Засідання колегії Головного управління агропромислового розвитку обл¬держадміністрації, яке вів його керівник А.Г. Новаковський, не почалося в обумовлений час: чекали тих, хто запізнювався. А ті тягнулися один по одному ще майже цілу годину... Що й казати, такий початок навертав на смутні міркування. Але, виявляється, то були лише квіточки порівняно з тим, що довелося почути на зустрічі керівників аграрного сектору області.
НА ПОЛІ ОЗИМОМУ
Почнемо з нагальних і вже багато чим запізнілих весняних польових робіт. Як відомо, січневі морози призвели до загибелі великих масивів озимих культур – до 30 відсотків посівів. Хоча й це не остаточний підсумок: тільки з відновленням вегетаційного процесу буде встановлено цілу картину наслідків стихії.
Що б там не було, але й сьогодні вже цілком ясно: збережений озимий клин треба просто плекати, щоб здобути високий урожай на збереженій площі.
А що ж виходить на практиці? До сьогодні вкрай потрібне підживлення не одержала навіть половина озимого клину. А в таких районах, як Білгород-Дністровський, Біляївський, Роздільнянський, Любашівський, Балтський, Фрунзівський, Ананьївський і Красноокнянський, добрива поки що одержали 10-20 відсотків площ.
Припустімо, значна частина перезимувалих рослин все-таки оживе і дасть колосся. Але тут новий чекає удар. Хто пізньої весни бував на полях, той не раз бачив різнобарвний килим на тих нивах, де вирощують хліб. Така строкатість – від недбайливості агрономів, що не поклопоталися вчасно обробити посіви гербіцидами. А як справи зараз? Здається, знову свиріпи стане не на один вінок тим же горе-фахівцям. Особливо в Ананьївському районі, де досі не заготували жодного кілограма гербіцидів. Та й у Татарбунарському, і в Ренійському районах теж, бо їхні «запаси» засобів для боротьби з бур’янами складають 2-7 відсотків від потреби. Втім, і сусіди на свиріпу й інші бур’яни теж покривджені не будуть. Бо гербіцидів на сьогодні запасено лише для половини площ, тих, де щось залишилося після лютих морозів.
Особливо погано з озимим ячменем. Витримали морози лише окремі невеликі масиви. Тепер ідеться не про якийсь великий валовий збір зерна, а тільки про накопичення потрібного насіння для наступної посівної.
Тут би, як колись, можна було провести сівбу ячменю-двуручки. Але... терміни вже минули, а скористатися з цих агроприйомів ніхто в районах не збагнув.
КОЛИ ШУКАЮТЬ ПРИЧИНИ...
Чи варто повторюватися, що загибель посівів на третині озимого поля вимагала нових підходів до організації весняних польових робіт. Буквально в кожному великому господарстві та фермерському наділі. Яровий клин зріс понад мільйон гектарів. У деяких районах він розширився вдвічі. Крім того, спізніла весна ще більше погіршила ситуацію. Треба було використовувати кожну погожу хвилину, щоб виводити посівні агрегати в поле. Втім, не говоритимемо про прописні істини, хоча ситуація змушує.
Отже, зі згаданого мільйона ранні ярові мають зайняти 255 тисяч гектарів. Пишемо “мають зайняти”, бо половину роботи й досі не проведено, хоча надворі вже майже середина квітня.
Сівбу ранніх ярових завершили тільки в одному Арцизькому районі. Та ще у двох-трьох наближаються до фінішу. А в Балтському та Кодимському... тільки розпочали весняну сівбу. В багатьох інших сіють вельми низькими темпами.
На такі докори “північани” заявляють: погода не дозволяє, земля холодна тощо. А “південці”? Скажімо, в Татарбунарському й Тарутинському районах, що поруч зі згаданим Арцизьким? І знову чуємо від тих же тарутинців: а в нас, уявляєте, увесь час дощі йдуть. Скажіть, відколи це в бессарабському безводному степу почали скаржитися на надмір вологи?! Але так, звісно ж, легше прикривати свою бездіяльність, низьку організацію праці, що призвели до того, що в двох згаданих районах іще не засіяли навіть половини ярового клину.
А якщо просунутися трохи на північ, то картина ще гнітючіша. У Комінтернівському районі з 47 тисяч гектарів засіяли лише п’яту частину. Така ж ситуація в Біляївському, Ові¬діопольському. А на півночі – в Котовському, Балтському й деяких інших робота власне тільки розгортається. І за таких темпів може тривати ще понад тиждень. Про якісь оптимальні терміни сівби й говорити не випадає.
