Сьогодні Роман Чепеляка – студент-першокурсник математичного факультету Одеського університету ім. І.І. Мечникова. Сюди його зарахували без вступних екзаменів, як переможця міжнародної метематичної олімпіади, що відбулася влітку цього року в місті Меріда (Мексика).
Власне кажучи, Роман став першим одеським старшокласником, який виборов золоту медаль на математичних змаганнях такого рівня. А до нас у редакцію його привів педагог – заступник директора Ришельєвського ліцею, заслужений вчитель України і кандидат фізико-математичних наук Ігор Мітельман. І ми захоплено говорили про математику, її абстрактні сяючі вершини та прикладне значення...
– І. Мітельман: Роль математики в освіті всім відома, не випадково ж серед усіх шкільних предметів вона посідає найбільше навчального часу. А Ришельєвський ліцей – це флагман півдня України в галузі викладання точних наук. Скажімо так: за роки незалежності України учні нашої області вибороли 14 медалей на міжнародних предметних олімпіадах ,10 із них здобуті учнями Ришельєвського ліцею. Гадаю, це свідчить про якість роботи...
– Кор: А як, власне, розвивалися здібності Романа?
– І. Мітельман: Він прийшов у 8-й клас, і для того, щоб домогтися таких серйозних результатів, потрібно було дуже швидко визначитися. Тут важливо, щоб поталанило, коли багато що збігається: бажання учня, його творчі здібності, серйозність ставлення до справи... І коли це все вчасно помітить викладач. Крім здібностей, важливий і безпосередній алгоритм підготовки до іспитів і олімпіад: розв’язання задач, читання відповідної літератури ... загалом, досить книжна й непомітна робота.
– Кор: А які професійні перспективи для ваших учнів? Де вони можуть задіяти свій потенціал після завершення навчання?
– І. Мітельман: Математика – наука інтернаціональна, вона не знає кордонів. Інформаційне поле, науковий простір у математиків всього світу спільний. Візьміть хоча б електронні версії журналів...Тобто, сьогодні не принципово, в якій країні живе математик, важливо який внесок він робить у науку. Сьогодні хороші математики досить затребувані й у прикладних галузях діяльності – та ж інформатика. Будь-яка серйозна компанія, зайнята високими технологіями у сфері промисловості, без математики просто не функціонує. Математичне моделювання будь-яких процесів – це основа наукового підходу до дуже багатьох розділів техніки. Отже, ґрунт для діяльності знаходять і ті математики, які тяжіють до теоретичних досліджень, і ті, кого цікавлять більш прикладні проблеми.
– Кор: Романе, а як усе це починалося в тебе? У сім’ї хтось серйозно займався математикою?
– Р. Чепеляка: У мене мама – бухгалтер, а тато – водій. Якихось порад не було, це радше особиста ініціатива. Спочатку мені просто подобалася математика. А коли я вступив до ліцею, то побачив нові перспективи. Я побачив, як займаються старші , як вони їздять на змагання... Мені захотілося теж спробувати.
– Кор: Є такий стереотип: математик – отже, відірваний від реального життя. Але ти справляєш враження міцної молодої людини. Які захоплення, крім науки?
– Р. Чепеляка: Захоплююся комп'ютерами, свій домашній постійно вдосконалюю. Граю в карти... (сміється) Не в дурня підкидного, а в преферанс – там теж математичний склад ума потрібен. Захоплююся плаванням... Книжки читаю. Звичайно, раніше я більше уваги приділяв гуманітарним наукам, але все-таки поїздка на олімпіаду показала, що знання англійської у мене теж непогане.
– Кор: Розкажи про поїздку до Мексики.
