Свого часу і громадськість, і керівництво Одеського припортового заводу рішучо заперечували проти його приватизації, проти нерозумних планів реструктуризації підприємства, розривання на частини його єдиного виробничо-транспортного комплексу. Із цих та інших причин влада багато років не наважувалася віддати у приватні руки такий ласий шматок.
Але тепер на найвищому рівні ухвалено: продавати!
Щоб цей процес не завдав серйозного збитку як підприємству, так і всій державі, необхідно дотримати низку умов.
– Справедливою (а не заниженою!) має бути ціна, за яку держава погодиться продати ОПЗ. Озвучувана деякими ЗМІ сума – 500 мільйонів доларів – до смішного занижена. Справжня вартість ОПЗ та його інфраструктури щонайменше на порядок вища, тобто становить щонайменше 5 мільярдів доларів.
– Потенційний власник ОПЗ має являти собою компанію, що успішно працює та добре зарекомендувала себе у відповідній галузі (виробництво, перевантаження, зберігання і транспортування добрив, аміаку, карбаміду тощо).
– Майбутній господар підприємства мусить мати можливість розв’язати основні економічні проблеми ОПЗ – забезпечити завод газом невисокої вартості, частково модернізувати устаткування тощо.
– Необхідно гарантувати забезпечення належних умов праці, високого рівня зарплати персоналові, збереження інфраструктури підприємства та суміжних об’єктів, містотворчої функції заводу (місто Южне).
– І (мабуть, це – головне) – необхідно гарантувати збереження високого рівня безпеки цього потенційно небезпечного підприємства.
У жодному разі не можна допустити, щоб господарем заводу став олігарх або одна з олігархічних груп, для яких подальша доля підприємства та його колективу (а це понад три тисячі чоловік, з родинами – понад десять тисяч), питання розвитку заводу, безпека функціонування підприємства – пуста справа, а головне завдання – повернути витрачені на купівлю заводу гроші та власне збагачення…
Усе це має бути чітко застережене й закріплене у відповідних документах (у приватизаційних зобов’язаннях, гарантіях, трудових та інших договорах тощо). Дуже важливо зберегти державні важелі контролю над функціонуванням і безпекою підприємства (наприклад, у формі державної частки володіння акціями), передбачити відповідні штрафні санкції та можливість деприватизації (націоналізації) заводу в разі невиконання заздалегідь застережених умов тощо.
