Всього лише дещиця хороших справ
За останні два роки у селищі Авангард сталися значні зміни на краще. Споруджено пам’ятник сільчанам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни, засяяли золотом бані храму Святого мученика Віктора.
Повною мірою у господарстві турбуються і про простих трудівників. Селище, мабуть, єдине в області, де відкрито, за прикладом Одеси, два бювети з чистою водою. Вводяться нові лінії газопостачання, заасфальтовано вулиці, на окремих тротуарах покладено плитку, причому, насамперед подбали про дороги, що ведуть до амбулаторії, де щоденний прийом проводять лікарі різних спеціальностей. Ветеранів війни і праці тут обслуговують безплатно, забезпечують необхідними ліками.
Потурбувалися і про підростаюче покоління: почалося будівництво дитячого садка на 75 місць, тут же будуть класи початкової школи. А в нещодавно оновленому будинку Палацу культури працює бібліотека з читальною залою і книжковим фондом на 24 тисячі томів. За ініціативою завідувачки О. Мельник тут створено дитячий куточок: дібрано колекції журналів для підлітків, є й комп’ютерні ігри, відкрито курси англійської мови.
У наступному році заплановано здійснення програми “Молодіжний кооператив” – почнеться будівництво житла для молоді.
І все це – лише мала дещиця добрих справ, які реалізуються під керівництвом голови ЗСАТ “Авангард” Віктора Добрянського. Він вважає, що до всього цього становище зобов’язує, а мешканці селища справедливо зауважують, що голова по-іншому чинити не може – “Прізвище у нього таке”. І він його виправдовує цілком.
Андрій БОДИЛЬОВ,
ветеран війни,
Овідіопольський район
Ганяють по колу
У жовтні минулого року прийшла до мене працівниця сільради і сказала, що я повинна користуватися пільгами, оскільки народилася під час війни у неволі – у таборі, в німецькому місті Штутгарті. Туди моїх батьків вивезли під час окупації на примусові роботи.
Мені порадили звернутися до Роздільнянського райвійськкомату за одержанням посвідчення учасника бойових дій. Там мене попросили привезти копії з архіву, які підтверджують, що батьки справді були вивезені до Німеччини. Я надала такі документи: мамину довідку – з Черкас, татову – з Житомира. Почала чекати відповіді про ухвалене рішення.
І тут почалося ходіння по колу. Приїздіть через кілька тижнів, сказали у військкоматі у Роздільній. Приїхала. Кажуть – пишіть заяву. Написала. Відправили додому з колишньою приказкою – “Приїздіть через кілька тижнів”. Під час другого мого приїзду повідомляють: “Вашу справу відправили до обласного військкомату”.
Їздила і до Одеси, в облвійськкомат. А там кажуть – “Вашу справу забрав Роздільнянський військкомат. Звертайтеся туди”. Я знову до Роздільної: відповідь та ж “Документи в Одесі”.
Я людина немолода – скільки проїздила у переповнених автобусах з хворими ногами, не злічити, скільки нервів витратила! Вже і 2003 рік позаду, і нинішнє літо закінчилося, а обіцяні пільги так і не одержала. Ось і гадаю: можливо, пожартували зі мною? З другого боку – є рішення Роздільнянського райсуду про належну мені компенсацію. Поки дійде до діла – тяганина останні сили забере.
Ганна АНІСІМОВА,
мешканка с. Розалівки,
Роздільнянський район
ВІД РЕДАКЦІЇ: до листа Ганна Кирилівна додала офіційне запрошення з Роздільнянського райвійськкомату, у якому мета її візиту означена так: “З питання одержання посвідчення учасника бойових дій”. Запрошували А.К. Анісімову на 16 січня 2004 року.
Запитання до працівників райвійськкомату: скільки ще місяців ходити по колу пенсіонерці, доки не одержить вона зрозумілу відповідь по суті справи?
ЗВІЛЬНІТЬ РИНОК ВІД БРОДЯЧИХ СОБАК!
Досить часто доводиться бувати на Новому ринку в Одесі – живу неподалік і звик робити тут покупки. Останнім часом у місцевих газетах читав про “нове лице” Нового ринку. Захотілося поділитися наболілим.
