Любашівський район засновано у 1926 році. Розташований він на півночі Одеської області, займає площу 110 тис. га.
Район розташований у перехідній зоні лісостепу до степу. Тут протікають річки Кодима, Чічіклія, Тилігул, що відносяться до басейну річки Південний Буг.
На території району є 58 населених пунктів, в яких мешкає 32406 чол.
Промислові підприємства спеціалізуються на переробці сільгосппродукції. Найбільшими підприємствами району по праву вважаються ЗАТ “Заплазький цукровий завод”, ВАТ “Любашівський елеватор”, ЗАТ “Троїцький маслозавод”, ВАТ “Любашівське ремонтно-транспортне підприємство”.
Сільське господарство району представлене 252 сільськогосподарськими підприємствами та фермерськими господарствами, які в основному вирошують озиму пшеницю, озимий ячмінь, соняшник, кукурудзу, цукрові буряки.
Останнім часом активно розвивається малий та середній бізнес.
На території району функціонують 28 загальноосвітніх шкіл, в яких навчається 4610 учнів, 10 дитячих дошкільних установ на 835 місць. У смт Любашівка діє філія Савранського СПТУ.
У районі є 1 амбулаторно-поліклінічна установа, яка розрахована на 755 відвідувань за зміну, 5 лікарень на 220 ліжок, 31 фельдшерсько-акушерський пункт, одне відділення швидкої і поліклінічної допомоги.
Для задоволення культурних потреб населення діють 29 клубів та будинків культури, 34 бібліотеки її загальним книжковим фондом 416 примірників.
Населені пункти району переважно постачаються водою за рахунок підземних джерел з артезіанських свердловин і шахтних колодязів. Провадиться газифікація. Мережу газопостачання частково мають смт Любашівка, смт Зеленогірське, с. Солтанівка та с. Троїцьке. Скрапленим газом забезпечуються всі населені пункти району.
Автобусне сполучення в районі здійснюють ТОВ “Таксотранс” та приватні підприємці-перевізники.
Любашівський район сполучений з обласним центром та іншими районами авто- і залізничними магістралями.
Ділянка вулиці Завокзальної у Любашівці від переїзду до нафтобази тривалий час була в досить непривабливому вигляді. А коли тут почали їздити важковагові автомобілі, що працювали на будівництві автобану, то взагалі зіпсували її, що викликало справедливі нарікання жителів. Але, як то кажуть, нема лиха без добра. Турецькі шляховики, можна сказати, відновили цей відрізок шляху. Їздити тут тепер одне задоволення. Нині мешканцям цієї вулиці навіть заздрять ті, в кого дорога ще потребує ремонту.
Є що людям показати
Район вважається сільськогосподарським, проте тут не тільки вирощують хліб, виробляють молоко й м’ясо. Лише в одному Троїцькому діє ціла наука підприємств. Цегельний завод, який, до речі, вцілів один на всю округу, щорічно забезпечує цеглою не тільки свій район, а й багато інших. Більш того, його продукція добре знана і в Одесі. Тут же працює маслозавод, який не скорочує, а, навпаки, з кожним роком нарощує потужності. А ще в Троїцькому є ковбасний цех та цех з розливу більш як 20 видів води.
Багатий також район і на народних умільців. Тут є самодіяльні художники й поети, співаки й вишивальниці, різьбярі по дереву і мереживниці.
Тож не дивно, що кожного року на обласній сільськогосподарській виставці біля Любашівського павільйону завжди людно. Любашівці мають що показати.
Візитка селища
Силоси світло-голубого кольору Любашівського елеватора, які, здається, здіймаються у саме небо, є своєрідною візиткою селища. Їх видно звідусіль. І це закономірно, адже переважна більшість сільгоспвиробників в основному займаються вирощуванням зернових культур. Та ВАТ “Любашівський елеватор” переробляє збіжжя не тільки своїх земляків. Товариство співпрацює з хліборобами Балтського, Ширяївського, Велико-Михайлівського, Савранського районів Одеської області, Кривоозерського та Врадіївського районів Миколаївської області, Ульянівського – Черкаської. Всього елеватор має понад 260 ділових партнерів. І це не межа. З кожним сезоном їх кількість збільшується. За останні роки підприємство настільки оновилось і модернізувалось, що стало невпізнанним. Не даремно директор Зінаїда Петрівна Сорока веде підготовку до відкриття музею елеватора, щоб нинішні й прийдешні покоління знали, з чого починалось і як розвивалось сучасне виробництво.
Багато добрих змін сталось тут з підключенням газу. І головне те, що хлібозаготівельники змогли здешевіти всі процеси. Чимало важить комп’ютеризація бухгалтерського обліку, переобладнання найновішим устаткуванням виробничої лабораторії.
ВАТ “Любашівський елеватор” – одне з найпотужніших і найсучасніших підприємств цього профілю на півночі області. Любашівці заслужено пишаються ним.
Віє теплом, добротою
ЗАТ “Заплазький цукровий завод” одне з найпотужніших підприємств в усій окрузі, на яке везуть цукросировину з чотирьох областей. Щорічно тут переробляється понад 100 тисяч тонн цукрових буряків. Нинішній сезон для заплазьких цукроварів став рекордним. Згідно з попередніми підрахунками, планувалось переробити 160 тисяч тонн цукристих. Фактично, заготовлено більше 200 тисяч тонн.
Не припиняють свою роботу заводчани і тоді, коли цукрові буряки закінчуються. Вони просто переходять на іншу сировину – тростиновий сирець.
ЗАТ “Заплазький цукровий завод” найбільший не тільки за обсягом виробництва, а й за кількістю робочих місць. В розпал сезону тут працює понад 900 осіб. До того ж, левова частка надходжень до місцевого бюджету – це податки, які сплачує це підприємство.
Важко оцінити значимість спонсорської допомоги, яку надає завод школі, дитсадку, дільничній лікарні, будинку “Милосердя”, закладам культури тощо.
Трудывники пыдприэмства завжди беруть участь у спортивних змаганнях, підтримують обдаровану молодь.
Як сказала колись одна жителька Зеленогырська, від цього гіганта місцевої промисловості віє теплом, добротою та надійністю.
Й столітні не рідкість
Однією з основних прикмет Любашівщини є те, що тут чимало людей доживають до досить статечного віку. Активне довголіття в цьому краї не рідкість. Навіть столітні мешканці нікого не дивують. Торік, наприклад, свій столітній ювілей відсвяткували Олена Тимофіївна Гончарук та Катерина Онисимівна Сандул. Обидві довгожительки все життя невтомно трудились, не цурались ніякої роботи. Саме в цьому й вбачають секрет свого довголіття. А ще вони черпали життєдайну силу з рідної землі, з цілющих джерел її природи.
