У Красному все спокійно. Вже вщухли виборні пристрасті. Ті, що підтримали кандидатуру Ольги Младінової на посаду сільського голови, заспокоїлися: їхні сподівання збулися. Заспокоїлася й Ольга. Що не кажи, а хвилювання все-таки були: оберуть її знову чи ні. Підсумок – свого роду оцінка попередньої роботи.
Зараз вона впевнена: багато чого із планованого виконати вдавалося тільки тому, що зуміла налагодити зворотний зв'язок із односельцями, фермерами, підприємцями, що стали їй справжніми помічниками. Тепер навіть ті з них, хто не увійшов до складу нинішнього депутатського корпусу, як і раніше, залишаються в активі громади. А отже, розпочаті з їхньою участю в попередньому скликанні справи будуть продовжені.
Передусім Ольга повела мене на стадіон площею в гектар: з його огородженням непогано-таки виходить. Стопками лежать закуплені на Арцизькому заводі ЗБВ плити загальною вартістю 65 тис. грн. Такі витрати підтримали всі депутати. Як усе, що стосується піклування про дітей. Тому влітку в таборі біля моря відпочили всі сільські дітлахи, а не тільки традиційно з багатодітних і малозабезпечених родин. Ще 10 тис. грн відвели на пришкільний табір, 30 тис. – на придбання для школи опалювального котла та майже стільки ж – вікон і дверей.
Про це мені розповідала Ольга, поки їхали на «експропрійованій» у чоловіка машині до фермера Василя Капсамуна. Проминули міст. Роботи з його будівництва я спостерігала невдовзі після сумновідомої вересневої повені, що накоїла стільки лиха. Але система після торішніх, із чималою часткою небезпеки, злив випробування витримала.
– А ген і «вотчина» Василя Васильовича, – сказала Ольга. – Чудовий господар – грамотний, дбайливий. Член виконкому. Просто прекрасна людина. Але спочатку я хочу показати нашу красуню – водонапірну башту. Впевнена: ви такої ніде не бачили.
Звичайно, заінтригувала. Башту встигли купити торік, до морозів. За 80 тис. грн. І не прогадали: сьогодні вона б обійшлася удвічі, а то й утричі дорожче. Ольга, як то кажуть, «дістала» Анатолія Серек-Басана, що тоді виконував обов'язки голови райдержадміністрації, своїми проханнями не поскупитися коштами на таку добру мету. Та Анатолій Миколайович і сам знав, що ситуація з водою в Красному – критична. Доставлену з Дніпропетровська новеньку башту запустили в липні. До речі, чоловік Ольги, Петро Зіновійович Грозов, усю автоматику налагоджував, робив монтаж.
Тепер село з водою.
На просторій території фермерського господарства – добротна сільськогосподарська техніка. Тут-таки походжають вгодовані свині, граються поросята. На дорогу вони не вибігають: електропастух не дозволяє. Тут вирощують свиней винятково для внутрішньогосподарських потреб. Як зазначив Василь Васильович, ситому механізаторові й робота на втіху.
У Капсамунів це сімейний бізнес. Створивши господарство, Василь Васильович передав правління дружині. Обидва сина в Одесі живуть, але у справах підприємства участь беруть безпосередньо. Тому справи йдуть непогано. Господарство вже з прибутком, років із п'ять, як обходяться без кредитів. На свої кревні придбали нову техніку – два трактори «МТЗ-892» і ще один – цього року, не такий потужний, але вже в півтора раза дорожчий. Урожай одержали гарний, гріх скаржитися. Ячменю до 50 центнерів з гектара взяли, пшениці – 47 центнерів. Своєю технікою обійшлися в жнива, навіть 70 гектарів допомогли зібрати стороннім. Ну а з приводу зв'язків із громадою, сільською владою однією фразою обійшовся: «Якщо в цьому селі ти живеш, – кому ж і вирішувати його проблеми? Свою лепту треба вносити». Він не уявляє, як це – відмовити при потребі сільраді в пальному або в тракторі для виконання якихось робіт. Уже не кажучи про істотну допомогу на проведення численних заходів. Але із думкою Младінової, що всі депутати активні, не згоден. «У нас 15 фермерів, а допомагають скільки – п'ять-шість? Є у нас жадібні, не заперечуйте».
І порадив зібрати всіх фермерів і поговорити широ. Нехай кожен скаже, що хорошого зробив для свого села. Невже потрібне випробування типу повені, що згуртувало у двобої зі стихією й багатих, і незаможних? Справді, чому дрібний фермер Павло Деркач, у якого й земельки тієї лише шість гектарів, у своїй допомозі сільраді ніколи не відмовляє? Або як такий же фермер Ігор Кунашко, або Іван Сибов, Степан Саввов, Олександр Сагайчук, обидва Кіосе – Дмитро та Сергій... А інші, у кого землі набагато більше, дбають винятково про свою родину. І жодних тобі докорів сумління. Їх не цікавить те, що село якимсь чином утримується в чистоті й ладі, вивозиться сміття й обкошуються узбіччя та стадіони, що у школі тепло, що їхні діти або онуки відпочивають на морі. Свята в селі проводяться на вищому рівні, взимку вулиці очищають від снігу…
Звичайно, допомагати – справа добровільна. Не примусиш. І все-таки Ольга ризикнула: склала своєрідний звіт, хто з фермерів і в чому за минулі п'ять років сільраді допоміг, а хто – і пальцем не поворухнув. Картина вийшла цікавою. Тож розмова, хто й наскільки патріотичний у ставленні до рідного села, – попереду. Можу, однак, припустити, що, по-перше, не всі на нього погодяться, дехто просто проігнорує. А по-друге, дехто, напевне, прийде з примітивною відповіддю: «Грошей і так бракує».
Я для таких знову наведу за приклад фермера Петра Бірбінюка, який побудував та освітлив добротну асфальтовану ділянку дороги в «Комсомольці». У Вишняках Арцизького району теж усюди сліди його безкорисливої допомоги. І в Красному, де він має взяті в суборенду землі, безвідмовно виділяє сільраді кошти на проведені заходи. І все це – з доброти свого серця.
Наше «турне» по Красному завершилося зустріччю ще з одним фермером – Пантелієм Іллічем Куру, – цікавою, освіченою людиною, сільським депутатом минулого скликання, що не балотувався на нинішніх виборах. Як він сам каже, поступився місцем іншим. Хоча Ольга Дмитрівна все одно сподівається бачити його у складі виконавчого комітету.
Пантелія Ілліча ми застали за ремонтом двигуна від придбаної вже вживаної очисної машини (грошей на нову бракує). Як і Капсамун, про свою участь у розв'язанні проблем села він багато не говорив. Більше розповіла Ольга, охарактеризувавши його як активного громадського працівника, небайдужого до всього, чим живе село та що в ньому діється. А от про справи фермерські, нескінченні проблеми, говорив багато. І я подумала про те, що сільському голові вдається багато що передусім тому, що вона спирається на таких мудрих, працьовитих земляків.
Дорогою назад якийсь час ми їхали мовчки: обох схвилювало сказане Пантелієм. А за вікном усе так само яскраво й безтурботно світило сонце, у променях якого сліпуче сіяла пофарбована в жовтий і блакитний кольори новенька, доступна для огляду з усіх боків, башта.
