Йосипівка, огорнута темрявою, ще спить, як немовля після купілю. Та ось пітьму пронизує світло, що спалахнуло у вікні зоотехніка Марії Федорівни Капітанчук. В цю ж мить з’являється вогник і на сусідній вулиці в домі завідувачки ферми Валентини Голуб. Пробудилась вже й доярка Надія Онофрійфчук, збирається й тваринник Микола Задорожний. Не до сну й іншим трудівникам ферми.
П’ята година ранку. Жінки виходять з хат і пірнають у замжичану темряву вулиць. З усіх кінців села тваринники прямують на комплекс, де на них чекають підопічні, яких треба нагодувати, подоїти. І все те робиться вручну. Приміщення старі, ніякий трактор до них не заїде. Тож завозять корми підводою, і кормачі розкидають їх вилами. “Саме через це у нас в тваринництві зайнято 35 трудівників, – розповідає директор товариства В.І. Фіник, – механізувати процес просто неможливо. Треба будувати нові приміщення, та не маємо коштів”.
По рейтингу, в якому були враховані всі основні показники господарсько-фінансової діяльності, ТОВ “Нива” в цьому році посіло перше місце серед агроформувань району. Колектив нагороджено Прапором, грошовою премією, а директор – путівкою в санаторій. “Але, – говорить Володимир Іванович, – нам хвалитись нічим. Звичайно, я знаю, що все пізнається в порівнянні, та я не можу відчувати задоволення, бо розумію, що за вісім років, впродовж яких я очолюю це господарство, вже мав би щось побудувати, добитись, щоб люди одержували достойну зарплату. А ми що маємо?”
Дійсно, все пізнається в порівнянні. Хоча Володимир Іванович і не задоволений тим, чого йому вдалося досягти, та варто згадати, що, коли він очолив це господарство, воно мало 950 тисяч гривень боргу.
“Нині, – говорить директор, – ми без грошей, але й без боргів”. Непросто все це далось. Починав з того, що підбирав людей як у тваринницьку, так і в рослинницьку галузі, налагоджував з ними стосунки, шукав взаєморозуміння. Звичайно, старались дотримуватись технологій вирощування сільгоспкультур. А ще: “Ми намагались жити по своїх можливостях, – пригадуючи пройдений шлях, говорить Володимир Іванович, – наше товариство не входило в контакти з “крутими” інвесторами. Економили на всьому. Дуже важко про це говорити, – навіть на зарплаті”.
І це правда. Колектив важко працював і скромно жив. Але фактом залишається й те, що останні роки ТОВ “Нива” стабільно посідає перші місця в трудовому суперництві. “Чи сприяє цьому те, що в господарстві збережено тваринництво?” – Запитую у В.І. Фіника.
– Взагалі в наших умовах галузь тваринництва збиткова. Але ми намагаємось зберігати її. На сьогоднішній день маємо 500 голів ВРХ, 170 дійних корів та біля 200 голів свиней. Що нам це дає? Найперше, робочі місця. По-друге, у нас в структурі посівних площ є кормова група, а це значить, що маємо хороші попередники під зернові. Для того, щоб знищити тваринництво, великого розуму не треба. Але ж тоді й рільництво в основному переходить на трипілку: пшениця, ячмінь, соняшник. Звичайно, ми могли б досягти кращих результатів (і в цьому році на це дуже надіялись) але... Як не було нам важко, торік заклали хороший фундамент під врожай нинішнього року. Мали гарні озимі, добре попрацювали й з ярими культурами. В тваринництві теж було заготовлено достатню кількість кормів. А що маємо? Якби ж ми знали завчасно ціни. У травні, коли почали дорожчати ПММ, ми були загнані в глухий кут. Хіба це нормально, що 50 відсотків прибутку пішло на придбання пального і лише 25 – 27 – на заробітну плату? Хоч в усьому світі вважається нормальним, коли на зарплату витрачається 50 – 60 відсотків і лише 25 – на решту. В цьому році ми вклали дуже великі кошти в оборотні засоби. Взагалі, такого ще не було ніколи: пшениця – основна культура, що йде на реалізацію, дала збиток. Нас, аграріїв, в нинішньому році дуже підставила, не можу знайти іншого слова, Юлія Володимирівна, коли вона закликала сільгосптоваровиробників не продавати зерно в період жнив. І запевняла, що ціни будуть стабільними й надалі. Ми й повірили. А що вийшло? Під час збирання ячмінь купували по 670 – 630 гривень за тонну, а нині ціна впала до 500. Те ж саме маємо і з соняшником. Зразу за олійне насіння нам давали по 1200 гривень за тонну, а тепер – по 750. До того ж, соняшник треба реалізовувати за кордон. Для внутрішніх потреб його забагато.
