Ми хочемо жити по-новому, але нас лякають реформи. Нам подобаються лікарні за кордоном, але ми не знаємо, яким чином такого рівня досягнути у нас. Чіпляючись за старе, ми розуміємо, що система, яка працювала десятиліттями в Україні, була недостатньо ефективна і відображенням цього є висока захворюваність, смертність та інвалідність населення від різних захворювань. Основною причиною занепаду медицини саме і є відсутність модернізації, ігнорування сучасних світових тенденцій у діагностиці та лікуванні. Можливо, вже настав час, коли треба інакше поглянути на речі, а саме – розпочати витрачати гроші на пацієнтів, що передусім впливатиме на якість послуг, а не на ліжка, як це робиться досі. При цій старій моделі розподілу ресурсів пацієнт залишається на другому плані, а першочергово кошти виділяються на утримання приміщень, енергоносії та зарплату медичним працівникам. Гірше того, найближчим часом у країні не буде достатнього фінансування для утримання великої кількості стаціонарів, зокрема й протитуберкульозних, серед основних завдань яких – не тільки ізоляція хворих, як це вважалося в минулі роки, а й створення безпечних умов для них і для медичних працівників, що потребує великих фінансових витрат. Показником ефективності цих заходів є захворюваність на туберкульоз медичних працівників і середній термін перебування хворих у стаціонарі. Щороку в області реєструються випадки захворювання на туберкульоз медичних працівників туберкульозних відділень. Так, у Болградському районі за останні п’ять років на туберкульоз захворіли три медпрацівники. Якщо озвучити статистичні дані щодо середнього терміну перебування хворих на туберкульоз у стаціонарах, то по області він дорівнює 98 дням. А зарубіжні дані – від 3 до 10 днів. Чому така різниця? Що, закордонні лікарі не піклуються про хвору людину? Ні, відповідь дуже проста – ми не вміємо раціонально використовувати гроші. Нам легше закрити хворого у стаціонар, ніж організувати йому лікування вдома. До речі, хворий на туберкульоз за правильної схеми лікування безпечний для людей довкола приблизно через два-три тижні від початку лікування. Тоді виникає питання: що він робить решту 11 тижнів у стаціонарі? Звісно, лікується, бо належних умов для цього вдома йому не створено. Ніхто не замислюється над тим, яким чином людина, що не несе в собі загрози для інших, годуватиме свою сім’ю через місяць від початку лікування. А воно тим часом триває від 6 до 20 місяців, в окремих випадках – 36 місяців. Що робити такій людині? Звісно – годувати сім’ю. Тому вона полишає стаціонар і перериває лікування, при цьому знову стаючи епідемічно небезпечною. Крім того, вже поширює стійкі до протитуберкульозних препаратів штами мікобактерій.
В області проведено розрахунок необхідної кількості протитуберкульозних ліжок за умов сучасної епідемічної ситуації. Загальна кількість перевищує потребу на 200 ліжок. Чому скорочуються невеликі туберкульозні відділення в Болградському, Кілійському та Котовському районах? Це дотримання міжнародних практик і нормативів, визначених у наказах Міністерства охорони здоров’я України. Надання якісних послуг із діагностики та лікування туберкульозу має проводитися на базі високоспеціалізованих протитуберкульозних закладів. Що вкладено в термін «високоспеціалізована медична допомога»? Це не флюорографічне обстеження, як вважалося в радянські часи. По-перше, це доступ хворих до безплатних сучасних прискорених лабораторних методів діагностики туберкульозу: молекулярно-генетичних і культуральних, із використанням тестів медикаментозної чутливості до протитуберкульозних препаратів на рідких поживних середовищах. По-друге, це наявність сучасного ендоскопічного обладнання для діагностики та хірургічного лікування туберкульозу. Згідно зі стандартами, такий комплекс обстежень має пройти кожен хворий на туберкульоз перед тим, як йому призначать лікування. Такого обладнання немає в жодній районній лікарні. І впевнено обстоюється необхідність існування відділення, де хворий обмежений у вищезазначених послугах. Але ж тарілку супу й ліки він може отримати і вдома.
Чому у жодної людини не виникає сумнівів, що при виявленні онкологічного захворювання треба отримувати допомогу тільки в обласному онкологічному диспансері? Та тому, що тільки там можна отримати високоспеціалізовану допомогу. І жоден лікар не запропонує такому хворому лікування в районній лікарні. Подібного ж принципу слід дотримуватися при поданні медичної допомоги хворим на туберкульоз.
Враховуючи відстань до обласного центру, з 1 квітня 2015 року мешканці Болградського, Кілійського та Ренійського районів отримують безкоштовну якісну стаціонарну медичну допомогу на базі протитуберкульозного відділення Дунайської басейнової лікарні на водному транспорті м. Ізмаїла та у протитуберкульозних закладах в Одесі.
Раціональне використання коштів для подолання епідемії туберкульозу означає не утримання відділень, які не відповідають сучасним вимогам, а впровадження міжнародних практик, зокрема прискорених методів діагностики туберкульозу та соціальної підтримки хворих у плині амбулаторного лікування.
Ми категорично не приймаємо західні моделі, що довели свою ефективність, а чіпляємося за радянську, яка, на жаль, у сучасних умовах не дає позитивних результатів.
Невже місцева влада не знає, куди використати від 1 до 2 млн грн, які щороку йдуть на утримання протитуберкульозних відділень, де по суті не надаються якісні послуги, а використовуються як соціальний притулок для 2-10 безхатченків. Невже в районі немає інших нагальних проблем, які можна вирішити, вивільнивши згадані вище гроші?
При цьому жодному хворому на туберкульоз не відмовлено у допомозі. Кожен з них має доступ до лікування в інших протитуберкульозних закладах області.
По суті, не обстоюються інтереси хворого, а приховується небажання впроваджувати реформи. Закриття протитуберкульозних відділень – сьогодні це не медичне, а політичне питання. Чому не головний лікар, як організатор охорони здоров’я в районі, приймає рішення щодо необхідності існування протитуберкульозного відділення, а селищний голова, юрист або вчитель є суддею в цьому питанні? Ось у чому парадокс. Коли кожен почне займатися своєю справою та дослухатися до думки спеціалістів, тоді й закінчиться розруха.
