ГОЛОВА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ МИКОЛА СКОРИК: «НЕ ТРЕБА КВАПИТИСЯ ДОРОСЛІШАТИ»
Згадайте минуле – і ви зрозумієте, що все найцікавіше було у вас у шкільному житті. Скільки сюрпризів піднесло нам це слово – “школа”! Скільки приємних спогадів пов’язано з нею!
Так, подеколи нам здається, що й деякі уроки були нудні, а перерви – короткі, але, як не крути, плюсів за ці 10 або 11 років все одно набагато більше, ніж мінусів…
У День знань своїми спогадами про школу ми попросили поділитися голову Одеської обласної ради Миколу Скорика, який закінчив Одеську середню школу № 121 із поглибленим вивченням української й англійської мов (у якій, до речі, свого часу навчався піонер-герой Яків Гордієнко).
– У дитинстві 1 вересня було для мене сумною датою. Адже цього дня закінчувалися канікули, а отже, і спокійне безтурботне життя.
Я вдячно згадую своїх учителів, багатьох із них, на жаль, нині покійних.
І першу вчительку, добру та турботливу Нелю Федорівну Лавренову, що була для нас справжньою матір’ю, і про яку в мене та моїх однокласників збереглися дуже теплі спогади. І класного керівника в старших класах, справжнього радянського педагога – Петренко Марію Павлівну, з якою я періодично бачуся та спілкуюся. І вчительку математики Кривинську Ларису Юхимівну, що була не тільки прекрасним педагогом, але й справжньою оперною співачкою. Пам’ятаю, як ми ходили на її концерти до одеського Палацу моряків та захоплювалися її талантом. І військкерівника, – ходячий словник афоризмів, що, навчаючи нас азів вишколу, раз-по-раз примовляв: “У війську безладно, але одноладно”.
Та й чудову директорку, керівницю й організаторку (Царство їй Небесне!) – Волкову Інну Миколаївну.
Кінець 80-х був дуже політизований час. Пам’ятаю, як складав випускні іспити в 1989 році під акомпанемент з’їзду народних депутатів СРСР і промови таких видатних політиків, як Анатолій Собчак, Андрій Сахаров, Гавриїл Попов.
Тоді було не тільки потрібно, але й модно добре навчатися. У нас у класі був культ навчання, культ читання. І ми з однокласниками змагалися у прочитанні Джека Лондона, класичної літератури. Або влаштовували змагання з кількості п’ятірок у щоденнику.
Улюблений предмет? Мабуть, його не було. Кожна дисципліна давалася досить легко і рівно. Навчався пристойно, але не напружуючись. Не був ні хуліганом, ні цяця-хлопчиком.
Займався громадською діяльністю – був головою ради загону, потім – секретарем комітету комсомолу школи. І при іншому перебігу подій, імовірно, міг би зробити непогану партійну кар’єру.
До речі, поруч зі школою розташована Соборна площа, де ми любили гуляти. Того часу я навіть уявити не міг, що наша школа частково побудована з каменів зруйнованого Спасо-Преображенского собору.
За що я вдячний школі? За те, що вона дала мені знання. Поглиблене вивчення української, а особливо англійської, мов дозволило мені надалі досить вільно провадити переговори з іноземними партнерами. За те, що сприяла формуванню мене як особистості. За те, що вона навчає людей дружбі. Саме там я знайшов справжніх друзів, із якими підтримую взаємини багато років. І вже тим більше намагаюся бувати на зустрічах випускників, що проходять щороку 10 квітня.
Сьогодні мені приємно, що наша школа не тільки збереглася, але й розвивається. І в цьому велика заслуга теперішньої директорки – Семенюк Людмили Миколаївни, яка весь свій досвід, знання й уміння віддає збереженню та розвиткові навчальної бази, зміцненню авторитету школи.
У дитинстві я завжди квапився подорослішати. І тільки в старших класах зрозумів, що поспішати з цим не варто, треба сповна порозкошувати дитинством. На все свій час.
Гаряча лінія НАДІЯ НА МОЛОДИХ ВЧИТЕЛІВ
Напередодні нового навчального року відбулася традиційна «гаряча лінія», яку, як і потрібно було очікувати, провів начальник управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації Д.М. Демченко.
За словами Дмитра Михайловича, всі школи, а їх в області 924, до вересня готові. Ідеться і про підготовку до прийдешнього осінньо-зимового періоду: 98 відсотків котелень вже полагоджено. Гірші справи з протипожежною безпекою, на жаль, коштів на це виділяється недостатньо. У деяких районах, наприклад, Любашівському є проблеми з проточною водою, а отже, і з організацією гарячого харчування. Хоча в цілому грошей і на капітальний ремонт, і на оздоровлення дітей надходить більше. Та й в цілому бюджет освітньої сфери області (у порівнянні з 2005 р.) збільшився на 36,2%.
