... Халепа ця трапилася ще до нашої ери. І ні в чому не винна була та римська матрона – він сам прийшов, цей нахабний Публій Клодій Пульхр. І судді, що судили зухвальця, цей факт жодним чином під сумнів не ставили. Та владний чоловік, Гай Юлій Цезар, був непохитним – “Дружина Цезаря має бути вищою від підозр”. Відтак – розлучення і пошук нової претендентки на вакансію.
Тут, власне, про те, що існують в суспільстві такі персони, чий “обліко морале” має бути настільки бездоганним, щоб до нього навіть вигадана підозра не могла причепитися. І чи не такими саме мали б бути ті подвижники, що не за страх, а за совість, з одних лише своїх активістських мотивів заповзялися викорінювати корупційну скверну, що прихопила нашу молоду державу ще при народженні і досі не відпускає? І що їм приховувати, крім своїх вериг та зранених боротьбою душ? Не відразу і збагнеш, чому такий лемент здійнявся довкола нової у цьому сезоні норми про обов’язкове е-декларування для антикорупційних активістів. За логікою, вони б з власної волі мали б прагнути до того, щоб за максимумом, усіма доступними засобами засвідчити суспільству свою фінансову чистоту. І, слід зауважити, чимало з активістів саме так і чинили – оприлюднювали свої статки і неформально – у соцмережах, і на цілком офіційній сторінці НАЗК. В другому випадку це вже було вимогою свіжої цьогорічної норми, яка викликала явне і гучне невдоволення і самих активістів, і практичного усіх топових політиків, і наших впливових західних партнерів. Залишалося тільки дивуватися – як взагалі вдалося протягти через парламент таку осоружну всім поправку? Лідер ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила, що е-декларування у цьому разі застосували «не як інструмент прозорості, а як інструмент репресій», з допомогою якого планували «загнати під плінтус» усіх тих активістів, що заважають ситому життю корупціонерів.
І тут виникає тільки одне питання: а поза контекстом святих активістів тема можливих зловживань при електронному декларуванні нам справді – по цимбалах?
Тобто, створити проблеми громадському контролеру, безпідставно причепившись до його електронного звіту, – то злочин проти демократії (і це, власне – поза сумнівом).
А от у такий самий спосіб нагнути норовливого суддю чи мера, що погано розуміє політику партії – це норма? Плоть і кров нашої політичної системи?
І тут вже треба просто визначатися. Як то кажуть в Одесі – або хрестик зняти, або спіднє натягти. Якщо електронне декларування – це, передусім, інструмент політичного тиску – з чисельними гачками, зачіпками і підніжками, то з-під удару треба виводити всіх громадян, а не лише касту недоторканих.
Якщо – інструмент прозорості, а саме таким його задекларували і саме таким він має бути, то уникати цієї благородної процедури, гадаю, мали б тільки ті, в кого рильце так чи інакше – в пушку. А це аж ніяк не вписується в образ антикорупційних лицарів без страху і докору. Так, розумію – “засвітити” свої високі, хай навіть і цілком законні, статки може бути невигідним в електоральному сенсі. Зубожілі в масі своїй наші виборці геть підсвідомо можуть недолюблювати навіть цілком легальних багатіїв. Але драматизувати цю ситуацію навряд чи є сенс. От навіть президентом, причому з першого заходу, у нас стала дуже і дуже не бідна людина. Згодом, електоральні проблеми, що їх можуть створити високі статки, є значно меншими від проблем, що виникають через відсутність цих статків.
І тут незрозуміло, чому хтось ці статки має виставити на всезагальне споглядання, а хтось воліє прикидатися сиротою казанською. Вже не один рік голова Одеської обласної ради Анатолій Урбанський декларує свої направду чималі статки і вже, либонь, звик до смакування подробиць своєї декларації у пресі. Успішний бізнесмен, він цілком може пояснити, звідки усі ті коштовні годинники та гарні автівки. Зважати на можливих заздрісників? Не думаю, що це мотив для впливового політика, який чітко усвідомлює, що то таке – сувора фінансова звітність навіть у випадку, коли йдеться не про те, щоб щось отримати, а й тоді, коли маєш бажання поділитися. Менш відомим, ніж зміст його декларації, є той факт, що Анатолій Урбанський не отримує зарплату за роботу на посаді голови облради – за його рішенням ці гроші розподіляють на допомогу десятьом онкохворим дітям. У соцмережах, на сторінках одеських волонтерів нерідко можна побачити слова вдячності голові облради за те, що матеріально підтримав поранених, яких доправили до Одеського шпиталю із зони АТО, допоміг придбати потрібні ліки. Так от – усі ці благодійні витрати так само чітко задокументовані – аби не було ані найменшого приводу для підозр, що профінансовані вони були з якихось «сірих» коштів невідомого походження або взаємозаліком за якісь невідомі послуги чи поступки. Тож бути багатим сьогодні – це не злочин.
Вибір, який ми зробили понад чверть століття тому, передбачає, зокрема, і те, що серед нас цілком можуть бути люди на кілька порядків багатші за решту.
Тому не поділяю випади проти антикорупційних активістів, коли комусь око муляють їхні кілька мільйонів заробку. Якщо заробили чесно – то це їхня удача, а не ваше нещастя. За сам факт багатства зараз не саджають. Тож громадські антикорупціонери, як на мене, мали б уникати не декларування, як такого, а хіба що просто відстоювати свій привілей виконувати його добровільно.
Не виключаю, що за мірою становлення справжнього, не бутафорського громадянського суспільства, не заповнити декларацію для активістів буде просто не комільфо – і це працюватиме не гірше від законодавчого примусу. Бо ніхто з них не захоче знехтувати можливістю, якої не було у сердешної Помпеї Сулли у першому столітті до нашої ери…
