Пам'яті лейтенанта Петра Петровича Шмідта та його соратників, розстріляних 6 березня 1906 року на острові Березань, був присвячений цикл акцій, що відбулися в Одесі й Очакові під егідою Асоціації підводників ім. О. Маринеска і музею К.Г. Паустовського на Чорноморській.
Ініціатором проведення меморіальних днів став завідувач музею Віктор Іванович Глушаков. Лейтенанту П.П. Шмідту присвячені сторінки в прекрасній повісті Паустовського “Чорне море”. По дорозі до музею, на Лідерсівському бульварі, розташований будинок, де народився П. Шмідт. Отже, все не випадково...
До Одеси приїхали гості. Це Ілля Ілліч Комаров – директор Московського Центру-музею К.Г. Паустовського; Анатолій Павлович Трощановський – автор проекту обеліска на Березані, нині житель Сімферополя; севастопольські школярки зі своїм педагогом Світланою Володимирівною Стецюрою – представники школи № 48, де розташований музей П.П. Шмідта. З Лідією Іванівною Іващенко – засновницею музею Шмідта, і Агнесою Вікторівною Виноградовою – журналісткою з Миколаєва, авторкою книжки про легендарного лейтенанта “Расстрелянная мечта”, учасники Днів пам'яті зустрілися в Очакові. Потім всі разом повернулися до Одеси.
Очаків – приморське містечко, яке волею Долі увійшло до біографії Петра Петровича Шмідта. Останнє місце його нетривалого перебування на Землі... Зараз, як і сто років тому, особливо на межі зими й весни, воно справляє тяжке враження: тут “обривається Росія над морем чорним і глухим...”. Але “століття тому” Очаків привернув до себе увагу всієї імперії: суд над бунтівними моряками, їх страта.
…Мы поклали квіти до па¬м'ятника П. Шмідту і, відповідно до традиції, опустили вінок на воду. До Березані не дістатися. Недосяжний і штучний острів Першотравневий (Травневий, о. Морської батареї), де в казематі потерпав Шмідт. У музеї мариністичного живопису імені Р. Судковського до пам'ятної дати відкрито виставку живописних творів самого П. Шмідта і картин, йому присвячених. Так, бунтівний лейтенант захоплювався живописом і музикою: грав на скрипці, віолончелі, роялі, гітарі.
Непроста доля очаківського музею П. Шмідта. З 1962 по 1995 рік він перебував в будинку колишніх Військових зборів, де і проходив 1906 року суд. Беззмінною його директоркою була Лідія Іванівна Іващенко – випускниця філфаку Одеського університету, завдяки ентузіазму якої музей і з'явився. Зараз його експозицію передано до музею військової історії імені О.В. Суворова, – де ми її й оглянули, – а будинок Військових зборів стоїть пусткою і руйнується. Громадськість Очакова покладає надії на його відновлення, але без допомоги спонсорів тут не обійтися.
В Очакові, що продувається сирим березневим вітром, нас чекав теплий прийом, – за це подяка керівництву міста на чолі з мером Анатолієм Леонідовичем Карпенком. Програма візиту була насиченою: крім покладань квітів і відвідувань музеїв, до неї увійшли невелика конференція і панахида у Свято-Миколаївському соборі. Очаків гідно зберігає пам'ять про лейтенанта Шмідта.
Одеса порадувала виставкою, що відкрилася в музеї на Чорноморській. Експозиція, підготовлена науковою працівницею музею Світланою Костянтинівною Кузнецовою, містить у собі фотографії, документи, друковані видання, пов'язані з особою і діяльністю Петра Петровича Шмідта. Цілий стенд присвячений репродукціям його живописних творів. Неперебутнє враження залишає остання фотографія Шмідта... Унікальні експонати надали одеські колекціонери Валерій Кіров – срібну “Медаль Олександра ІІІ”, і Анатолій Дроздовський – зібрання листівок, присвячених П. Шмідту і повстанню на “Очакові”.
На конференції, яка відбувалася в актовій залі санаторію “Лермонтовський”, вступне слово було надано... К.Г. Паустовському: майстерка худож¬нього слова Олена Куклова прочитала присвячені П.П. Шмідту уривки з повісті “Чорне море”. Кращого початку, що задав усьо¬му тон, і не вигадати... Виступали історик А.І. Мисечко, Л.І. Іващенко, І.І. Комаров, С.В. Стецюра, С.К. Кузнецова, голова Асоціації підводників Є.С. Лівшиц, голова Одеського обласного німецького національно-культурного товариства “Відергебурт” О.В. Юнгмайстер та інші. Дослідник життя і творчості П.П. Шмідта Валерій Шерстобитов представив свої книжки “Легендарный лейтенант флота П. Шмидт” (Одеса, “Астропринт”, 2005) і “Командую флотом. Шмидт” (Одеса, “Печатный дом”, 2006). В. Шерстобитов є також автором пам'ятного знака “Лейтенант П.П. Шмидт. 100 лет подвига”.
...Яким був цей легендарний лейтенант, що залишив по собі таку тривалу пам'ять? Це, як то кажуть, окрема тема не тільки для розмови, але й для досліджень. “Полум'яний революціонер” за радянських часів, П.П. Шмідт ким тільки не постає в деяких розвідках!.. Залишимо ці “відкриття” на совісті їхніх авторів. А тим часом, зі спогадів очевидців, записів і листів самого Шмідта можна здобувати уявлення не тільки про події осені 1905 року, але і про особу самого Петра Петровича. Про те, що змусило його змінити свої початкові плани (виїхати із Севастополя до Одеси) і вирушити на повсталий “Очаків”. “...І ось того ж дня прийшли матроси флоту з рішенням, що вони обрали мене своїм ватажком. Я змучився в зусиллях довести їм невчасність такого, не пов'язаного з усією Росією, матроського повстання, але вони, як стихія, як юрба, не могли уже відступити, бо багато лиха вже накоїли під впливом соціал-демократів, що безглуздо підняли їх на передчасний, неорганізований страйк. Покинути цих нещасливих матросів я не міг, і я погодився керувати ними тільки в тому разі, якщо вони відкинуть усі вимоги, крім Установчих Зборів...” (з листа З.І. Різберг від 26 грудня 1905 р.). Додамо ще, що лейтенант Шмідт був переконаним противником кро¬во¬пролиття.
Учасники меморіальної акції говорили про необхідність створення в Одесі музею П.П. Шмідта, перевидання мемуарів його сина Євгена “Красный адмирал”. Гості дякували за цікаву програму, добру організацію всіх заходів. Справді – все пройшло на гідному рівні: поїздка до Очакова і перебування там, розміщення гостей в Одесі, зустрічі старих друзів і нових знайомих, спілкування однодумців. Спасибі за допомогу керівництву Одеського морського порту, санаторію “Лермонтовський”, музейним працівникам Очакова. Особлива подяка – Вікторові Івановичу Глушакову. Без його наполегливого ентузіазму навряд чи все це могло відбутися.
