Щойно у видавництві «Астропринт» побачила світ колективна збірка творів учасників гумористичного конкурсу самодіяльних літераторів «Ярмарок сміху», який ось уже впродовж двох років триває на сторінках «Одеських вістей» і проведення якого було організоване спільно з Громадським благодійним фондом імені Степана Олійника та за участі в журі доньки видатного гумориста Лесі Степанівни Олійник і його сестри, Марії Іванівни. Сьогодні ми надаємо слово упорядникові та головному редакторові цієї збірки, письменникові, лауреатові Всеукраїнської літературної премії ім. С. Олійника Богдану СУШИНСЬКОМУ.
Запроваджуючи спільно з Громадським благодійним фондом імені Степана Олійника цей конкурс, редакція “Одеських вістей” виходила з того, що наш видатний гуморист – не та постать, вшановуючи яку, можна обмежуватися лише загальними оцінками його творчості та визнанням заслуг перед народом. Сатирик Степан Олійник – не з тих письменників, чиї твори покояться на книжкових полицях, аби про них згадувало вузьке коло шанувальників та діставали з полиць, готуючись до чергового ювілею.
Кожен український культпрацівник знає, що твори цього народного сміхотворця продовжують жити на професійній та самодіяльній сценах, а декотрі – й на теле– і кіноекранах. Вони й досі актуальні і збуджують не лише творчу уяву початкуючих сатириків та гумористів, але й нашу громадянську совість та мужність, оту совість і мужність, які дозволяють нам виступати супроти бюрократизму, чиновницького “чванства”, бездушності, корупції, безгосподарності, проти яких, власне, й націлював свою сатиричну музу Степан Олійник, заповідаючи при цьому всім своїм послідовникам, які прийдуть після нього на сатиричну ниву:
Сатирик рівен хліборобу:
Встає до дня, одягне робу
І знов береться за перо.
Усе лихе руба на ниві,
Щоб люди всі були щасливі,
Щоб захистить від зла добро.
Крім того, ми добре розуміли, що, започатковуючи на сторінках газети конкурс самодіяльних гумористів, ми в такий спосіб даємо можливість випробувати себе на талант десяткам, якщо не сотням, людей, які прагнуть своє природне почуття гумору олітературити й увічнити у римованих строфах сатиричних віршів або в прозових гуморесках; які вчаться в Олійника правдивості Слова, його – митця і літератора – життєвої мудрості.
У вступові до збірки я вже казав, і волію повторити, що впорядковуючи збірку “Ярмарок сміху”, я усвідомлював: йдеться про творчість самодіяльних літераторів, переважна більшість яких не має ні відповідної літературно-філологічної підготовки, ні професійно відточеного мистецького хисту, ані досвіду роботи над Словом. Тож зрозуміло, що далеко не все з запропонованого ними на конкурс – рівнозначне, не все літературно вивершене, чи хоча б, як кажуть письменники, належно “виписане”, тобто самовідредаговане, за словниками та літературними канонами вивірене.
І все ж таки з’явилося кілька літераторів, твори яких засвідчують, що в мистецтві вони люди не випадкові. Переймаючи все те краще, що вибрунькувалося в сатирико-гумористичному набуткові вітчизняної літератури, вони вдало поєднують фольклорну основу українського гумору, збагачуючи її проявами національного характеру та менталітету своїх героїв, прагненням осмислити сучасне буття народу в усіх його проявах і, звичайно ж, прагненням, кажучи словами С. Олійника, “захистить від зла добро”.
Збірка невипадково відкривається віршем багаторічного учасника Олійниківських днів на Одещині, земляка Степана Олійника, вчителя з села Ульянівки Миколаївського району Сергія Мефодовського “Степану Олійнику, на його 96-ту весну”. В цьому короткому, але емоційно наснаженому творі дуже щиро і правдиво відтворено ставлення не лише автора, але й більшості учасників Олійниківських свят та конкурсів, учнів Поета і пошановувачів його творчості:
Здається, сказано вже все
Про Ваш талант
і щиру вдачу:
Нотатки, спогади, есе...
Й любов і шана – на додачу.
І все ж тривожно клекотить,
І в жилах кров холоне
й терпне:
Ви – це ж криниця невичерпна,
З якої пить – не перепить.
