести лад у водокористуванні та водозабезпеченні жителів громади.
Значний обсяг робіт проведено і на кладовищах. Адже дійшло до того, що в селищі з майже трьома тисячами населення не було де поховати небіжчика. Цвинтарі розчистили від чагарників, встановили огорожу, підвели воду, аби люди мали можливість напитися чи помити руки. Одне з кладовищ розширили майже удвічі, виділили місце для сміття. Та головне – організували поховання так, що відтепер вже не буде хаотичного розташування могил. За це відповідає комунальна служба. Нині лише спеціально створена бригада з чотирьох чоловік викопує яму та надає деякі ритуальні послуги. Загалом це коштує лише 500 гривень. У планах – відремонтувати старенький УАЗик, щоб цебриківці не бігали по селищу в пошуках ритуального автомобіля. Але на це поки що немає коштів.
– Переконаний, що на місцях можна виконати чимало робіт, лише треба докорінно змінити систему діяльності органів місцевого самоврядування, – говорить В. Барнасевич. – У цьому велика надія на децентралізацію влади, яка дасть більше повноважень та дозволить громадам активніше розвиватися. Адже виходить так, що нині сільська чи селищна рада має більше обов’язків, ніж прав. Ось, наприклад, нещодавно один горе-господар мало не посеред села викинув тушу свині вагою 120 кілограмів. Що у такому випадку робити? Поки збереться адмінкомісія, поки знайдуть і покарають винного, смердюча туша в таку спеку не буде лежати. Виходить, що селищний голова безсилий, але має прибрати її негайно. А якби було більше повноважень (як за кордоном, де на порушення правил благоустрою дуже оперативно реагують комунальні служби), то горе-господар платив би такий штраф, що інші замисляться. І не було б у нас скирт соломи та сіна на вулицях, і не висипали б сміття де кому заманеться, і не псували б дитячі майданчики та інше майно громади. Лише словом на людей не надто вплинеш. А коштів, щоб прибирати за кожним, – зовсім немає.
Маючи на балансі дитячий садок «Вербиченька», де виховується близько сотні малюків, левову частку селищного бюджету витрачають на його утримання. По відвідуванні цього дошкільного закладу, яким керує Наталія Михайлівна Сауленко, залишилися приємні враження. З усього видно, що тут працює дружний та творчий колектив.
– У постійному покращенні умов для виховання малюків нас дуже підтримують їхні батьки, – розповіли методист дошкільного закладу Олена Гальченко та завгосп Ганна Зінченко. – Групи немов змагаються між собою: то обладнали яскравий ігровий майданчик, то закупили нові меблі, то презентували пральну машину-автомат. Ми дуже вдячні батькам за небайдужість і цікаві ідеї. Наш колектив також старається – усі малюнки на стінах усередині приміщення та оздоблені альтанки на подвір’ї – це робота колеги Ліни Миколаївни Чорби. Є у нас і рукодільниця Валентина Іванівна Рошко, яка плете, шиє костюми для лялькового театру… Діточок ми виховуємо в дусі українознавства, маємо власний міні-музей зі старовинними предметами побуту. Прагнемо, щоб виростали малюки з любов’ю до рідного краю та його працьовитих людей.
Ось такими основними турботами живе Цебриківська селищна рада – одна з найбільших громад Великомихайлівського району. Її лідер Володимир Франкович Барнасевич не зупиняється на досягнутому, адже існує ще ряд проблем, які необхідно вирішити для покращення життя людей. Він чудово знає, що без підтримки місцевих підприємців, та й взагалі громади, буде складно зрушити з місця, тому велику надію покладає саме на них.