– Р. Чепеляка: Перш ніж потрапити туди, я виборов перше абсолютне місце на всеукраїнській олімпіаді. А до Меріди приїхало 511 хлопців і дівчат із 91-ї країни. Залежно від кількості розв’язаних задач і набраних балів, їм присуджується медаль певного достоїнства. «Золото» здобула приблизно 12-та частина учасників. Наша українська команда складалася з шести чоловік, і всі привезли медалі: дві золоті, дві срібні і дві бронзові. У загальному заліку ми поділили 9-10 місце з командою Угорщини. Зважаючи на те, що команд було понад дев'яносто – це серйозний результат. Тим більше, що хлопцям і дівчатам довелося і похвилюватися, і мобілізуватися. Взагалі, я вважаю, що на таких змаганнях ти змагаєшся не з суперниками, а з задачами... і самим собою. Поїздка до Мексики супроводжувалася багатьма пригодами. Коли ми прилетіли на Кубу, там щойно був ущух ураган Деніс. А ближче до кінця змагань у Мексиці теж був досить сильний ураган Емілі. Меріду, щоправда, він не дуже зачепив, але ми все одно чекали і нервували. Хоча головною проблемою виявилися не урагани, а проблеми з перевезенням. Через затримку літака ми прилетіли вночі, буквально за кілька годин до першого туру. Хвилювалися, звичайно.
– І. Мітельман: Додайте до цього різницю в часі та потребу акліматизації.
– Кор: А хто фінансував цю поїздку?
– І. Мітельман: На такі змагання команда України вирушає коштом держбюджету (по лінії Міністерства освіти і науки ). Цього року вдалося нарешті домогтися, щоб наша команда була в єдиній формі – це звичай. Допомогло одеське об'єднання «Нова реальність». Його директор Іван Давиденко зважив і на моє становище. Бо мене другий рік запрошує на міжнародну олімпіаду один з координаторів, але порушувати питання про купування авіаквитка перед обласним управління освіти просто безглуздо – у них немає коштів.
І тут я хочу сказати ось про що. Тільки з математики школярі України вибороли за роки незалежності 67 медалей. З них одесити – 14. Непогано? Так. Але ж наш регіон – це зосередження великих університетських центрів. Мені здається, що 14 медалей за 15 років (в середньому по медалі за рік) замало для такої області, як наша. Тим більше, що діти талановиті! Мені здається, що варто б приділяти їм більше уваги саме на регіональному рівні. Президент, наприклад, щороку зустрічається в Маріїнському палаці з переможцями-"міжнародниками". Чому б, наприклад, голові облдержадміністрації не зустрітися з нашими переможцями всеукраїнських олімпіад? Поговорити з педагогами, з батьками? Це був би такий стимул! Поки що, як не дивно, таким дітям більше уваги приділяється на державному рівні, ніж на регіональному (переможці олімпіад протягом року одержують спеціальну премію Президента України). Це чудово, але хотілося б більше уваги і з боку місцевої влади.
– Кор: А чи не вийде так, що ми виховуємо талановитих учених, а вони потім їдуть за кордон?
– Р. Чепеляка: Взагалі в мене був вибір – навчатися в Одесі чи Парижі... Але я вирішив залишитися тут.
– І. Мітельман: За цими дітьми полюють усі університети світу. Переможці-«міжнародники» – найкраща реклама будь-якому навчальному закладові, тому їм охоче надають гранти. Але, мушу зазначити, що в Одесі рівень фундаментальної математичної освіти теж досить високий. Головне, щоб провідні професори не давали «юним обдаруванням» розслабитися. Адже чим відрізняється олімпіадна задача від математичної проблеми? Тим, що для першої може бути потрібно п'ять годин, а для другої – п'ять тисяч годин. Юний математик має бути готовий до того, що деякі наукові проблеми розв’язуються роками і навіть десятиліттями. Якщо ж він не готовий до цього, якщо звик штурмом знаходити один-єдиний ефектний хід, то це може призвести до певної легковажності мислення. І можна підготувати сильного олімпіадника, який просто психологічно не зможе займатися копіткою науковою працею, систематично день по дню розв’язувати якусь довгу, погано розв’язанну задачу. Отже, тут дуже важлива роль педагога. А долі переможців олімпіад складаються по-різному: є ті, хто обмежився рівнем міцних кандидатів наук, а є математики – академіки.
– Кор: Але все-таки... Романе, ти не збираєшся виїжджати?
– Р.Чепеляка: Наразі таких планів у мене немає. Я вважаю, що і в Одесі маю певні перспективи. До того ж, наукова спільнота не знає кордонів. З розвитком комунікацій це все перестає бути проблемою. Отже, в математиці відбувається справжня круговерть ідей.
