Матеріальна допомога, меценатство, спонсорство (назвіть як завгодно) – справа тонка, делікатна. Тут той випадок, коли на милування нема силування. Особливо коли давець сам далеко не профан у спорті. А що якщо самодостатня людина щиро хоче допомогти, підтримати атлета, але при цьому далека від спорту? Ледве, наприклад, відрізняє акробатику від аеробіки? От до таких-от я й звертаю свої роздуми про спонсорство. Поміркуймо разом, кому ваша допомога потрібніша. 

Справа не в персоналіях. Нічого особистого. Справа у специфіці тієї чи іншої спортивної дисципліни, виду. Виходжу з реалій провінції. Як ви вважаєте, кому важче підвищувати свій клас, доводити свою перевагу? У першій групі – ігровики, представники єдиноборств; у другій – штангісти, легкоатлети, плавці, ті, хто змагається за кілограми, метри, секунди. На мій погляд, виїзні змагання, а отже гроші, потрібніші шахістові, борцеві, ніж важкоатлетові та стрибунові. Говорячи про останніх, запевняю вас: покажіть у найглухішому селі результат першого розряду і вище – і будете помічені в області, навіть у Києві. І не доведеться ходити по спонсорах – вас знайдуть. 

А недосвідчених просто хочу застерегти: якщо до вас звернуться, не ведіться на жодні медалі, дипломи, грамоти, здобуті місця! Коли йдеться про особисті види спорту, нехай вас більше зацікавлять такі моменти, як результат, розряд, вік спортсмена. 

До речі, про вік стосовно ветеранського спорту. Автор цих рядків – 1948 року народження. Захоплююся зимовим плаванням. Маю результат 1 хв. 18 сек. на дистанції 100 метрів вільним стилем при температурі води +2 за Цельсієм. Але не маю фінансової можливості брати участь у міжнародних змаганнях із цього виду спорту, і все через смішну пенсію та скромні журналістські гонорари. Звертатися по спонсорську допомогу в той час, коли в Україні страждають діти без вчасної медичної допомоги, вважаю аморальним. Ветеранський спорт, на моє глибоке переконання, має бути аматорським, без фанатизму й самозамилування. 

Водночас із глибокою повагою ставлюся до своїх земляків – таких як Сергій Лапшин, Іван Папушенко, до тих, що їздять змагатися за свій рахунок, та ще й підтримують дитячо-юнацький фізкультурний рух. От на такій ноті – майже що маніфест ветерана – закінчую своє звернення до потенційних спонсорів: допомагайте юним спортсменам – не помилитеся!