Однією з перших програм нового філармонічного сезону стала прем’єра сезону минулого, – музично-літературна композиція “Дует в листах” за листуванням П.І. Чайковського і Н.Ф. фон Мекк. Вона привернуло увагу своєю вишуканістю, справжньою красою і високою професійністю всіх її учасників.
Листи великих людей... Це джерело дуже цікавих знань, в них – емоційний настрій епохи, картина духовного життя, моральних підвалин, обговорення глобальних подій та дрібних деталей побуту, захоплюючі історії, нерозгадані таємниці та багато, багато іншого...
Листування П.І. Чайковського і Н.Ф. фон Мекк у цьому ряді посідає особливе місце. Композитор називав Надію Філаретівну своїм найкращим другом, хоча вони ніколи не зустрічалися, жодного разу не потиснули один одному руки, не подивилися у вічі одне одному. Але, напевно, саме цей факт зробив листування гранично відвертим та щирим.
Надія фон Мекк – дуже заможна жінка Росії кінця XIX століття, вдова великого підприємця, який розбагатів на будівництві залізниць, була щедрою меценаткою, надавала постійну допомогу багатьом бідним музикантам, матеріально підтримувала Чайковського, і її роль у житті композитора важко переоцінити.
Збереглося понад 1200 листів, які займають 1700 сторінок у тритомному друкованому виданні 1934 – 1936 рр. і які перевидані в наш час. Це дивовижний роман в листах, щоденник і сповідь одночасно.
Створити музично-літературну композицію за листуванням Чайковського і фон Мекк і уявити її на сцені – завдання не з легких. Як відібрати з величезного епістолярного матеріалу те основне, головне, що дає справжнє уявлення про незвичайні стосунки двох неабияких людей, їхню долю, внутрішній світ, уподобання, смаки? Як відтворити атмосферу епохи, що вже давно минула? Як не впасти у слащаву сентиментальність або таке модне в наш час “смакування” інтимних подробиць із життя великого композитора?
Авторові сценарію, музикознавцю Людмилі Сергейчук, вдалося створити таку програму. Дивовижна скромність, сором’язливість, небажання бути на виду, інтелігентність, яка була дуже властива Чайковському, були враховані автором композиції: оздоблення сцени, зовнішній вигляд учасників, інтонації їх мови, пластика, обрані тексти листів, музика – все дихало романтичною атмосферою тієї епохи, коли писалися листи. Поетично-піднесений настрій, який панував на сцені, передавався залі і заворожував слухачів.
На сцені – шість рівноправних учасників дійства, яке порівнюване з камерним концертом, виставою і уявляється новою цікавою формою академічного концерту. З любов’ю, щирістю і якоюсь довірчою ніжністю говорять вони про Чайковського... Невимушено ллється розмова, у яку гармонійно уплетені фрагменти із листів, романси, сцени із опери “Євгеній Онєгін”. Все єдине, цілісне.
Фрагменти з листів Чайковського і фон Мекк у виконанні Наталі Моїсєєвої та Сергія Сеславинського прозвучали просто і стримано, без зайвої афектації. Вдало було обрано у сценічному просторі і місце виконавців – у глибині сцени, за прозорою завісою, на тлі великих вітражних вікон, за якими було ще денне світло. Це неяскраве світло створювало ілюзію нереальності, відстороненості, а силует Н. Моїсєєвої, який вимальовувався в ньому, дуже нагадав обличчя Надії Філаретівни, чий портрет, як і портрет Чайковського, прикрашав сцену.
Музична частина композиції була цілком в руках заслуженої артистки України Світлани Тимофєєвої. Чудова піаністка, тонкий і чуйний концертмейстер, вона не стільки акомпанувала, скільки була рівноправним партнером в дуеті зі співаками. Приглушений звук, дуже витончене піаніссімо в ліричних місцях, яскраві, вибухові кульмінації – в драматичних, віртуозність, темперамент – все це визначні риси Світлани Тимофєєвої.
Романси і заключна сцена з опери “Євгеній Онєгін” у виконанні заслуженої артистки України Наталі Ютеш (сопрано) і Валерія Кузнецова (баритон) були не просто пов’язані з текстом, а “витікали” з нього, доповнювали, дорозповідали... Особливо вражали ті романси, в яких явно відчувалося особистісне начало. Світла лірика романсу “То было раннею весной” (Н. Ютеш), сувора стриманість романсу “Подвиг” і щемлива скорбота романсу “Снова, как прежде, один” (В. Кузнецов) були передані співаками з особливою щирістю і переконливістю.
Цікавою знахідкою було й те, що розширені прелюдії до романсів або фрагменти п’єс із “Времен года” ставали тлом для мовних епізодів, і музика, таким чином, визначала їхню інтонацію, темп і загальний настрій. Мелодекламація – жанр широко поширений у художній практиці на початку ХХ століття і зараз напівзабутий, надав програмі особливої приваби, одухотвореності і поетичності.
Слухачі залишали залу з глибоким почуттям прилучення до прекрасного і, безумовно, у багатьох з’явиться бажання прочитати “Листування”. І хочеться сподіватися, що у шанувальників філармонічного мистецтва ще неодноразово з’явиться можливість побачити музично-літературну композицію “Дует в листах”, яка стала справжньою прикрасою концертного репертуару Одеської філармонії.
