Щорічна традиція святкувати Новий рік на Русі, згідно з першими документальними свідченнями, була закладена наприкінці п’ятнадцятого століття. Це свято називалося «першим днем року», а рік починався аж ніяк не першого січня, а першого березня, згодом – першого вересня. З 1700 року Новий рік стали святкувати, як і в інших країнах Європи, першого січня. Багато новорічних традицій увібрали в себе традиції релігійного свята – Різдва Христового, яке у Київській Русі почали відзначати ще в Х столітті.
Традиція наряджати ялинку пов’язана з уявленнями про райське дерево, обвішане яблуками. Тому перші різдвяні ялинки були прикрашені живими квітами та фруктами. Пізніше до них додалися солодощі, горіхи та інші наїдки. Згодом стали з’являтися й іграшки, що відповідали різдвяній тематиці.
Свято з великої літери
У старі часи одесити гуляли не менш ґрунтовно, ніж сьогодні. Різдво плавно переходило в Новий рік. Перша ялинка в Російській імперії з’явилася саме в Одесі. Сталася ця історична подія тридцятого грудня 1811 року. Святкування відбувалося в особняку графів Потоцьких-Наришкіних (нині Художній музей) на Софіївській вулиці. Ініціатива влаштувати свято належала герцогові де Ришельє. Розпорядником балу став друг і секретар Ришельє молодий граф де Рошешуар. На балі був присутній увесь цвіт одеської знаті: граф Ланжерон, граф Сабанський із дружиною, граф Розумовський, князь Долгорукий, молодший брат Йосипа де Рибаса Фелікс де Рибас, негоціанти Рено й Сикард... Посеред великої зали на палісандровому паркеті стояла велика ялинка в різнобарвному вбранні зі скляних іграшок. Олександр де Рибас, внучатий племінник засновника нашого міста, у своїй книзі «Стара Одеса», присвяченій сторіччю міста, описував це так: «Це була перша ялинка в Одесі. Зелена нев’януча ялина була привезена до Одеси з Умані як подарунок графа Потоцького молодій Наришкіній. Не самі тільки діти – всі гості, вбрані в розкішні парадні туалети, милувалися чудовим, небаченим в Одесі деревом і раділи його зеленій красі. Перед тим пустельні, позбавлені рослинності береги Чорного моря геть не знали хвойних дерев, і свято Різдва проводилося без ялинки».
Впізнавана атрибутика
У другій половині XIX століття новорічне свято в Одесі набуває знайомих нам рис. Ялинку можна було вже побачити не тільки у дворянських домівках, але й у міщан і представників купецького стану. На ілюстраціях одеських газет і журналів можна побачити ошатну ялинку, що стоїть у центрі небагатої кімнати.
Одесити завжди славилися не тільки рясним і смачним святковим сімейним столом, умінням веселитися біля новорічної ялинки, але й живою участю у громадських заходах, зокрема благодійних. Тому не випадково поширення набуває облаштування «благодійних ялинок». Одеські газети того часу рясніли заголовками про майбутні традиційні благодійні новорічні заходи. В одному з найкрасивіших будинків міста – залі Нової біржі – була влаштована новорічна ялинка із дводенною лотереєю. Пожертви для «Товариства допомоги бідним» приймали на квартирі градоначальника в Куликовському провулку. Пожертви на ялинку склали понад чотири тисячі рублів. Привабив багато публіки й новорічний концерт-бал на користь «Товариства піклування про бідних безпритульних єврейських дітей». А третього та сьомого січня в театрі Сибірякова (нині Український театр) відбулися «грандіозні бали під гаслом «Нічого не боятися й нічому не дивуватися», на яких грали 12 оркестрів. Зібрані кошти пішли на користь Театрального товариства та пенсійного фонду.
Що почім було сто років тому
Базарні ціни на Привозі в переддень Нового року були цілком прийнятними. М’ясо, приміром, коштувало 15-17 копійок за фунт, філе – 30 копійок, сало свиняче – 24-30 копійок за фунт; фунт кетової (червоної) ікри – 40-75 коп.; раки – від 50 копійок сотня; картопля – копійка фунт; помідори – від 10 копійок десяток; яблука «антонівка» – від 10 копійок десяток; яйця – 29-30 копійок десяток. Але всі ці ціни можна об’єктивно порівняти з нинішніми, тільки порівнявши також і доходи. Отже, найнеоплачуванішою частиною найманих робітників була прислуга, яка одержувала на місяць від 3 до 5 рублів – жіноча, і від 5 до 10 рублів – чоловіча. Далі за зростанням заробітної плати на початку ХХ століття йдуть робітники провінційних заводів, чорнороби, вантажники. Їхнє жалування становило від 8 до 15 рублів на місяць. А представники так званої робочої аристократії, тобто професійні токарі, слюсарі, майстри, бригадири одержували від 50 до 80 рублів на місяць.
Платня службовців у дореволюційній Одесі також була не надто висока. Найменші оклади були у молодших чинів державних службовців – 20 рублів на місяць. Стільки ж отримували прості службовці пошти, учителі молодших класів, помічники аптекарів, санітари, бібліотекарі. Набагато більше одержували лікарі, у них було жалування 80 рублів, у фельдшерів – 35 рублів. Учителі старших класів у жіночих і чоловічих гімназіях одержували від 80 до 100 рублів на місяць.
Як бачимо, одесити на початку двадцятого століття не дуже жирували, але на життя більшості з них тоді вистачало.