Чому таке діється, чому поставлено під загрозу найголовнішу мету аграріїв – забезпечення потрібної кількості зерна? Можна говорити про брак коштів для проведення посівної. Справді, на проведення комплексу весняно-польових робіт із урахуванням пересівання, потрібно 1,3 млрд гривень, і половину з них сільгоспвиробникам треба покривати власним коштом, тобто брати кредити. Розмов на цю тему точиться багато, а наслідки досить мізерні. Фактично позики отримано менше ста мільйонів гривень. Тут, як то кажуть, і порівнювати нічого. Водночас низка районів – Ананьївський, Ізмаїльський, Ренійський, Миколаївський – не одержали жодної копійки кредитів. Хоча тут можна по пальцях перелічити ті господарства, що спроможні забезпечити фінансування посівної з власних коштів. А обіцяні кошти на компенсацію збитків від загибелі озимих також одержано в половинному обсязі, але багато які суми до конкретних господарств іще не дійшли. Тут хтось знову намагається нагріти руки.
ХТО КРАЙНІЙ?
Можна говорити і про інші причини, що теж “кочують” від наради до наради. Вони реальні і, як то кажуть, “мають місце”. Але все це – речі похідні. Вони лише наслідок негаразду в організації сільськогосподарського виробництва.
А головна причина – в кадрах, у тих людях, яким доручено цю відповідальну роботу на селі. Ми не випадково загострили увагу на початку статті на масовому запізненні керівників районних управлінь агропромислового розвитку. У цьому, якщо хочете, демонстрація їхнього байдужого ставлення до дорученої справи.
Виступаючи на колегії, заступник губернатора І.М. Чорбаджи з болем у серці наводив численні факти низької виконавської дисципліни в сільських районах.
– Якщо їхати від селища Котовського до Березівки – сказав промовець, – то обабіч траси жодного розораного поля. А що ж діється в глибинці?
Начальник управління агропромислового розвитку Комінтернівської райдержадміністрації Г.Д. Колісниченко налаштований досить благодушно. А на зауваження лише відпарирував:
– Завтра запустимо ще один посівний агрегат.
Мовляв відчепіться, в мене є справи важливіші. Ось цими самими “справами” давно настав час зацікавитися прокуратурі, бо вони пов’язані з “дерибаном” землі. Такі ж докори прозвучали на колегії і на адресу головних районних аграріїв Біляївського й Овідіопольського ра¬йонів.
Особливо обурила І.М. Чорбаджи ситуація в Красноокнянському ра¬йоні, де всі галузі сільського господарства в занепаді. На грані провалу й сівба ранніх ярових. Ні голова райдержадміністрації В.П. Тиж, ні його заступник з питань сільського господарства О.Г. Ташогло ситуацією не керують, організаторською роботою не займаються.
На колегії говорилося про масове відволікання керівників районів від нагальних справ і їхню досить активну участь у виборній кампанії. Дехто досі на роботу не з’являється.
Рік тому один із новопризначених голів райдержадміністрації просто заявив своїм колегам: “Я направлений сюди не для того, щоб їздити по селах та по фермах усіляких. Мені треба готуватися до виборів”.
Інші так щиро своїх планів не афішували, але, мабуть, одержали аналогічні інструкції, де питанням економіки, розв’язанню соціальних проблем на селі приділялося мало місця.
Сьогодні, – сказав на завершення свого виступу І.М. Чорбаджи, – постає питання про звільнення з роботи вісьмох(!) керівників райдержадміністрацій. Не знаємо, як здійснюватиметься ця акція, але вже оголошені судові стягнення багатьом керівникам райсільгоспуправлінь.
Як вплине все це на справи в сільському господарстві, ще побачимо. Але те, що потрібно вживати радикальних заходів, уже не викликає жодних сумнівів. Велику тривогу викликає також становище у тваринництві, де поголів’я, всупереч прогнозам, катастрофічно йде на спад. В окремих районах в агрооб’єднаннях залишилося лише 200-300 корів. Зникла цілком птиця, вівці та інша живність.
Не використовуються пільгові можливості для закупівлі добрив і гербіцидів, ремонту техніки, відновлення багаторічних насаджень. Навіть заявки з цього приводу багато ра¬йонів ще не подали.
В аграрному комплексі області деякі негативні явища зайшли так глибоко, що вже набули необоротного характеру. Особливо якщо зважити, що і бажання виправити ситуацію, судячи з підсумків роботи колегії, мало в кого є. Отже, оргвисновки в такій ситуації просто неминучі.