Зростає і вчительська зарплата. Якщо ця динаміка збережеться, то незабаром відпаде необхідність агітувати в учителі. Вже сьогодні розпочався процес повернення до школи досвідчених фахівців, які свого часу змінили свою професію заради поповнення сімейного бюджету. Сьогодні зарплата вчителя коливається від 600 до 1200 гривень. І хоча ставки, на перший погляд, невеликі, йдуть доплати і за класне керівництво, і за кабінет, і за перевірку зошитів. До того ж, багато педагогів працюють на півтори ставки – ось і набігає пристойна сума. В селі, у кожному разі, вчителювання вважається найбільш високооплачуваною категорією. Звідси і результат – кадрової проблеми, як такої, у навчальних закладах області немає.
Є інша проблема – працевлаштування молодих фахівців. У планах адміністрації – переглянути в цілому стратегію держзамовлення. У цьому році, наприклад, направлення до школи одержали 577 випускників вузів (з них 350 – цільовики). А це все одно лише 60 відсотків від загальної кількості тих, хто навчався за держзамовленням. Мабуть, потрібна інша, гнучкіша і результативніша політика залучення молоді до школи. Без припливу свіжих молодих сил досить складно прогнозувати якісний прорив в освіті.
Чимало запитань було пов'язано з підручниками. Д.М. Демченко попросив через ЗМІ заспокоїти батьків – до середини вересня ситуація вирівняється. Вже надруковано і відправлено по областях, у тому числі і до Одеської, підручники для шостих класів, які переходять на нові програми (з урахуванням дванадцятирічного терміну навчання). Гірші справи із старшими класами (7 – 9 кл.). Такий розклад мало чим відрізняється від ситуації торік.
Те ж саме можна сказати і про комп'ютеризацію. На сьогоднішній день майже у кожній школі є комп'ютерний клас (за винятком декількох районів). Але самозаспокоюватися не варто. По-перше, потрібно подумати про навантаження, хоча б 20 учнів на один комп'ютер. По-друге, чому б не створити локальну освітню мережу, щоб до кращих педагогічних досягнень і напрацювань мали доступ всі навчальні заклади. Та й керівники шкіл повинні бути з новою технікою «на ти». Якщо в кабінеті у директора немає комп'ютера, отже, він вже «не відповідає»... Багатьох цікавила і перспектива тестування. Як відомо, це дуже дорогий і тривалий експеримент, але він набирає обертів, і судячи з усього, незабаром стане обов'язковим. У першу чергу для тих, хто готується вступати до вузів.
Звичайно, шанси потрапити до академії у міських і сільських випускників різні. Особливо, коли йдеться про учнів малокомплектних шкіл, у яких один вихід – завершити свою освіту у повноцінній школі. Тому так докладно обговорювалася проблема шкільних автобусів, яка поки що в області не розв’язана. У першу чергу ідеться про Котовський, Березівський, Іванівський райони. У новому навчальному році буде закуплено ще 15 нових автобусів (гроші на це виділено).
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті»
КУБОК – НАЙКРАЩИМ ПРОГРАМІСТАМ
З 21 по 25 серпня в Одесі відбувався ІV студентський Кубок України з програмування. Турнір за традицією був приурочений до Дня незалежності України. Організаторами Кубка виступили інститут математики, економіки та механіки ОНУ імені І.І. Мечникова та компанія “Комп’ютерні системи Одеси” за підтримки Міністерства освіти та науки України. У цьому році за право володіти престижним Кубком змагалися 47 команд – майже 200 студентів, які репрезентували 40 вузів з 25 міст України.
Цього разу найкращою було визнано команду програмістів з КНУ імені Т.Г. Шевченка. З невеликим відставанням від них ідуть команда НТУУ “КПІ” та представники Харківського національного університету радіоелектроніки. Команда ОНУ імені І.І. Мечникова одержала лише заохочувальний приз за найкращу задачу, але жодна з одеських команд не увійшла до трійки лідерів. Але декан мехмату Одеського національного університету Ігор Мазурок не вважає це невдачею:
– Кубок у першу чергу – це освітній, а не змагальний процес. Ми могли зібрати одну команду з найздібніших старших студентів, але заздалегідь поставили їх капітанами-наставниками у команди менш досвідчених програмістів.
– Хочемо, щоб тиждень, проведений молодими людьми в Одесі, допоміг їм в наступній професійній орієнтації. Вони повинні навчитися працювати по-новому так, щоб у майбутньому зуміти створити власну команду і зробити її економічно успішною, – додає Григорій Жуков, президент компанії “Комп’ютерні системи Одеси”.
Специфіка одеського Кубка з програмування полягає у тому, що студенти самі є учасники та судді змагань. До того ж юні програмісти змагаються у кількох номінаціях: як в галузі складання задач, так і їх розв’язання. Після закінчення кожного туру автори завдань повинні не лише зуміти пояснити відповідь, але й алгоритм розв’язання, який потрібно було реалізувати учасникам, щоб вкластися у відведений час: 4 години за день. Як свідчать представники команд, ці умови трохи відрізняються від стандартів проведення міжнародних турнірів із спортивного програмування.
Взаєморозуміння і нестандартне мислення – ось пріоритети студентів-програмістів, про що свідчить і символіка одеських змагань: на вершині Кубка – зображення рукостискання, а на футболках учасників – стилізоване зображення чоловічка, який розриває фігурні дужки повторних фраз.
Георгій РЯБОЙ