– Від такого не опустились руки?
– Дуже важко було все це пережити. Але здаватись не маю права, адже зі мною в одній упряжці йдуть люди. Хіба їм легше? Я преклоняюсь перед трудівниками ферми, бо це не тільки важка щоденна праця, а ще й постійне недосипання. Умов нормальних, таких як я розумію, немає. Звичайно, кормами забезпечили й на цю зиму. Окремих маємо навіть півтора та дворічний запас. Відремонтували й приміщення. А от робити все доводиться вручну. І люди стараються. Ось, наприклад, доярка Надія Іванівна Онофрійчук за 10 місяців поточного року надоїла 55800 центнерів молока. Середній надій на одну корову в її групі за цей же період становить 3100 кілограмів. Вона одержала також по 85 телят на 100 корів. Збереженість молодняка стовідсоткова.
Тваринник Микола Миколайович Задорожний обслуговує 90 корів та 40 телят. А хіба легше тим, хто за кермом трактора, комбайна, автомобіля. Водій Микола Васильович Войтенко за 10 місяців зробив 49900 тоннокілометрів, а механізатор Сергій Васильович Брендак трактором МТЗ-80 осилив 750 гектарів м’якої оранки, Микола Трач сам виорав 500 гектарів, а Валерій Сергійович Шаровський комбайном “Домінатор” зібрав понад 1000 гектарів зернових. Добре потрудився в цьому році й Віталій Леонідович Петров, який крім того, що зібрав 300 гектарів збіжжя, ще скосив на сіно всю люцерну. Є у нас люди, які суміщають різні роботи. Наприклад, тесля Володимир Андрійович Віткович, крім основної роботи, за два тижні скосив кукурудзу, з якої було закладено 2500 тонн силосу. Слід додати, що в цьому році вся кукурудза була виложена вітром. Тож збирати її було дуже важко.
Саме завдяки старанню простих трудівників на сьогоднішній день повністю завершено зяблеву оранку, вибрано людям всі городи.
Володимир Іванович важко зітхає, а потім додає: “Дали б нам нормальні стабільні ціни, більше нічого не треба. А ми працювати уміємо і не лінуємось.”
– Маєте якісь конкретні плани на майбутнє?
Посмішка ледь торкається вуст, і Володимир Іванович веде далі:
– Мрій є дуже багато, дай Бог, щоб хоч половина їх здійснилась. Треба обновити техніку. Хотілося б закупити зо два трактори, комбайн, культиватори. Бажано придбати хоча б 100 племінних теплиць. Треба тік заасфальтувати, та й дороги в селі полагодити. Мрію побудувати хоч два сучасних корівники. Та основне бажання – дати людям гідну зарплату.
Клопотів у директора товариства вистачає, та В.І. Фіник переймається не лише господарськими проблемами. Йому болить і те, що нищаться лісосмуги. Останнім часом ціни на дрова підстрибнули майже до 100 гривень за кубічний метр, а вугілля для більшості сільських жителів взагалі недоступне. От і залишаються від лісопосадок одні пеньки. Дерево зрубати легко, а от доки воно виросте, треба довго чекати. І все це тому, що ці насадження залишились безгоспними. Агроформування орендують лише поле.
Не може змиритись Володимир Іванович і з терміном “сільське безробіття”: “Хай мені хто й що говорить, а я переконаний, що в селі не може бути безробіття. Просто люди не хочуть працювати. А їм ще й потакають служби зайнятості. На сьогоднішній день я ще міг би забезпечити роботою 15 – 20 осіб, а влітку – 30 – 40. Але бажаючих немає”.
В.І. Фіник має рацію, але, щоб сьогодні працювати біля землі, треба бути великим патріотом і трудоголіком, бо матеріальний стимул дуже малий. І це триватиме доти, доки не буде паритету цін, доки аграрії працюватимуть всліпу. Хіба так мали б жити члени ТОВ “Нива”? Адже тут працьовиті люди, думаючі спеціалісти, грамотний, відданий своїй справі керівник.
Савранський район
