Проблема взаємин «маленької людини» з бюрократичною машиною була актуальною за всіх часів. На жаль, злободенним це питання, як і раніше, залишається і сьогодні, особливо для сільських жителів. І що характерно, переважно скарги надходять з боку так званого «патерналістичного прошарку» – осіб пенсійного віку, які звикли, в основному, розраховувати на підтримку з боку держави. Є й ще одна характерна риса – у більшості випадків представники цього «прошарку» як арбітражної інстанції воліють обирати саме сільські ради. Адже незважаючи на те, що змінюються соціально-економічні формації, приходять і відходять президенти, на селі «радянську владу», як і раніше, для населення втілює сільський голова. У цьому ще раз я зміг переконатися під час одного з останніх відряджень до приміської Броски. Відповідаючи на запитання, що ж найбільше її, як лідера місцевого самоврядування, тривожить, сільський голова Світлана Москвич (на знімку), не замислюючись, відповіла:
– Мене, безумовно, не може не хвилювати високий градус у взаєминах наших рядових жителів з окремими держструктурами як представницької, так і виконавчої влади. Зокрема, лише на діяльність реєстраційної служби міжрайонного управління юстиції за порівняно невеликий період до мене надійшли десятки скарг. І, здавалося б, який, начебто, я маю вплив на це управління, і яке мені до цього діло?
Але так вже повелося на селі – по допомогу тут прийнято звертатися саме до сільради. Як правило, сільському голові вірять. Адже він, передусім, живе із заявниками в одному населеному пункті і про всі побутові та соціальні проблеми земляків знає не з чуток, а по-друге, посада ж його виборна і, у разі недбайливого ставлення до своїх обов’язків і виборців, селяни відповідно поставляться до нього і на чергових перевиборах.
Суть усіх претензій до міжрайонного управління юстиції зводиться фактично до одного – необґрунтованої тяганини при оформленні права власності.
– Нерідко складається враження, що там людей і зовсім не вважають за людей, – висловлює свою думку Світлана Москвич. – Щоб потрапити на прийом, спочатку необхідно пройти певну процедуру: зареєструватися по телефону і у призначений час подати заяву. Однак потім заявник потрапляє до бюрократичних мереж. Дуже часто йому по кілька разів під різними надуманими приводами відмовляють у позитивному вирішенні питання. Причому офіційні відмовки за своєю нахабністю іноді виглядають просто-таки зухвало. Наприклад, відмова мотивується нібито відсутністю в переліку подаваних документів техпаспорта будинку. Хоча при поданні заяви його наявність є обов’язковою умовою. І знаючи пунктуальність та обов’язковість пенсіонерів, їхнє трепетне ставлення до документів, мало хто повірить, що вони справді масово не подають техпаспорти.
Щоб не бути голослівною, Світлана Олександрівна зачитала одну з найбільш показових заяв бросківського пенсіонера: «Після розлучення та розподілу майна за мною залишилася половина будинку. Я провів газ, відкрив нові особові рахунки. Однак в оформленні права власності мені було відмовлено, на мій погляд, з надуманої причини – неподання мною техпаспорта. Але це нонсенс, тому що при прийманні моєї заяви складався перелік доданих документів. Серед них значився і техпаспорт. Тут нас, людей похилого віку, дуже часто ніхто не бере до уваги. Складається враження, що ми люди другого сорту. Варто лише подивитися, хто сидить в управлінні в коридорах у багатогодинному очікуванні. Переважно люди похилого віку. І в той же час для інших, у кого товсті гаманці, питання вирішуються миттєво. Вони проходять до кабінетів без черги».
Малозрозумілим при відмові в оформленні права власності виглядає і мотивування у вигляді посилання на відсутність держакта на ділянку землі, де розташований будинок. Адже в законодавстві є пряме роз’яснення, що це аж ніяк не є обов’язковою умовою. У цьому видно, знову ж таки, показовий приклад швидше за все штучно створеної тяганини. Тут мимоволі й запитаєш себе: робиться це спеціально з тих або інших міркувань (адже, наприклад, за кожне повторне звертання до органів юстиції доводиться платити мито) чи це факти посадової невідповідності та низької кваліфікації працівників?
– Коли наші люди після багаторазових безуспішних спроб (іноді й по 5-6 разів (!) зневірюються самостійно оформити належну їм на цілком законних підставах власність, вони й звертаються по допомогу до сільради, – пояснює Світлана Москвич. – І ми, розуміючи, що цих людей справді більше нікому захистити, намагаємося всіляко їм посприяти. Тоді я беру свій старий нотатник і для початку намагаюся вирішити проблему у телефонному режимі. І, як правило, цього виявляється досить. Проте, скарги надходять далі з тією ж регулярністю. Не чують нас і на районних нарадах, де, зокрема, присутній і начальник міжрайонного управління юстиції. На всі претензії сільських голів нам відповідають, що зазначені випадки є поодинокими і якусь негативну тенденцію тут шукати не варто. Але ж це не так. Адже це справді велика спільна проблема, яку й вирішувати слід спільно.
На завершення хочеться сказати ось що. Коли люди похилого віку приходять по допомогу до сільських голів, то нерідко сердито кажуть: «Ну чому вони так знахабніли? Майдан чи що їм під кабінетом влаштувати?» Адже справді, саме з таких іскор індивідуального обурення часом і спалахують багаття громадських хвилювань.
