БЕЗ ПРОТИСТОЯННЯ

Одна з відмінностей нинішньої команди Ізмаїльської міськради від попередньої полягає в прагненні до тісного контакту з виборцями, постійний моніторинг думки городян про дієвість тих чи інших рішень і урахування цих думок.

У зв'язку з цим, дуже позитивним став і тур зустрічей перших осіб міста з представниками ЗМІ. Початок цим зустрічам поклав на своїй прес-конференції міський голова Г.М. Дубенко. Спочатку він відзвітував про роботу, зроблену з часу обрання.

– За період роботи, – відзначив мер, – Ізмаїльської міської ради п'ятого скликання було проведено 8 пленарних засідань сесій міської ради, на яких розглянуто і прийнято близько 300 рішень, зокрема щодо бюджету, регулювання земельних відносин, про приймання у комунальну власність міської громади або передання в оренду приміщень.

З травня по жовтень 2006 року від жителів міста на ім'я міського голови надійшло 759 заяв, скарг, пропозицій. Дано відповіді на 615, з них колективних листів було 126. З вищих організацій надійшло 24 звертання.

За шість місяців міським головою та його заступниками проведено 26 прийомів з особистих питань, прийнято 244 особи.Прийоми провадяться відповідно до затвердженого графіка. Міський голова взяв за правило разом із членами виконкому зустрічатися з жителями мікрорайонів міста, як кажуть, вживу цікавитися проблемами на місцях і відповідно реагувати, виробляти ті чи інші рішення.

Проблемними в цей період були питання роботи громадського транспорту, що пов'язано з тим, що 7 вересня ВАТ «Ізмаїлавтотранс» відмовився від здійснення перевезень пасажирів у звичайному режимі. Вживаються заходи для забезпечення даного виду перевезень. Вишукуються можливості для відкриття нових маршрутів і відновлення тих, що діяли раніше, поетапно замінюється рухомий склад транспортних засобів.

Намічено будівництво водоводу по ряду вулиць, каналізаційних очисних споруд тублікарні, свердловин в Южному замість тієї, що вийшла з ладу, цвинтаря, мереж зовнішнього освітлення.

Усі 19 котелень, що перебувають на балансі МКП «Ізмаїлтеплокомуненерго» до початку опалювального сезону 2006 – 2007 рр. підготовлені в повному обсязі. Внутрібудинкові мережі 169 житлових будинків цілком готові приймати тепло. На даний момент 80% житлового фонду опалюється котельнями МКП «ІТКЕ».

Особливе місце сьогодні посідає реалізація міської програми соціальної допомоги малозабезпеченим ветеранам війни і праці, інвалідам і родинам з дітьми. В нинішньому році їм виділено 430 тис. гривень проти 350, виділених у 2005 році. Допомогу одержали 4025 чоловік. Надано матеріальну грошову допомогу найбільш незахищеним прошаркам населення на суму 47267,34 грн.

Організовано фінансову підтримку ради ветеранів, міського товариства інвалідів, товариств УТОС і УТОГ на суму 17511,20 грн.

На базі комунальної аптеки «Ізмаїлфарм» здійснюється видача медикаментів малозабезпеченим ветеранам війни і праці за рецептами лікарів. Таку допомогу одержали 175 осіб на суму 17657,65 грн.

Надано допомогу на зубопротезування в частковій оплаті 170 чол. на суму 22238,91 грн.

За 9 місяців 2006 року медичний огляд пройшли 1932 осіб з підлягаючих огляду ветеранів, учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Пройшли оздоровлення в стаціонарі 107 чоловік. Придбано слухових апаратів для 20 чоловік на суму 10200 грн, пільгових медикаментів видано на суму 32589 грн.

Відповідаючи на запитання журналістів, Георгій Миколайович підкреслив, що найголовніше, чого вдалося домогтися – уникнути протистояння в команді, хоча до останнього часу робиться чимало спроб зіштовхнути як депутатів, так і членів виконкому.

Усього мерові було задано понад 30 запитань, на усі він постарався відповісти, пообіцявши також, що зустрічі на рівні мера будуть щомісячними, і щотижня – із членами виконкому. Точно також, як запевнив мер, продовжаться і зустрічі з жителями міста, перед якими і він, і його помічники будуть звітувати про роботу, пророблену щодо реалізації зауважень і пропозицій виборців.

Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»

УСПІХИ ПІШЛИ «ВГЛИБ»

Голови районних рад та мери міст зустрічаються досить часто, але особливо кориcні засідання Координаційної ради при голові облради. Саме там вони можуть влаштувати широкий обмін думками. Особливо, коли засідання виїзне, і кожен на власні очі особисто сам може побачити, що в сусіда робиться і як.

Хто, крім колеги, може в деталях, без всілякого приховування розповісти, як вдається на злиденному районному бюджеті підтримувати соціальну сферу, ремонтувати школи та ФАПи, латати дороги, забезпечувати опалення у холодну пору.

Ось і голова Тарутинської райради Г.І. Топал розмовляє з колегою із Іванівського району – Н.А. Бяновою. Звичайно, перше і головне для них питання – газифікація сіл. В іванівців поки що це виходить краще. Вони вже провели блакитне паливо майже до усіх населених пунктів, до кожної школи й лікарні. На черзі – дошкільні та інші медичні установи.

Тарутинцям теж є чим похвалитися. У них газифікація теж пішла “вглиб”. В райцентрі газифіковано центральну районну лікарню й підключено 1750 будинків, квартир. Провадяться будівельно-монтажні роботи на газовідводі Вознесенка – Надрічне, вони також будуть подовжені ще на двох важливих магістралях: Тарутине – Березине й Тарутине – Ларжанка.

Друга спільна тема для них – прийняття на баланс районних, сільських та селищних рад житлового фонду колишніх військових частин. Це проблема із проблем. Іванівці, наприклад, роздобули в Петрівці “у придане” містечко, де мешкає 750 сімей колишніх військовослужбовців. Почали із ремонту дахів, підключення тепла, створення інших більш-менш стерпних житлових умов.

У тарутинців така ж спадщина та плюс ще великий на багато сотень гектарів полігон. Питання вирішуються важко, тому що представники військового відомства не завжди йдуть на контакти, на розумне двостороннє вирішення питань.

Ще Наталя Анатоліївна Бянова поділилася радісною звісткою: незабаром в Іванівці після реставраційно-будівельних робіт відкриється музична школа. І буде вона носити ім'я земляка – Миколи Огренича.

У Георгія Івановича Топала про запас теж чимало приємних новин. Поточного року у Тарутиному було проведено вже третій Бессарабський ярмарок, куди з'їжджаються люди із усіх південних районів області. Або скажімо, ось уже четвертий рік за рішенням районної ради ціни на ліки для пенсіонерів знижено на 25 відсотків. Решта дотується із бюджету або за рахунок спонсорів.

Ще багато про що могли розповісти одне одному названі голови райрад, обрані на цю посаду вже вдруге, але... з'явилася президія, і почалася ділова зустріч.

ЗОРЯНИЙ ЧАС МІСЬКОГО МЕРА

Анатолій Павлович Іванов очолив Котовську міську раду ще 1988 року. І з тих пір йому на виборах віддають перевагу перед іншими кандидатами. Деякі з цього приводу дивуються: за що такі почесті? На обласних нарадах не заперечує, у конфлікти при розподілі коштів бюджету розвитку не встрягає, афішувати свою роботу не квапиться.

Але багато хто знає іншого мера, в якого слово не розходиться з ділом, а розмова в колі депутатів та виборців завжди конкретна і аргументована. А ще він знає в обличчя не лише перших керівників підприємств та організацій, але й багатьох ветеранів, працівників залізниці, інших мешканців міста. В автопарку, який він колись очолював, і сьогодні підтримують з ним безпосередні зв'язки, й представники колективу можуть зайти до мера без особливих складнощів. Вони добре знають, що за своєї зайнятості він обов'язково знайде час для бесіди, а головне, – дасть добру пораду та допоможе, якщо виникли труднощі.

Ті, хто знає такого А.П. Іванова, зовсім не здивувалися, що саме в Котовську було проведено Всеукраїнську нараду з питань реформування житлово-комунального господарства, в якій взяли участь Голова Верховної Ради України Олександр Мороз, віце-прем'єр-міністр, міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Володимир Рибак, інші високоповажні особи.

Але, найголовніше, до нього приїхали десятки керівників малих міст, які не з чуток знають, яка це важка ноша – житлово-комунальне господарство. І переконалися, що їхній колега встиг зробити багато чого, “перетворити свій рідний Котовськ у плані реформування сфери ЖКГ якщо не в ідеальний, то принаймні у показовий, в такий, у якому є в кого і є чому повчитися”. Ці слова ми взяли із вітального слова Голови парламенту Олександра Мороза.

