Одеса, Ришельєвська, 17… У переддень професійного свята – Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку – тут з’явилася меморіальна дошка: «У цьому будинку 1929 року розпочало регулярне мовлення Одеське державне радіо».
Ця адреса примітна в багато якому стосунку. Наприклад, тут колись жив Ісаак Бабель (про що свідчить інша меморіальна дошка). «Радійна» табличка-нагадування тут раніше теж була. На жаль, її пошкодили у плині нещодавньої реставрації фасаду. Повернути матеріальне втілення пам’яті вирішили в ювілейний рік (85-річчя Одеського обласного державного радіо). Одним із основних натхненників став голова регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін. Втім, про свої заслуги Юрій Анатолійович скромно мовчав, воліючи дякувати Одеській міськраді (за виданий дозвіл) і своєму другові – журналістові, підприємцю та меценату Володимиру Новикову. Володимир Федорович керує підприємством, що займаються гранітними пам’ятниками, але вже не раз власним коштом допомагав увічнювати в граніті пам’ять про видатних людей та події нашого краю.
На церемонію відкриття прийшли колишні та нинішні керівники обласного радіо (Іван Нєнов, Віктор Козюра, Геннадій Степаненко). Що стосується ще одного з цієї когорти – Сергія Комара, якого вже з нами немає, процитуємо фрагменти з його книжки «Радіо… та інше життя»: «Архівні документи свідчать: становлення відбувалося нелегко. Перші передачі супроводжував гуркіт коліс биндюжників, які з ранку до вечора снували на своїх возах від порту до «Привозу» та назад. Однак незабаром Одеса домоглася слави одного з провідних радіоцентрів України… Радіо виходило в ефір практично щодня, було багато різноманітних передач. Ефір був прямим, без запису. Музичні концерти, виступи артистів, інформаційні повідомлення, оголошення… Гучномовці були встановлені на Соборній та Думській площах, на розі Дерибасівської та Ришельєвської, Преображенської та Пантелеймонівської, в Олександрівському парку. Пізніше з’явилися «тарілки» у квартирах. Кожен хотів таку мати, як зараз телевізор або комп’ютер».
Були присутні на відкритті меморіальної дошки й рядові ветерани-радійники, а також дочка одного з найперших працівників – Діана Георгіївна Маркова.
– Мій батько – Георгій Михайлович Марков – нестямно любив радіо, – зі слізьми в голосі розповідала літня жінка. – Він був технік-зв’язківець. Ми жили на Молдаванці. Якщо були якісь недолади, він у будь-який час біг сюди пішки: «Треба допомогти хлопцям». Батько закінчив технікум і мав вступати далі до інституту зв’язку, але всі плани поламала війна. Він був військовозобов’язаний. З Одеси останнім пароплавом відбув до Севастополя, там і загинув у липні 42-го. Його остання радіограма: «Бачу німців, знищую рацію». Йому було лише 28 років, і зараз він годився б мені в онуки…
Сьогодні рядового споживача не здивувати достатком радіо– і телеканалів, електронних ЗМІ. Справжня повновода ріка інформації. А джерела її в Одесі – тут, на Ришельєвській, 17. Пам’ятаймо.
