Що не кажіть, а сучасна людина – продукт високотехнологічної цивілізації. Навіть вирушаючи в ділову подорож на повітряному судні, вона не може відмовитися від комфорту. Крім традиційних закусок, келишка коньяку та чашки кави, їй уже важко на захмарних висотах обійтися без теле- та відеоапаратури, що поліпшує багатогодинний переліт.
Ці послуги давно надають своїм клієнтам зарубіжні авіакомпанії. А від нещодавна вони стали доступні й пасажирам, що літають на літаках українського виробництва. Та мало кому з них відомо, що ця бортова мультимедійна апаратура розроблена й запущена в серію в Південній Пальмірі, фахівцями Одеського науково-дослідного інституту телевізійної техніки.
ТЕЛЕОЧІ ДЛЯ ПІДВОДНИКІВ І АВІАТОРІВ
Вищезазначений інститут був заснований в Одесі тридцять років тому на базі невеликої телевізійної лабораторії НДІ “Шторм”. І вже з перших днів його існування за ним було закріплено розробку цілої низки науково-технічних напрямів. Серед них – створення студійного та позастудійного устаткування для кольорового телебачення, пристроїв для кіноіндустрії та поліграфічної промисловості, а також телевізійних систем для військово-морського флоту СРСР.
Чи потрібно казати, що для НДІ, який працював у системі військово-промислового комплексу, останнє ставало на перше місце? І це цілком зрозуміло. Бо в епоху “холодної війни” супротивні сторони переймалися не тільки нарощуванням військової моці, але й запровадженням систем стеження підводного, надводного та космічного базування. Залучившись до програми з розробки електронних “очей” і “вух” для Збройних сил, одесити успішно впоралися з цим складним завданням. Так, спільно з іншими спорідненими організаціями були розроблені та впроваджені у виробництво комплекси для радянських субмарин, які дають змогу бачити й оцінювати ситуацію в глибинах океану. Крім того, ці системи дозволяли помічати об’єкти, замасковані на морському дні. Тобто виявляти розвідницьку електронну апаратуру супротивника, що контролює морські комунікації. У стратегічній авіації такі комплекси застосовувалися для визначення розташування підводних човнів супротивника в будь-якій точці Світового океану.
Паралельно одесити реалізували програму щодо оснащення флоту засобами телевізійної техніки розважального характеру. Використовувалися вони для зняття психологічного навантаження підводних і надводних екіпажів в умовах тривалого плавання.
До речі, деякі системи, в яких використовуються алгоритми цифрової обробки інформації, не втратили свого прикладного значення й сьогодні. Наприклад, апаратура трансляції дрібнокадрового зображення може успішно використовуватися при обстеженні морського шельфу, підводних споруд і затонулих об’єктів.
РЕПОРТАЖІ З КОСМОСУ ТА З ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР
- Робота з високими технологіями дозволила нам брати участь і в низці космічних програм, - розповідає директор інституту Володимир Білявський. – Наприклад, наші цифрові перешкодостійкі системи телевізійного зв’язку були встановлені на Байконурі та в інших центрах космічного зв’язку Союзу, а також на космічних супутниках і станціях, зокрема на “Молнии” та “Салюті”.
До речі, аналогічне устаткування в червні 1990 року було доставлено на міжнародну космічну станцію “Мир” і успішно працювало аж до її затоплення 2001 року. В його надійності змогли переконатися мільйони мешканців Землі під час трансляції репортажів з борту орбітальної станції, що їх не один рік вели самі космонавти.
Потрудилися працівники інституту і для потреб простих споживачів. Ними були розроблені, доставлені та змонтовані 26 телекіноапаратних третього покоління в Олімпійському комплексі в Москві. Вони ж брали участь у трансляції спортивних подій Олімпіади-80.
Звичайно, сьогодні можна говорити, що це “дідизни сивої переказ”. Але ж без минувшини немає й сьогодення й майбуття. Саме завдяки високому науково-технічному потенціалові Одеського НДІ телевізійної техніки, він у незалежній Україні атестований і визначений головним із питань забезпечення та розробки телевізійної апаратури промислового та спеціального призначення наземного та повітряного базування. І є однією з небагатьох одеських установ, що працювали на ВПК СРСР, яка не тільки залишилася на плаву, але й намагається йти у фарватері науково-технічного прогресу.
Нині колектив інституту працює в межах національної космічної програми України. Зокрема, йому доручено розробку та виготовлення малогабаритної бортової телевізійної камери видимого діапазону для дистанційного зондування Землі з космосу, а також апаратури обробки відеоінформації.
- Ці системи призначені для українських космічних апаратів “Січ-ІМ” і “Мікрон”, - розповідає головний конструктор телеустаткування для українських мікросупутників Дмитро Степанюк. – Ширина огляду телекамери з довколаземної орбіти – понад 150 кілометрів. За допомогою неї можна буде відстежувати стан акваторії моря, лиманів, озер і річок, лісових масивів і сільськогосподарських посівів, промислових та інших об’єктів.
