Великомихайлівська селищна рада однією з перших в області розпочала процес об’єднання громад. Після створення нової територіальної одиниці минуло два роки, відбулося чимало позитивних змін. Проте, як стверджує голова селищної ради Тетяна Жарська, багато людей дуже болісно сприймають перетворення, які, здавалося б, пішли тільки на користь великим та малим селам.
♦Нове прийняли не відразу
Велелюдними акціями протесту зустріли жителі громади повідомлення про створення опорної школи та освітнього округу, як того вимагає новий закон про освіту. Батьки школярів злякалися закриття сільських навчальних закладів і зниження їх ступеню. Хмизу у вогнище додавали і деякі вчителі, яким довелося б дещо змінити формат роботи. Хоча, скоріш за все, ніхто особливо не вдавався у роздуми про те, що корисного для дітей принесли б ці зміни. На жаль, людям ліпше залишити все як є, ніж звикати до нових умов.
– У Великомихайлівській об’єднаній громаді налічується сім шкіл I-III ступеню і одна, де діти здобувають неповну загальну середню освіту, – зауважила Тетяна Жарська. – Ми проаналізували, що у більшості сільських шкіл в 10-11 класах навчається по 5-6 учнів. До того ж є проблеми з кваліфікованими педагогічними кадрами, коли один вчитель викладає по кілька предметів. Як ви гадаєте, чи достатній рівень знань отримують ці діти? Звичайно, ні! А якщо врахувати, що за новим законом про освіту молодь вчитиметься 12 років і навіть зможе отримати одну з робітничих професій, то владі вже зараз слід дбати про відповідні умови в навчальних закладах, забезпечити кабінети необхідними технічними засобами тощо. Для цього і створюється опорна школа, на переоснащення якої держава виділяє значні суми.
Задум був таким: всіх старшокласників з малокомплектних шкіл автобусами доставляли б до найближчих навчальних закладів, де є всі вчителі-предметники. Крім цього, планувалося переформатувати навчальний процес у двох школах, що діють у Великій Михайлівці. В одній здобували б початкову освіту, а в іншій вчилися б з 5-го по 12 клас. Але це також викликало великий опір батьків. Причина – незручно добиратися з одного краю селища до іншого. Хоча ця проблема навіть не розглядалася місцевою владою, бо нещодавно громада придбала новий шкільний автобус.
♦Знайшли компроміс
– Знаєте, селищна рада могла не дослухатися до думки батьків та вчителів і прийняти рішення самостійно, відповідно до Закону про освіту і про створення освітнього округу, – сказала Тетяна Жарська. – Але ми не пішли на це і вирішили почекати, коли необхідність змін продиктує саме життя. Відверто кажучи, особисто мені не хотілося втрачати час, адже з масовим створенням освітніх округів держава виділятиме менше коштів. Буде так, як з об’єднанням громад, – ми були одними з перших і отримали значні суми інфраструктурної субвенції. Але з кожним роком грошей дають все менше і менше. Отож, на державні кошти, що надаватимуться для переоснащення опорних шкіл, у нас великі надії. Адже ми мріємо створити справді якісний освітній простір, де діти здобували б високий рівень знань і були підготовлені до подальшого дорослого життя.
Як виявилося згодом, рішення не йти проти думки батьків та вчителів було мудрим. Бо вже через декілька місяців постала проблема з існуванням Стоянівської школи, де на 1 вересня 2017 року було менше 25 учнів у 5 - 9 класах. А це означає, що держава не фінансуватиме оплату праці вчителів. Питання можна вирішити за рахунок місцевого бюджету, проте навіть найскромніші розрахунки показали, що на зарплату педагогів та утримання навчального закладу необхідно витратити близько мільйона гривень. Саме таку суму податків село збирає за рік, тож виходить, що треба забути про решту об’єктів соціальної сфери, перекреслити всі плани з розвитку населеного пункту і спрямувати наявні кошти на школу. Звісно, громада цього не хотіла. Тому місцевим активістам довелося «заворушитися», віднайти багатодітну родину та вмовити її переїхати у Стоянове. Така сім’я із шістьма дітьми знайшлася, і це дало можливість забезпечити необхідну кількість учнів.
Водночас вирішили, що Стоянівська школа відтепер стане філією Великомихайлівського НВК №1, а це дозволяє створити у райцентрі опорний заклад.
♦Хай одна, але опорна
– Приміщення опорного закладу розраховане на 700 учнів, але сьогодні тут навчаються лише 500, – розповіла Тетяна Жарська. – Будівлі вже понад 40 років, вона потребує не лише капітального ремонту, а й реконструкції для приведення до вимог освітнього простору. Ми вже замовили проект, де будуть враховані всі перетворення – збільшення актової зали, облаштування нової майстерні, зон відпочинку, будівництво стадіону та багато іншого. Ми хочемо зробити цей опорний заклад справді найкращим і найсучаснішим, де діти отримуватимуть якісні знання. Цього року вже придбали лінгафонну систему, на черзі – мультимедійне обладнання. Плюсом є те, що на території школи є порожнє приміщення, яке можна відвести під гуртожиток для старшокласників. Зараз воно підпорядковується прикордонним військам, тож ми ведемо перемовини з тим, аби повернути його у власність громади, відремонтувати і поселити в ньому дітей.
Великомихайлівський селищний голова непокоїться, що з кожним роком все більше видатків лягає на плечі місцевого бюджету. На освітні заклади витрачається левова частка коштів. Відтак слід думати, як скоротити витрати і водночас не зашкодити якості отримуваних школярами знань. Розпочали з переведення газових котелень на альтернативні види палива. Два навчальних заклади вже обігріваються пелетами, на черзі – ще три школи. Це дає можливість витрачати на опалення вдвічі менше грошей.
Також об’єднана громада оголосила тендер, де приватні фірми позмагаються за право надавати послуги харчування. Такий досвід є в Роздільнянському, Ананьївському, Овідіопольському та інших районах нашої області. Для початку новий підхід застосують у п’яти школах, що розташовані поблизу районного центру. Це зменшить витрати на зарплату кухарів, оплату електроенергії, закупівлю та доставку продуктів.
– Сьогодні обід для однієї дитини коштує 5 гривень, а до утворення громади учні харчувалися за 2 гривні 80 копійок, – зазначила Тетяна Володимирівна. – Тендерна пропозиція становить вже 13 гривень, але у цю суму входить все – придбання продуктів, приготування їжі, підвезення обідів до їдалень, роздача страв дітям, миття посуду тощо. Ми завважили, що це набагато вигідніше, ніж утримувати шкільні кухні. Але, знову ж таки, вже зараз спостерігається значний опір кухарів, та й деякі батьки починають шукати негатив у цьому нововведенні. Ми намагаємося проводити широку роз’яснювальну роботу, на конкретних прикладах доводити, що громади ставлять в такі умови, де просто необхідно змінюватися аби вижити. Це те саме, як у сім’ї, коли є певна сума коштів і треба їх оптимально розподілити, щоб забезпечити найголовніші потреби. Таке життя, і від цього ніде не дінешся.