Мабуть, найбільша вада багатьох сучасних українських гумористів полягає в тому, що вони рідко підносяться до філософського осмислення сучасного будення в усіх його соціально-економічних та політичних складнощах і варіаціях, рідко вдаються до витонченого, елітарного гумору ситуації, гумору фрази, а здебільшого намагаються заримувати вже відомі нам, банальні анекдоти, народні бувальщини та оповідки, задовольняючись при цьому ефектом фольклорної вторинності. І приємно, що більшість авторів “Ярмарка сміху” такою фольклорною та літературною вторинністю не зловживають. До того ж, як упорядник я робив усе можливе, щоб серед творів збірки таких виявилося якомога менше.
Надзвичайно приємне враження справляє, наприклад, гумореска Наталії Шинкар з міста Южного “На правах щоденної реклами”. Герої її – гумористично характерні, мова їх образна, ситуації, в яких вони діють, вивірені на психологічні засади гумористичного світобачення. Впевнений, що такі твори можна читати з будь-якої професійної сцени. Те ж саме можна сказати і про авторку кількох поетичних книжок Оксану Картельян з Ізмаїла. Загалом, вона відома в літературному світі Одещини як лірик, але давно помічено, що більшість її ліричних творів пройняті, буквально просякнуті, іронічним світовідчуттям. А згадаймо, як казав Степан Олійник, що він тільки тому й пише сатиру, що ніжно любить лірику. Саме це ми й помічаємо у вірші О. Картельян “Жінкам-поетам”:
Избитость рифм,
бессилие строки...
Поэтом быть сегодня
не с руки.
Немодно и, простите, несолидно.
Ах, вы, мадам, поэт?
Оно и видно.
И пальцем у виска...
Дещо іншого плану вірші досвідченого літератора Віктора Мамонтова. Він сміливо вторгається у світ сучасної суржикомовної, заамериканізованої одеської вулиці. При цьому він дуже точний у мовних характеристиках своїх героїв: “Я теж тащусь в натурі, тіпа... Ай лав ю!”. Олійниківський почерк – але без наслідування – проглядається й у його гуморесці “Ратифікація”, в якій автор виходить на виважені гумором міжнародні зв’язки свого героя. Одразу ж запам’ятовуються гумореска Василя Федорова “Однажды я вздумал писателем стать” і байка “Мужская “Рада”. У своїй “письменницькій гуморесці” автор зумів алегорично відтворити пошук початкуючим літератором свого жанру, своєї теми, свого покликання. І коли перед героєм постало питання: “Ким бути: поетом чи прозаїком?”, Муза його досить швидко підказала вихід:
Та женщина Музою
мне назвалась,
Сияя в божественной позе.
Она мне тихонько
промолвила: «Вась,
Бросай мелочиться
ты в прозе...»
“Мисливські байки” Юрія Орєхова поки що не дотягують у своїй побрехенькувато-літературній мисливській вивершеності до подібних байок, скажімо, Остапа Вишні, одначе щось у них від мисливської “правдоподібності” все ж таки є. Привертають увагу і твори Миколи Калюжного з Ананьєва; лауреата премії ім. С. Олійника, поета Володимира Вдовиченка з Саврані; активної учасниці гумористичного конкурсу Віри Авдєєвої з Одеси, яка цього разу подала на суд читачів свої гуморески “Начальник двора” та “Обиженный козел”. Вдало, в дусі перелицьовування “Енеїди” І. Котляревським, “приладнав” під своє сатиричне сприйняття українську народну думу Михайло Низовцов – вірш “Дума про Опанаса”.
Упевнений, що кращі твори цієї збірки можуть бути використані самодіяльними читцями гумору. Знайде вона і свого читача. Відтак очевидно, що, задумуючи це зібрання творів самодіяльних гумористів, редакція газети “Одеські вісті” (головний редактор – Іван Нєнов) та Благодійний фонд ім. С. Олійника (голова фонду – Валерій Бойченко) зробили добру справу. Знаю, що в Пасіцелах, рідному селі поета, і в Левадівці, де минали дитячі та юнацькі літа С. Олійника, вже готуються до презентації цієї книжки. Тож сподіваймося, що поява збірки “Ярмарок сміху” стане початком ще однієї мистецької традиції нашого краю.
