Чому? Адже Жовтневому – єдиному на Одещині албанському селу, можуть позаздрити багато інших. Після краху колгоспу тут розмістив частину свого виробництва великий агрохолдинг. «Агропрайм» побудував біля села сучасний племінний репродуктор, де одержують поросят. Нещодавно здана в експлуатацію і виходить на проектну потужність свиноферма на 24 тисячі голів за рік. Причому, як стверджує директор Полтавського інституту свинарства професор Волощук, за рівнем технології їй немає рівних в Україні – це евройпейский рівень виробництва. «Агропрайм холдинг», маючи високопродуктивну техніку, обробляє довкола Жовтневого близько 4,5 тисячі гектарів землі, одержуючи високі врожаї. Не менш успішно працює фермер Леонід Іванов, який взяв під оренду у своїх односільчан тисячу гектарів землі.
Якщо подивитися статистику, то за останні роки кількість робочих місць у Жовтневому зросла. Якщо у 2007 році сільрада звітувала про наявність 282-х робочих місць, то зараз їх – понад п'ятсот.
– Але ж у Жовтневому працездатне населення становить 1400 чоловік, – говорить сільський голова. – Сотні моїх односільчан змушені виїжджати за межі Болградського району на заробітки. Молодь прагне знайти роботу у великих містах, старше покоління вимирає – з'являються в нашому селі будинки, що стоять пусткою, їх уже близько сотні. Щоправда, я бачу, що такі будинки іноді продаються. Жовтневе – село комфортне: до райцентру їхати всього сім кілометрів по гарній дорозі, у нас є природний газ. У Жовтневому стали купувати будинки уродженці інших населених пунктів, зокрема, городяни – для літніх батьків. Одна справа, скажімо, жити стареньким у віддаленому селі Олександрівці, інша справа у нас, в Жовтневому. Тут працює амбулаторія, де є лікар сімейної медицини і стоматолог. На жаль, немає лабораторії – за рахунок коштів сільради ми підготували для неї приміщення, але все марно – район не може закупити необхідне устаткування. У нас є своя «швидка допомога», завжди може приїхати за викликом лікар. У Жовтневому чудова школа, дитячий садок, працюють пошта й відділення «Ощадбанку». Щоправда, дотепер нам не вдалося замати аптеку, але ми це питання вирішуємо. Село чисте, озеленене. Щотижня вивозиться побутове сміття, і для жителів села ця послуга – безкоштовна.
Кілька років тому на сторінках «Одеських вістей» ми розповідали про досягнення команди Олени Жечевої – зроблено чимало. Що примітно, крім бюджетних коштів, на розвиток інфраструктури залучалися і позабюджетні.
– Так, нам вдалося одержати і освоїти три гранти, – говорить О.Д. Жечева. – Так, за програмою розвитку ООН і ЄС встановлені металопластикові двері і вікна в дитячому садку, що дозволяє заощаджувати тепло. За допомогою «Комітету виборців України» отримано кошти на забезпечення амбулаторії проточною водою, зокрема, гарячою. Також за рахунок гранту і спонсорської допомоги в нашому селі побудовано два дитячих ігрових майданчики.
Звичайно, не залишилося Жовтневе і без бюджетного «донорства». Пам'ятається, коли О.Д. Жечеву було обрано сільським головою, до місцевого Будинку культури було небезпечно заходити – він перебував в аварійному стані. За минулі роки за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів вдалося відремонтувати дах, глядацьку і танцювальну зали, фойє, кабінети для занять гуртків. Тут з'явилася кімната албанської культури, експонати якої розповідають про історію цього унікального села, його традиції.
Чимало можна розповісти про упорядкування Жовтневого. Чому ж розчарована керівниця громади?
– Багато сільських голів, у яких є своя позиція, зазнають значного тиску і несправедливих нарікань, – говорить Олена Дмитрівна. – Наведу всього один приклад. За обласною програмою «Питна вода» у Жовтневому почали будувати нову артезіанську свердловину. На цей об'єкт заклали понад 600 тисяч гривень. Я бачила проектну документацію, оскільки її замовляла і оплачувала сільрада – глибина свердловини повинна була становити 56 метрів. Але фактично зупинилися на 18-ти метрах. Запустили свердловину у 2011 році, але незабаром вона замулилася і в кінцевому підсумку перестала подавати воду. Жителі нашого села вкрай обурені і відверто говорять: «Закопали в землю 600 тисяч гривень, а користі ніякої!» І люди праві. Але багато хто вважає, що винна сільрада. Хоча не ми виступали замовником. Гроші витрачені, а люди як привозили машинами воду, так і привозять, а це 60-70 гривень за три тонни. Я гадаю, кожний сільський голова може розповісти про факти, коли бюджетні кошти витрачалися не раціонально. Усі ми бачимо, наскільки в кошторисах завищується вартість будівельних матеріалів і робіт. Навіщо – пояснювати не треба. Мене це дуже пригнічує, я не можу на такі факти заплющувати очі. Коли гроші на розвиток виділяє сільська скарбниця, ми можемо контролювати їх раціональне використання. Хоча й тут зустрічаємося із проблемами. Так, наприклад, вишукали деяку суму на встановлення в Будинку культури металопластикових вікон. Чесно скажу: керівництво району намагалося «запропонувати» підрядника, але ж ми цікавимося цінами на ринку… Самі знайшли підрядника – нажили ворогів. А скільки проблем по партійній лінії! Чому сільські голови повинні постійно танцювати під партійні дудки керівних політичних сил? І скільки це можна терпіти? Тому особисто я справді дні до виборів рахую. До речі, іти з посади збирається і мій секретар.