Так, продавці тут дуже ввічливі і люб’язні. Навіть півкіло картоплі насиплють акуратно у пластиковий пакунок і неодмінно скажуть: “Дякую за покупку, на здоров’я. Приходьте ще!” Ви розвертаєтеся до виходу, і ось тут бережіться: на вас може накинутися зграя собак, яких на ринку і навколо нього незліченна кількість. Вони бродять навіть у м’ясному корпусі, і на це ніхто уваги не звертає, ніби скасували правила санітарії. Знаєте, Привоз удвічі більший за Новий ринок, проте такого засилля бродячих собак там зустрічати не доводилося.
Я сам був свідком, коли на стареньку, яка пересувалася по ринку за допомогою палички, накинувся собака. Услід з’явилося ще кілька, один вкусив жінку, на щастя, за полу пальта.
Мені пощастило у свій час менше. Якось взимку ішов я тією ж самою, мощеною плиткою алеєю, яку побачив на фото в одній з газет, до воріт на вулицю Торгову. В кінці алеї все було затягнуто кригою. Я підковзнувся, впав, зламав ногу. Добре, що поруч був товариш, який відвіз мене до лікарні. Лікування виявилося дуже дорогим для мене, пенсіонера. До того ж, тепер я змушений ходити з паличкою. Вважаю, що калікою став на 76-му році життя через нехлюйство адміністрації Нового ринку. Наступного дня, розповідали мені, після мого падіння та сама крига на алеї була прикрита картонками і фанерками.
Пишу про це, коли чаша терпіння, як кажуть, переповнилася. Тепер вже і на мене, коли йду з паличкою по території ринку, гарчать бродячі собаки. Ходити за покупками стає просто небезпечно.
У мене, у зв’язку з цим, запитання до міськвиконкому: чи можна зажадати, щоб навели порядок на ринку, звільнили його від заповідника бездомних собак, і проконтролювати, щоб це було виконано? Чи потрібно звертатися по допомогу у вищі інстанції?
Віктор КАЛИНЕЦЬ,
ветеран війни м. Одесa
МАЙДАНЧИК ПОЛЮБИВСЯ І ДІТЯМ, І ДОРОСЛИМ
Під цим листом, надісланим до редакції одеситами – мешканцями будинків №№ 8/3, 8/4 по проспекту Шевченка – 48 підписів. У ньому вони просять подякувати адміністрації “СПД Роздорожний І.А.” за впорядкування будинку. Мешканці будинків зокрема пишуть:
“Висловлюємо своє схвалення з приводу створення асфальтованого майданчика в районі нашого двору. З його появою діти здобули місце для дозвілля у вихідні, святкові дні та в позашкільний час. Раніше на цьому місці була суха ділянка землі у вибоїнах і ямах, яка під час дощу вкривалася застійними калюжами. Дорога постійно була запруджена машинами, що заважали і нашим прогулянкам, і відпочинку дітей. Тепер машини акуратно розміщені на стоянці, дорога вільна, в автомобілів з’явилося місце для маневру – вони менше газують, повітря стало чистішим, а також зменшився шум.
Для зручності просушування білизни “СПД Роздорожний І.А.” попіклувався про спеціальні металоконструкції.
При будівництві майданчика не було завдано пошкоджень зеленій парковій зоні нашого двору. Навпаки, облагороджено її зовнішній вигляд, доглянуто дерева вздовж бордюру, створено клумби”.
До вдячності дорослих приєднуються й дітлахи, яким полюбився новий майданчик, як ігрове поле.
ВРЯТУВАЛИ ЖИТТЯ БЛИЗЬКІЙ ЛЮДИНІ
На початку серпня моїй дружині Євгенії Олексіївні раптом стало дуже погано. Викликали “швидку допомогу”. Лікар, оглянувши хвору, вирішив відвезти її до міської клінічної лікарні № 10. там вона була госпіталізована до урологічного відділення № 2, де завідувач – чудовий фахівець Олександр Валентинович Борисов.
Ми переконалися, що весь колектив відділення відзначається високим професіоналізмом і почуттям підвищеної відповідальності за здоров’я пацієнтів. Лікарі Юрій Анатолійович Кібак, Максим Іванович Бєлов, медсестри Наталя Лопасова, Світлана Рубаневич, Ірина Сичова зробили все, що від них залежало, щоб у буквальному розумінні слова врятувати життя моїй дружині. Їхній досвід, лікарські навички допомогли їй звестися на ноги.
Я безмежно вдячний цим чудовим людям у білих халатах. Вони з тих, хто клятву Гіппократа свято шанує.
Дай їм Боже здоров’я і щастя!