“Начинка” супутників виготовляється спільно з фахівцями з Києва, Дніпропетровська, Харкова та Запоріжжя.
Літаки – найперша справа
Сьогодні це вже стало історією. А ще кілька років тому ані В. Білявського, ані його заступників не можна було застати на робочому місці: всі сили було кинуто на пошуки замовлень. Потрібно було доводити та переконувати, що Одеський НДІ телевізійної техніки не втратив свого наукового та виробничого значення і ладен виконувати найскладніші роботи, пов’язані з космосом і авіацією. І зараз серед партнерів одеситів – Національна космічна агенція України, Державне конструкторське бюро “Південне”, авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова, Харківське державне авіаційно-промислове підприємство, ракетно-космічна корпорація імені Корольова та інші шановані у світі установи.
Так, наприклад, у межах програми розвитку авіаційної промисловості України колектив інституту займається розробкою низки систем стеження в салонах і вантажних відсіках літаків. Їхнє завдання – гарантування безпеки польотів, захист від пожеж і проникнення терористів. Крім того, фахівці інституту розробили та запустили в серійне виробництво мультимедійні інформаційно-розважальні системи, що здобули назви “Муза”, “Ритм” і “Етюд”.
- Такі системи на зарубіжних літаках належать до переліку обов’язкової комплектації та впроваджувалися на пасажирських авіалініях не один рік, - говорить головний конструктор проекту Михайло Лохматов. – Нам же довелося починати з нуля і надолужувати згаяний час.
Щоправда, наприкінці 80-х років минулого століття була спроба встановити схожі системи вітчизняного виробництва на літаках ІЛ-96. Але з розпадом Союзу проект врізав дуба.
Поновити роботу в цьому напрямі змусила жорстка конкуренція авіаперевізників, що прагнули надати щонайбільше якісних послуг своїм клієнтам. До цього ж підштовхував і розвиток літакобудування в Україні. Щоправда, вітчизняний ринок мультимедійних систем уже опанували іноземні виробники. Довелося знову переконувати, що одеська теле- та радіоапаратура не гірша за іноземні аналоги, а чимось і переважає їх.
Як пригадують працівники інституту, тричі харківські авіабудівники приїздили на берег Чорного моря, вивчали можливості та перспективи інституту, поки, нарешті, не відмовилися від послуг іноземців. І, таким чином, інформаційно-розважальні системи “Муза”, “Ритм”, “Етюд” одержали путівку в життя.
Остаточно добра слава за цими системами закріпилася після того, як їх було встановлено на двох так званих президентських літаках марки АН-74ТК-300, приписаних до авіазагону “Україна”. Планується устатковувати ними й новий пасажирський літак далекого радіусу дії АНТК імені Антонова – Ан-148.
А поки харків’яни встановлюють їх на літаках Л-410 чеського виробництва, які успішно реалізують представникам ділової еліти Росії.
ПРАЦЮВАТИ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО
Що забезпечує просування на український та зарубіжний ринки продукції, що виробляється Одеським НДІ телевізійної техніки? Насамперед, на думку його працівників, привабливе для замовників поєднання якості та ціни. А ще – сервісне обслуговування апаратів і систем, що їх забезпечують одесити.
Як правило, всі вироби тут виготовляються на основі комплектуючих та елементної бази зарубіжного виробництва. Ідеологія ж їхня, конструкція та ноу-хау – українські.
- Наші також складання функціональних блоків і цілих виробів, їх пофарбування, настроювання, викінчення та передпродажна підготовка, - веде далі начальник виробничо-технологічного відділу Валерій Лисенко. – З метою якісного виконання цих робіт в інституті впроваджено низку нових технологій. Наприклад, складання методом поверхневого монтажу. Завдяки йому не тільки скорочуються працевитрати, але й значно зменшується маса виробів. Принаймні вчетверо. А це для авіаційної та космічної промисловості має першорядне значення. А, скажімо, пофарбування металевих поверхонь методом порошкового запилення, замість традиційно застосовуваних в авіабудуванні фарб, подовжує термін служби виготовлюваної апаратури. Особливо в агресивному середовищі, в якому працюють літаки та космічні кораблі.
Зараз тут повним ходом іде підготовка до сертифікації виробництва й атестації робочих місць, а також упровадження нових стандартів. Все це разом підносить на новий якісний рівень роботу колективу інституту. А отже, сприятиме рухові його наукомісткої продукції на ринки України та країн СНД.
- Пам’ятаєте, раніше я вам скаржився на те, що інститут ніяк не може розрахуватися з нагромадженими боргами? – запитує, посміхаючись, директор НДІ Володимир Білявський. – А зараз, не повірите: вже не ми, а нам винні. І притому чималі суми. – І, хвилинку поміркувавши, веде далі: – А найбільше мене втішає те, що до нас повертаються старі та приходять нові грамотні фахівці. Отже, інститут має майбутнє.
