Сьогодні газова тема стала однією з найболісніших точок у свідомості українців. На семінарі «Тарифна реформа для досягнення енергетичної незалежності України» фахівці спробували пояснити особливості цінових взаємодій народу й держави. З однією з доповідей виступив старший консультант із питань енергетики Міжнародного банку реконструкції та розвитку, доктор економіки Борис Додонов.
– Ціни на газ для населення, – констатував експерт, – в Україні у 5-7 разів нижчі, ніж у країнах Балтії та Східної Європи, і в 9 разів нижчі, ніж у Німеччині й Австрії. Високі тарифи для населення Європи обґрунтовуються тим, що великі витрати на його транспортування рядовим споживачам. Промисловість, підключена до газопостачання безпосередньо, платить відповідно менше.
Увесь газ, що видобувається в Україні, іде на забезпечення потреб населення. На початку минулого року через низьку ціну плата за видобуте в країні блакитне паливо не покривала всіх витрат на його видобуток, транспортування й податки.
Для потреб промисловості Україна користується імпортним газом. Компанія «Нафтогаз» закуповувала його по 3509 гривень за тисячу кубометрів. А продавала вітчизняній промисловості по 1310 гривень. Тобто працювала собі на збиток. Держпідтримка «Нафтогазу» у 2014 році склала 110 мільярдів гривень, а це 7% валового внутрішнього продукту (ВВП). Для порівняння, загальний дефіцит Держбюджету торік склав 10% ВВП.
У 2014 році собівартість виробництва тепла для населення за ціною газу 1309 гривень становила 390 гривень за гігакалорію. Із цієї суми українці платили 272 гривні. У той час як ринковий тариф виробництва становив 901 гривню за гігакалорію. При такій системі ціноутворення, для мінімізації збитків підприємства теплопостачального комплексу завищують показники використовуваного населенням газу і, навпаки, занижують показники промисловості, бо чинні тарифи не покривають витрат на його видобуток транспортування палива. Порівняйте: українці витрачають на опалення квадратного метра площі удвічі більше газу, ніж десь у Європі.
Доповідач послався на країни колишнього соцтабору, що прийняли європейські стандарти та перейшли на нові тарифи оплати за енергію. Складається враження, що в риторику семінару-агітації було закладено заспокійливу нотку: мовляв, не бійтеся, усі дорого платять – і нам уже час; це спосіб життя – чим ми кращі?..
А якщо читати між рядків повідомлення про реформування в газовій сфері, то дійдеш висновку, що українці більше за всіх мерзнуть і частіше за всіх миються гарячою водою.
Фахівці Міжнародного енергетичного агентства стверджують, що за умови інвестування у видобуток власного газу та підвищення ефективності його споживання Україна через 10-15 років буде самодостатньою державою з річними обсягами видобутку до 30 мільярдів кубометрів на рік. А несвідоме населення, оплачуючи несправедливо низькі тарифи, не хоче заощаджувати ресурси та підвищувати енергоефективність системи. Мабуть, тому у «Нафтогазу» опустилися руки. Компанія не вбачає сенсу вкладати кошти у видобуток газу.
Про енергетичну незалежність країни новим реформаторам не заважало б подискутувати із самотніми пенсіонерами. Поцікавитися, який їхній внесок в енергонезалежність. Доїдаючи останню скоринку хліба й віддаючи за комунпослуги практично всю свою мізерну пенсію, вони, виявляється, ще й не доплачують! Розмови про економічну обґрунтованість час перевести і в русло обґрунтованості соціальної.
Зрозуміло, пересічний українець не мислить свого життя без економічно обґрунтованих тарифів. Усвідомлення того, що живеш, як у Європі, або бодай платиш по-європейськи – за все дорого, – наповнює душу гордістю до першого голодного вурчання в череві. Зарплати ж бо не європейські.
У дискусіях про такі потрібні країні реформи часто губиться слово «тарифні», а даремно. Пряма термінологія сприяла б звиканню населення до цінових стрибків. Наприклад, голова Нацбанку України Валерія Гонтарева розповіла країні про скоре підвищення тарифів на газ для населення на 280%, а на тепло – на 66%. Ось тепер усе відомо й на душі якось відразу стало «легше».
Відкритою залишилася проблема: комунікації старіють, і хто повинен платити за втрати теплової енергії під час її транспортування споживачеві, оплачувати нескінченну ліквідацію протікань та проривів? Відповідь ми знаємо.
І навряд чи вона скоро зміниться.