Анатолій КАЛІНІН,
м. Одеса
ПОСПіШіМо!
Катерина Пилипівна вже кілька років живе у царстві пітьми. У свої 85 вона вже добре відчула усю підступність катаракти. А на додаток – холод самотності, відчуття, що нікому ти не потрібна, стара і немічна...
В народі справедливо кажуть, що у житті, – як на довгій ниві. Не думала Катерина Пилипівна, що так складеться її життя. Був у неї чоловік, що пройшов нелегкими дорогами лихоліття війни, додому повернувся з бойовими нагородами за хоробрість і мужність. Та все частіше давалися взнаки фронтові поранення. Невдовзі залишив Катерину Пилипівну вдовою із п’ятьма діточками: двоє старших синів і троє дочок.
Довго не знімала жінка чорної хустки, часом здавалось, що життя втратило для неї свій сенс. Та сил надавали діти, що потребували багато уваги, турботи. І після важкої фізичної праці вона обов’язково знаходила для кожного теплі і ніжні слова.
Дорослими стали діти і розлетілись із материної хати, хто куди. Обидва сини подались до Воркути на заробітки, та так там і оселились. Дві доньки залишились у рідному місті, найстарша ж поїхала в сусідню область. Вже й самі вони набули пенсійного віку. У кожної свої турботи, свої сім’ї і свої негаразди. Повиростали й онуки. Та чомусь забувають вони ту стежку-доріжку, що веде до бабусиної хати. Забувають про свій священний обов’язок турбуватись про материнську старість і доньки.
Піклуються про стареньку чомусь тепер тільки сусіди. Хто хлібину принесе, хто їжу, а хто води, чи грубку запалить. Зболена пам’ять Катерини Пилипівни воскрешає чимало життєвих епізодів, від яких болить душа. Та чи ж болить вона в її дітей, онуків? Невже так зачерствіли душею? Невже не розуміють, що осінь і їхнього життя не за горами, і що своїм ставленням до найдорожчої і найріднішої у світі людини вони дають урок своїм дітям і онукам.
Чи ж не чекатиме і їх така ж самотність?
Тож не треба чекати, коли весняний вітер принесе нам День 8 Березня. Доки живі матері, доки б’ються їхні серця, не обділяймо їх увагою. Поспішімо до них, загляньмо у їхні очі, поцілуймо їхні натруджені руки, зігріймо й звеселімо їхні душі.
Любов ДОБРОВОЛЬСЬКА,
м. Котовськ
Тиша – запорука здоров’я
З великою увагою та зацікавленням прочитав статтю Володимира Віленського “Ні сну, ні відпочинку змученій душі”, опубліковану в “ОВ”. Він добросовісно проаналізував ситуацію в Одесі, викликану новим законом стосовно захисту населення від впливу шуму. Як і більшість людей, я підтримую цей своєчасний і справедливий Закон. Справа не тільки в дуже гучній музиці, що оглушує жителів у прибережній морській зоні, в “Аркадії”. Біда в тому, що в багатьох питійних закладах міста також гримить усілякі карооке. Мало того, деякі мешканці, любителі дуже гучної музики, теж не відстають від ресторанів, барів та інших розважальних закладів.
Навпроти нашого будинку розташований колишній гуртожиток інституту інженерів морського флоту. Тут мешкає одна персона, яка занадто захоплюється гучною музикою. З раннього ранку вона “врубає” свою музику на всю потужність, і гучний “рок” оглушує довколишність з відкритого вікна. Її намагалися урезонити, на що вона відповідає, що зараз не ніч, і продовжує тероризувати не тільки своїх сусідів по під’їзду, але й мешканців будинків, які розташовані поряд.
Все добре в міру. Чому б не увімкнути тиху приємну мелодію, яка б не заважала людям відпочивати? Адже в Японії практикують таку музику на роботі в цехах, вона добре сприймається і навіть підвищує працездатність.
У своїй статті В. Віленський наводить витяги з капітальної праці “Патогенез хвороб цивілізації”, де сказано, що систематичний надмірний шум викликає безліч захворювань, катастрофічно впливає на внутрішньоутробний розвиток дітей. Про це треба пам’ятати всім тим, хто постав проти закону про тишу.
Вважаю, що закон про тишу дуже своєчасно прийнятий, і його треба неухильно виконувати в усіх сферах діяльності, поважати не тільки себе, але й сусідів.
Тиша – запорука здоров’я.
Дмитро ЧАРКІН
