Дощового осіннього вечора ми зазвичай сидимо вдома. Що може бути кращого за телевізор і гарячий чай з малиною… Реалті-програми просто заполонили весь телепростір. Ми з задоволенням спостерігаємо за життям інших, не встаючи з дивана. Як це актуально сьогодні! Тим більше, з'явився такий вибір: шоу про голодуючих, побудуй свою любов сам, виконай завдання, одержи приз і, звичайно ж, стань героєм. Не будемо перелічувати різноманіття телесеріалів і епатажних передач про таких же, як ми.
«А як ви ставитеся до театру?» – таке запитання пролунало на прес-конференції в Одеському російському драматичному театрі, присвяченій новій прем'єрі. У жовтні одесити змогли побачити п'єсу Олександра Марданя «Останній герой» (однойменна назва з московським реалті-шоу). Вона вже була поставлена в Липецьку, Уфі і Миколаєві. Йшла на «ура!». Ім'я автора п'єси добре знайоме нам: у минулому сезоні було здійснено постановку його першої, дебютної п'єси «Лист ожиданий».
Ще не затихли суперечки одеських театралів про перший спектакль нового сезону – чеховську «Чайку», а театр уже запрошує глядачів на нову прем'єру.
– Чи підете ви на неї, чи, узагалі, навіщо люди ходять у театр? – продовжував Олександр Мардань ставити запитання нам, журналістам. – Ми звикли підглядати за самими собою. Людям цікаво, коли вони впізнають себе в комусь, переконуються, що проблеми ті ж – насущні. Людина – істота колективна, хоче одночасно виділятися і бути схожою на усіх. Відображення, але не точне. У театрі ми тихо дивимося на себе в дзеркало, тільки у криве...
Але ж, щоправда, коли ми були останній раз у театрі? Деякі з нас дадуть відповідь, що минулого тижня. Так що ж сталося? Назва п'єси наштовхує на міркування. Автор говорить, що п'єса розповідає про маленьку людину, яка спробувала стати великою. У кожнім з нас живе такий герой. І він час від часу нагадує про себе, він кричить і не хоче залишатися непочутим. Однак щось ще тут присутнє. Те недоговорене, що можна зрозуміти тільки після перегляду дії, під звуки оплесків.
Постановку «Останнього героя» у російському драматичному театрі здійснив відомий московський режисер Сергій Голомазов. Йому відразу здалося, що п'єса підходить і театру, і трупі. Так п'єса і стала його першою режисерською роботою в Одесі.
Відповідно, і акторський склад не «маленький»: Семен Крупник, Юрій Невгамонний (у головній ролі), Валерій Апраксін, Наталя Дубровська, Ірина Надєждіна, Тетяна Опаріна, Борис Смирнов та інші. Загалом, команда вдала... До речі, у цій постановці сценографія грає теж не останню роль. Декорації Григорія Фаєра (головний художник театру) є не просто тлом, а повною мірою учасником дії.
Раджу відкласти черговий телеперегляд і попрямувати до каси за квитками. Причому, ціни більш ніж доступні. Може, нарешті, ми зможемо зрозуміти, що важлива не перемога, а участь, не бездіяльність, а дія, не екран, а іноді сцена. Ми зовсім забули про інтелектуальний відпочинок. Адже це так необхідно. Потрібно відвикати від шкідливих звичок, а не від театру. Прокидайтеся…
