…Село Приморське Кілійського району. На гранітному постаменті застиг воїн-визволитель. Скорбота й мужність відчуваються в його сумному вигляді. Уже багато років він стоїть тут у почесній варті: у граніт підніжжя вписано 60 прізвищ полеглих воїнів: морські десантники, підпільники, жителі села, що не повернулися з бойовища. Пам'ятник воскрешає одну із сторінок героїчного літопису Кілійського району, який був звільнено 25 серпня 1944 року.
– Ми приїхали сюди, щоб ушанувати пам'ять загиблих учасників десанту на Жебріянівській косі, звідки 24 серпня 1944 року почався стрімкий наступ для визволення всього Придунайського краю, – сказав, відкриваючи мітинг, директор Кілійського краєзнавчого музею Віктор Ченуша.
Сьогодні, через 71 рік, уже важко уявити, що Приморське тоді було потужним укріпрайоном «Жебріяни», а приморська коса за два кілометри від села, де зараз розташована зона відпочинку, – плацдармом, на якому розгорнулися запеклі бої.
На сьогодні залишився один-єдиний свідок тих страшних подій – голова Приморської ветеранської організації Олександр Мефодійович Воробйов. Тільки дядько Сашко може показати місця на морському березі, де 1944 року були знищені понад дві тисячі німецьких і румунських солдатів, офіцерів, понад чотири тисячі взято в полон.
У чіпкій пам'яті семирічного хлопчика назавжди закарбувалася моторошна картина: засіяна численними трупами супротивника Жебріянівська коса.
Тоді в жорстокій сутичці з ворогом полягли смертю хоробрих Герої Радянського Союзу Кирило Васильович Бочкович і Іван Павлович Дементьєв, старшина першої статті Іван Іванович Абрамов, офіцери Микола Михайлович Тимофєєв, Микола Павлович Чабала та п'ятнадцять безстрашних морських піхотинців.
Сьогодні на самій Жебриянівській косі ніщо не нагадує про ті грізні події. Хіба що встановлений дуже скромний пам'ятник на території дитячого табору «Супутник».
Донедавна вважалося, що хоробрий командир відділення автоматників Кирило Бочкович похований у селі. А торік Віктор Ченуша повідомив, що одержав офіційний список непоправних втрат, із якого випливає, що Кирило Бочкович похований у братській могилі на території дитячого табору.
Мимоволі виникає питання: чому на місцях боїв – на Жебріянівській та Кундуцькій косах, на кордоні «Волчок», тобто по всій лінії наступу на узбережжі, за стільки років немає меморіальних знаків?
– Якби нам підготували якісь ескізи або іншу документацію, сільська рада вишукала б кошти на їх встановлення, – запевняє сільський голова Приморського Сергій Іванов.
Учасники мітингу, серед яких були голови місцевих ветеранських організацій, кадрові військовики у відставці, учасники афганських подій і АТО, представники Кілійської райдержадміністрації та райвійськкомату, говорили про те, що треба посилити роботу з увічнення історії тієї війни – не можна обмежуватися покладанням квітів і естафетами пам'яті до ювілейних дат.
Так, у Кілії є пошуковий загін, який займається збиранням документів щодо серпневих 1944 року подій. Його керівник Микола Пугачов, військовий пенсіонер, повідомив, що члени загону вивчають документи, листи ветеранів війни, розшукуючи їх і близьких. Так, пошуківцям вдалося зустрітися із сином морського піхотинця Івана Михайловича Циганова – Валерієм Цигановим, який написав документальну книгу про батька та його бойових товаришів «…Від меча й загине!». На мітингу Микола Пугачов вручив цю книгу директорові краєзнавчого музею Віктору Ченуші та передав кілька примірників для сільської школи.
Як розповів М. Пугачов, на косу члени пошукового загону виходили, але поки що знайшли тільки гільзи та патрони:
– Усі вони там, на глибині ледь більше метра, але ландшафт за цей час дуже змінився, бо море відступило, – пояснив він.
…Жебріянівська коса. Як і раніше, до самого обрію – безмовний пісок і високі солончакові трави, що гнуться від чорноморського вітру. Ані обеліска, ані пам'ятного знака…
