За даними ВООЗ, щороку від 50 до 65 тисяч дітей стають сліпими через таку недугу, як ретинопатія недоношених. Це тяжке захворювання вперше було діагностоване у США в середині минулого століття.
Його розвиток пов’язаний із тим, що недоношені діти, які народилися з вагою менше 1,5 кілограма, у 65-90% випадків мають недорозвинену систему судин, які мають забезпечувати живлення сітківки ока. Що раніше належного терміну маля з’явилося на світ, то меншу площу сітківки покривають нормальні кровоносні судини. У більшості дітей судини ростуть далі й після народження, але у приблизно 20% дітей їхній розвиток зупиняється. І якщо вчасно не подати допомогу, дитина залишиться необоротно сліпою.
Для того, щоб цього не сталося, діти, що народилися в межах 31 тижня віку внутрішньоутробного розвитку з вагою 1500 грамів і менше, неодмінно мають бути оглянуті лікарем-офтальмологом для підтвердження або виключення діагнозу. При огляді фахівець визначає наявність і ступінь розвитку захворювання й виносить рішення щодо необхідності лазерного втручання.
Завідувач консультативної поліклініки Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П. Філатова АМН України, кандидат медичних наук Сергій Кацан виконує непросту місію – здійснює в Одеській, Херсонській і Миколаївській областях роботу щодо виявлення дітей з ризиком розвитку ретинопатії недоношених. Сергій Володимирович відвідує в Одеській області відділення патології немовлят, де перебувають дітки з ризиком розвитку ретинопатії недоношених, а також виїжджає до лікувальних установ усього півдня України. Багатьом з малят саме він виконував успішну лазерну операцію.
– Якщо дитина народилася з вагою менше кілограма, в 90% випадків у неї буде діагностована ретинопатія недоношених, – говорить Сергій Володимирович. – Лікувати її можна по-різному залежно від тяжкості виявленої патології. В 60-70% випадків захворювання минає саме на першій або другій стадії свого розвитку. У складніших випадках доводиться вдаватися до лазерного припікання сітківки. Це дозволяє запобігти її відшаруванню.
Якщо захворювання швидке прогресує або перебуває на занедбаній стадії, застосовуються хірургічні методи лікування. На жаль, у занедбаних випадках прогноз для маленького пацієнта не завжди сприятливий. Тому ми не перестаємо пояснювати батькам важливість вчасного виявлення захворювання та проведення оперативного лікування. Втрата часу в цьому разі рівнозначна тому, що дитина залишиться сліпою.
До сказаного Сергієм Володимировичем варто додати таке: наша країна з 2006 року перейшла на європейські стандарти виходжування малят: сьогодні рятують діток, що народилися з вагою від 500 грамів. Недоношені крихітки з’являються на світ із органами й системами, що не встигли нормально сформуватися і самостійно працювати не можуть. Починається дуже важка боротьба за їхнє життя. Проблеми з зором на цьому етапі деяким батькам можуть здатися не найважливішими. І в цьому криється одна з найнебезпечніших оман: медики спеціалізованого неонатологічного відділення можуть допомогти дитині вижити, але час для порятунку зору може бути безповоротно вгаяний.
На жаль, у практиці Сергія Кацана було кілька випадків відмови від профілактичного огляду, коли батьків так і не вдалося вмовити дати згоду на його проведення. Вони взяли відповідальність за наслідки цього кроку на себе. Якщо врахувати, що глибоко недоношене маля може на все життя залишитися слабким і хворим, то позбавлення його зору, можливості бачити маму, тата, друзів, видається ще одним страшним випробуванням, якого дитина не заслуговує не тільки з примхи долі, але й уже, звичайно, з волі батьків.
У зв’язку із цим варто запитати про взаємини медицини й релігії. Чи справді віросповідання може слугувати причиною заборони на проведення медичного втручання, спрямованого на збереження зору? Чи це пов’язано лише з вузьким тлумаченням релігійних постулатів самими батьками дитини?
Відповідь на це питання може підказати доля унікального лікаря, доктора медицини Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького. Він відомий і як архієпископ Лука, святитель, після смерті канонізований Російською православною церквою та віднесений до лику святих за свої добрі справи щодо порятунку людей та богословські праці. Його «Нариси гнійної хірургії» в роки війни допомогли врятувати тисячі життів і досі залишаються настільною книжкою багатьох хірургів.
Валентина Феліксовича протягом усього його непростого життєвого шляху турбували проблеми правильного, мудрого ставлення до науки, до медицини, зокрема як частини Божественного земного промислу. От що він написав із цього приводу у своїй роботі «Наука та релігія»: «Релігія суперечить не науці, а нашим знанням про природу. Але між одкровенням і самою природою немає суперечності й не може бути, бо Бог є Творцем їх обох… Якщо брати релігію по суті, тобто як внутрішнє переживання, як преклоніння перед Богом і спілкування з ним, то ми повинні погодитися, що наука не тільки не суперечить релігії, але більше того – наука приводить до релігії. Вона порушує ті ж самі питання, на які відповідає релігія. Наука приводить до необхідності якогось розумного смислу в житті, якогось вищого призначення життя. Релігія відповідає – це Бог. Наука обґрунтовує не тільки природні закони, за якими світ існує, але також і нормативні закони, за якими він мусить існувати в інтересах збереження життя. Професор Деннерт переглянув погляди 262 відомих натуралістів, включаючи великих учених цієї категорії. І виявилося, що з них 2% були люди нерелігійні, 6% байдужі та 92% – палко віруючі…». Виходить, що справжня віра ніколи не може суперечити здоровому глузду й забороняти те, що робиться заради здоров’я дитини.