За часів войовничого атеїзму
Після революції ставлення нової влади до свята стало холоднішим. Зустріч Нового року в Одесі проходила, скажімо так, несвятковою й сумовитою. Ставши прифронтовим містом, Одеса блискучі вогні вулиць у вечірній час обернула на темну пустелю. Замість ялинок гірляндами й іграшками стали прикрашати присадибні плодові дерева. Поступово трансформувалася й сама різдвяна ялинка, яка поволі перетворилася на «комсомольську». Примітно, що два роки, з 1922-го по 1924-й, в Одесі відзначали так звані комсомольські святки, у яких вигадливо перепліталися різдвяні традиції з пропагандистськими промовами та політичними доповідями. А з другої половини 20-х років у рамках «боротьби з попівщиною» і зовсім були заборонені й «буржуазні» ялинки, і святкування Різдва. На початку січня по домівках ходили пильні активісти й зазирали у вікна: а чи не веселиться хтось у свято? Винних спочатку попереджали, а з 1929 року стали й судити. Так Новий рік і Різдво перетворилися на «релігійні пережитки». Ця заборона пройшла на тлі агресивної атеїстичної пропаганди, масових репресій стосовно священнослужителів, скасування релігії й усіх церковних свят, упровадження карної статті за відвідування церков і молитовень, розграбування церковного начиння, руйнування й осквернення храмів.
Але, незважаючи на ці жорстокі заходи, владі не вдалося випалити в серцях народу віру в Бога й любов до найяснішого свята року. Під страхом арешту багато хто таємно хрестив дітей, святив паски на Великдень, зберігав різдвяні традиції – люди накривали стіл, варили святкову кутю, дарували дітям маленькі подарунки.
Офіційно до 1935 року Новий рік у Радянському Союзі відзначали без ялинки. А 1929 року XVI партійна конференція затвердила «новий режим роботи» – запровадила п’ятиденний робочий тиждень. Через цей й Новий рік, і день Різдва (7 січня) стали звичайними робочими днями. В одному з документів тієї конференції відзначалося: «Молодих людей обманюють, що подарунки їм приніс Дід Мороз. Їхня релігійність починається саме з ялинки. Панівні експлуататорські класи користуються «милою» ялинкою й «добрим» Дідом Морозом ще й для того, щоб зробити із трудівників слухняних і терплячих слуг капіталу». От як описувала зустріч Нового року одна з одеських газет того періоду: «Пересипський райпартком КП(б)У і спілка металістів влаштовують сьогодні, о 9 годині вечора, для своїх членів у Клубі металістів («Будинок працьовитості») зустріч Нового року. Програма: концертне відділення, спів, декламація та ін. При клубі – буфет. Вхід для членів партії за партквитками, а для членів спілки за книжками профспілки – вільний». Напередодні нового року всі концертні майданчики Одеси – клуби, палаци учнів і студентів, актові зали інститутів і університету – заповнювалися лекторами й пропагандистами, які невтомно розповідали про успіхи радянської держави. Танці не заохочувалися, але як виняток студенти могли танцювати «схвалені» партійним керівництвом вальс і польку.
І знову – Новий рік
Уперше в СРСР Новий рік офіційно відсвяткували лише наприкінці 1936 року, це стало й початком реабілітації ялинки. Звісно, про те щоб вважати її різдвяною, не могло бути й мови. Так ялинка стала новорічною, а Святого Миколая замінив Дід Мороз. Восьми- або шестикутна зірка, що традиційно прикрашала верхівку, стала кремлівською п’ятикутною. Ялинкові іграшки робилися вже не у вигляді фігурок янголів і дитятка Ісуса, а демонстрували досягнення радянської республіки. Трактори, снопи колосся, нафтові вишки, супутники й ракети, фігурки космонавтів висіли на ялинці вкупі з наївними ведмежатами, зайчиками та бурульками. Однак перше січня залишалося робочим днем до 1948 року. Відразу після зустрічі Нового року й виконання по радіо «Інтернаціоналу» починався новорічний радіоконцерт. Він тривав дві години. Звучали номери у виконанні найзнаменитіших артистів передвоєнного часу – Лідії Русланової, Леоніда Утьосова, Івана Козловського, Сергія Лемешева. У 1960-1970-ті роки точно так само одесити чекатимуть показу по телевізору передачі «Блакитний вогник». Потім стануть майже обов’язковими новорічні покази фільмів «Карнавальна ніч», а пізніше – «Іронія долі».
За європейським штибом
За пострадянські часи святкування Нового року дуже еволюціонувало, все частіше стали проявлятися європейські елементи. Традиційні радянські ритуали, зокрема перегляд телевізора й готування салатів, заміняються ярмарками й масовими гулянками. Сьогодні в Одесі вже ввійшло в традицію зустрічати Новий рік на Думській площі. Адже саме тут ташується головна ялинка міста, а поруч – Галявина казок з ілюмінованими статуями тварин. Саме тут збираються одесити, щоб побачити щорічне пірошоу, новорічний концерт і салют. Помилувавшись на ялинку, можна прогулятися по Приморському бульвару. З нагоди Нового року дерева тут обкутані павутиною різнобарвних гірлянд. Трохи нижче можна побачити будинки з чудовою архітектурою й не менш ефектним підсвічуванням – палац графа Воронцова та колонаду закоханих. За словами самих одеситів, новорічна ілюмінація ефектно підкреслює обриси будинків міста і створює святковий настрій.
