На останній сесії Одеської облради у плині обговорення проблем четвертої хвилі мобілізації до української армії із зали звучали прохання не призивати на службу сільських голів і «останнього тракториста в селі» («ОВ», 24.01.2015). Щодо тракториста немає заперечень, а от деяким сільським чиновникам, навіть виборним, нешкідливо й послужити, я гадаю. На селі корупціонерів не менше, ніж у місті, хіба що розмах не той.
Звертаючись до досвіду СРСР, згадаємо про таке поняття, як бронь. У військовий час вона поширювалася на цінних спеців і кваліфікованих робітників оборонної промисловості. У мирні часи існувало інше явище – відстрочка від призову до армії. У нашому регіоні такою відстрочкою часто міг скористатися моряк закордонного плавання. Звичайно ж, не кожний. Але цінний, обізнаний, перспективний флотський фахівець на відстрочку міг розраховувати.
Навіть і та, компартійна, система розуміла, що моряк – це інвестор, причому валютний. А сьогодні – тим більше. У наші дні дружини моряків ідуть отоварюватися на ринок і до крамниці не з якимись чеками, а з натуральними «зеленими», яких так бракує державі. Тому й варто ставитися до моряків-підпрапорників шанобливо і дбайливо.
Тим більше що ця категорія наших громадян уже давно в зоні ризику. У зв’язку з подіями на Донбасі якось відійшла на задній план проблема морського піратства. Але вона поки що не вирішена... Старі, зношені плавзасоби, шторми, соціальна незахищеність… За великим рахунком, наші моряки вже давно на передовій. Десятиліття тому, коли ми ще не знали, що таке війна, дунайці вже одержували статус учасника бойових дій, були серед них і жертви збройних конфліктів. А от відносно високим рівнем життя ми завдячуємо великій концентрації плавскладу в містах Одеської області, Ізмаїла особливо.
Служба в лавах Збройних сил, та ще в тяжкий для країни час, – свята справа. Але ж у нас куди пальцем не тицьни – влучиш у підприємця, причому молодого. А хіба камуфляж буде погано сидіти на всіляких дистриб’юторах, торговельних агентах, барменах і офіціантах?!
Як абориген, що прожив життя в цих краях, переконаний: якщо четверта хвиля мобілізації повністю накриє наших моряків, злидні зазирнуть до багато яких домівок, а держава недоодержить валюту у свої й без того збіднілі засіки.
Мені можуть заперечити: мовляв, моряк і так відмажеться від армії: є за що… Але по-перше, якщо не узаконити поблажки для флотських хлопців, ми знов-таки заохотимо корупцію. А по-друге, не відкупиться – немає чим. Моряк приходить із рейсу і, як правило, роздає борги – те, що родина проїла, поки він був у морі. Скоріше відкупиться меткий береговий клерк.
Призивати на службу й крім моряків є кого. Не збідніла Україна добрими молодцями. От тільки телерепортажі з району бойових дій ведуть усе більше дівчата…
