«Я в мери більше не піду!..»

З настанням холодів проблема номер один – опалення дитячих садків. Із цього питання і почалася наша розмова з міським головою Кілії М.А. Переверзєвим.

– Становище із забезпеченням твердим паливом вкрай складне, – сказав Максим Артемович. – Тендер було проведено, його переможець зобов’язався завезти вугілля по 1400 гривень за тонну, фінансування відкрито, але на склади встигло потрапити лише 10 тонн – і нитки постачань обірвалися. Добре, що у нас за останні два роки утворився запас палива, у цілому тонн 80 є. Це майже половина того, що міським дитсадкам треба на зиму. Нам би ще вагон вугілля – і зиму переживемо.

– Максиме Артемовичу, я бачу, що Ви, готуючись до цього інтерв’ю, намітили список на двох аркушах. Що це – проблеми міста?

– Ні, це список того, що було зроблено цього року. Незважаючи на дефіцит коштів, роботи щодо упорядкування міста у нас не припиняються. Багато покрівель ми відремонтували в минулі роки, зараз встановлюємо шатрові дахи ще на двох будинках. Були в нас багатоповерхівки на околиці, не під’єднані до каналізації. Внесли до плану, проклали півкілометра труби – проблему розв’язано. Напередодні зими провели великий обсяг робіт щодо підготовки дренажної системи, яку було замулено: почистили канали, єрики, труби. Але бувають ситуації непередбачувані. Наприклад, на вулиці Образко лопнула водопровідна труба. Розкопали, щоб залатати, і побачили, що вона вся прогнила, треба замінювати триста метрів, а грошей у бюджеті на це не передбачено. Що робити? Ми зібрали мешканців, пояснили ситуацію і запропонували такий варіант: ви купуєте трубу, а комунальне підприємство міськради «Світло» провадить роботи. Люди погодилися, і спільними зусиллями проблему розв’язано. Таких прикладів можна навести чимало.

– У розв’язанні найглобальніших проблем Кілії, наскільки я знаю, допомагає обласна рада?

– Так. Болюче питання – водопровід по вулиці Перемоги. Ця дорога довжиною кілометри два веде на елеватор, нафтобазу та інші підприємства, нею постійно рухається великовантажний транспорт, і металева труба, прокладена в землі, періодично лопається, особливо взимку. Минулого року з обласного бюджету було виділено 640 тисяч гривень, і ми почали замінювати металеві труби на поліетиленові. У цьому сезоні роботи тривають. Ще одна важлива справа – ремонт покрівлі над дитячим садком «Дельфін»: на цей об’єкт область нам виділила 660 тисяч гривень. Але найбільша проблема Кілії – старі очисні споруди. Позаминулого року ми уклали договір на розробку нового проекту, а коштує він майже мільйон гривень. З обласного бюджету вже надійшло два транші, документація розробляється.

– Максиме Артемовичу, коли Вас обрали міським головою, у Кілії вода подавалася по годинах, лише два рази на добу…

– Зараз вона є завжди. За винятком, щоправда, випадків, коли відбувається аварія. Тішить мене й те, що поступово, вулиця за вулицею, робимо освітлення.

– До свого активу Ви можете записати ще одне досягнення: організована робота громадського транспорту. Це дуже актуально, оскільки Кілію з її довжиною вулиць пішки не подолати.

– Якщо в благополучний радянський час у нашому місті діяли два автобусних маршрути, то тепер їх три. Громадський транспорт ходить чітко за графіком, люди усе активніше користуються його послугами. Звичайно, наші таксисти цим не задоволені…

– Хочу повернутися до проблем дошкільних закладів, які в Кілії відвідують 550 дітей. До міських дитсадків є черга, у якій стоять близько 200 сімей…

– В «Ромашці» цього року могла б запрацювати ще одна група – зробили ремонт, встановили сантехніку, меблі. Але у зв’язку з тим, що немає грошей на додаткові штатні одиниці та компенсацію витрат на харчування, групу відкрити поки що не вдається. Взагалі Кілія – місто скривджене. Нещодавно я подивився дані з бюджетів населених пунктів, що входять до Асоціації малих міст України. За витратами казенних коштів на душу населення, Кілія – на передостанньому місці. Наприклад, якщо в Рені, де мешкають 19,5 тисячі чоловік, бюджет міста становить 16,7 млн грн (дані на 2013 рік), то в Кілії з її населенням у 20,9 тисячі, у скарбниці лише 11 мільйонів. Тобто в Рені на душу населення припадає 860 гривень, у нас – 530. Наведу ще кілька цифр для порівняння цього показника: у Болграді – 806 грн на мешканця, в Арцизі – 825, в Ізмаїлі – 4175, в Іллічівську – 6241, у Києві – 6507 гривень. Де ж справедливість? Чому так? Кого я лише не запитував, ніхто не може відповісти. І, найстрашніше, що нікого це не цікавить. Сам крутишся, як білка в колесі – одні неприємності. Я, звичайно, допрацюю це скликання, але більше балотуватися в мери не буду.

– Шкода, містам потрібні господарі. Коли до влади приходять революціонери із прапорами, вулиці заливає нечистотами – Кілія це вже проходила. У Вашому розчаруванні не останню роль, напевно, зіграла кримінальна справа – рік тому Вас звинуватили в одержанні хабара. Проте ми сьогодні розмовляємо в цьому кабінеті…

– Мені підкинули у машину гроші. Рік тягали по судах, але досі не висунули доказів провини. Я працюю, як і працював, ніхто не позбавляв мене повноважень міського голови. Але, повторюся, у мери більше не піду. Як говорили римські консули: «Я зробив усе, що міг, хто може, хай зробить краще».

Выпуск: 

Схожі статті