Дмитра Яковича Грибоноса та Азу Миколаївну Кантемір знають у Березівці і дорослі й малі, бо вони – педагоги.
Близько 40 літ трудився Дмитро Якович у місцевому ПТУ-43 – нинішньому агроліцеї, близько 50 років віддавала свої знання, виховуючи не одне покоління справжніх громадян, патріотів своєї країни Аза Миколаївна, працюючи у міській школі № 2. Вони нині живуть у мирі і злагоді, ні разу не підвищивши голос один на одного, не образивши навіть жартома... А знайомі вони уже понад 60 років...
Тоді, в переломний час 44-го, їм було по 18 років. 4 квітня, через три дні після визволення Березів¬ки, Дмитро Грибонос пішов на фронт. Під час форсування Дністра 29 квітня 1944 року він отримав важке поранення в голову і два місяці перебував у Дніпропетровському госпіталі. Після одужання він повернувся в ряди діючої частини – 108-ї Миколаївської дивізії. Гвардії рядовому, піхотинцю Дмитру Грибоносу довелося разом з товаришами-побратимами визволяти Румунію, Болгарію, Угорщину, Югославію, Австрію, зустрічатися із союзниками – американцями. Отримав чимало подяк від Головного Командування за підписом Сталіна, бойові нагороди.
У 45-му, демобілізувавшись, вирішив продовжити навчання у рідній першій школі. Їх незвично мало було у цьому збірному 10 класі – всього 9 учнів. Вони були щасливі, що вижили, що мають змогу завершити навчання. Дмитро та Аза, яка до війни навчалася у Березівській школі № 2 і познайомилися у цьому класі. Вони приятелювали, готували разом уроки – підручників було обмаль. Батько Ази Миколаївни дуже дбав, аби вона продовжувала освіту і допомагав у всьому. Він змайстрував стіл-парту, кілька стільців і передав у клас, де навчалася донька. Взимку, коли дошкуляв холод, усі учні та вчителі ішли на плавні, різали очерет, аби було чим протопити грубку у класі... Із потрійною енергією оволодівала молодь знаннями, вступивши потім у вузи до Одеси та інших міст. Це було так недавно, це було так давно...
...Не встиг тоді освідчитися у коханні Дмитро своїй Азі, бо був надто скромним цей юнак, який пройшов горнило війни... Так і розвела їх доля на довгі роки. Дмитро одружився зі своєю однокласницею Антоніною і прожив з нею гарне життя, виростивши сина і дочку. Аза Миколаївна через невдалий шлюб все життя прожила матір’ю-одиначкою, виховуючи сина, а потім багато часу і тепла своєї душі віддавала онукові Костянтину, дуже обдарованому хлопчику. Нині Костянтин Лупанов – кандидат медичних наук. Після того, коли дружина Дмитра Яковича померла, він запропонував своїй шкільній подрузі руку і серце, вона не відмовила. І це природно, бо життя продовжується.
Дмитра Яковича можна часто побачити на засіданнях районної ради ветеранів, серед молоді в школах міста, в училищах, на мітингах в День Перемоги, в День визволення Березівки. А ще він любить трудитися біля землі, до¬глядати виноградник, що біля хати, сад. Аза Миколаївна п’ять років викладає математику на постійнодіючих підготовчих районних курсах від Одеської державної академії холоду, які проводяться на базі Березівської ЗОШ № 3. Діти та їхні батьки – місцеві та із сіл району — дуже задоволені таким викладачем, завдяки якому учні успішно вступають до цього вузу. Пишається своєю незабутньою вчителькою, яка колись дала путівку в життя, доцент, проректор з навчальної частини Одеської академії холоду Арнольд Іванович Погорєлов. Не без гордості називає А.М. Кантемір своїх видатних учнів: Валентина Павловича Сторожева, доктора технічних наук, академіка, професора кафедри економічної кібернетики Одеського національного морського університету; Олега Івановича Стальніченка, проректора з навчальної роботи цього ж вузу; Юрія Йосиповича Бланка, професора, доктора технічних наук, академіка Міжнародної академії наук екології, безпеки людини і природи (МАНБ) та інших.
Багато її учнів сумлінно трудяться і в нашому районі, і в інших районах, областях України, па¬м’ятаючи не тільки математичні формули та теореми, а також і уроки людяності, добра та відповідальності за свої вчинки, за тих, хто поряд, хто потребує допомоги.
За цих людей з молодими душами можна тільки порадіти і брати приклад, як потрібно поважати, любити один одного, дорожити кожним днем, прожитим разом. Віку і здоров’я, вам наші ветерани, шановні земляки – Дмитре Яковичу та Азо Миколаївно!