А були ще високі оцінки як з високої трибуни, так і в кулуарах, при двосторонніх зустрічах.

Це був зоряний час для мера міста Котовська. До нього він йшов цілих вісімнадцять років. І не просто йшов, а переборював разом із городянами усі труднощі перехідного періоду в житті країни.

Можливо, що ці труднощі й навчили шукати вихід із становища. Так і в даному разі із реформуванням ЖКГ. Він раніше за багатьох інших зрозумів, що треба об'єднати житлово-комунальне господарство у єдиний, досить розвинутий, економічно стабільний та ефективний комплекс, який взяв би на себе ці “вічно нерозв'язні проблеми” й успішно їх здійснював.

Ось такий він цей тихий та скромний на вигляд чоловік. Минув час крикливих та необов'язкових. Їхнє місце все впевненіше посідають ті, хто знає, як треба працювати, і наполегливо рухається до наміченої мети. Серед них в числі перших і Анатолій Павлович Іванов.

І ТЕЩА ПОГОДИЛАСЬ З ЗЯТЕМ…

У наступному році виповниться рівно чверть століття з того часу, коли Любов Василівна Запорожченко вперше отримала посвідчення депутата Любашівської селищної ради.

Сім скликань і плідна праця з чотирма селищними головами за плечима цієї миловидої, веселої вдачі жінки.

Найголовнішим у роботі депутата Л.В. Запорожченко вважає прямий контакт з людьми, які, обтяжені своїми проблемами, турботами та бідами, поспішають за допомогою саме до свого рідного обранця, який живе поруч і завжди відгукується на їхні запити.

За багато років депутатства Любові Василівні доводилося залагоджувати сварки, ліквідовувати сімейні конфлікти, допомагати малозабезпеченим, багатодітним сім’ям, інвалідам, ветеранам війни та праці. Переживши важке дитинство, вщерть наповнене злиднями та поневіряннями, вона всією душею вболіває за обездолених. Й до неї тягнуться не лише більше двохсот власних виборців, а навіть ті любашівчани, що живуть на іншому кінці райцентру, шукають у неї допомогу та розраду. Свого часу депутат селищної ради допомогла Надії Буковській, яка має п’ятеро дітей, вирішити низку проблем. Завдячуючи допомозі депутата Л. Запорожченко мати семи дітей Світлана Чупрак отримала житло. І таких прикладів безліч.

Наша героїня взяла безпосередню участь і у вирішенні проблеми газифікації селища. Вона згуртувала навколо себе виборців своєї дільниці, і у 2003 році був створений відповідний кооператив по газифікації „НІКА-2”. Звісно, його головою було обрано саме її – Любов Василівну Запорожченко. Згодом до газової мережі було підключено сорок дві оселі, незабаром голубим паливом користуватимуться ще 20 – 30 сімей.

Виконуючи свої прямі депутатські обов’язки, Л.В. Запорожченко працювала в комісії по культурі, вирішувала земельні та бюджетні питання.

Два роки тому Любов Василівна пішла на заслужений відпочинок – у лютому наступного року вона святкуватиме своє шістдесятиліття. Позаду залишилися довгі роки відданої праці у районному сільському комунальному господарстві, директорство у художній майстерні та семирічний стаж інженера по охороні праці райлікарні. А торік ветеран “депутатського виробництва” вирішила вже не балотуватися. Хотіла відпочити від громадських турбот і впритул зайнятися присадибним господарством. А нещодавно Любов Василівна, любляча донька, перевезла з Романківців до Любашівки свою 83-річну неньку Одарку Іванівну, щоб забезпечити старенькій належний догляд. Тож домашніх та хатніх турбот вистачало.

Проте зять Сергій вмовив тещу взяти участь у виборчій кампанії, і, звісно, електорат знову обрав її на наступний чотирирічний депутатський термін. Кажуть, що довіряють їй і знають, якщо за справу візьметься Любов Василівна, то все буде гаразд.

Юрій ФЕДОРЧУК, власкор «Одеських вістей», Любашівський район

СПОЧАТКУ ПОТРІБНО ВИЛІКУВАТИ...

Чи потрібно боротися за підвищення народжуваності, про що говорять повсюдно, якщо сьогодні тисячам дітей ніде влаштуватися: для багатьох підлітків майбутнє – суцільна невизначеність? Адже приріст населення об'єктивно регулюється природою відповідно до законів доцільності. Чи є підстави для того, щоб втручатися до цих процесів? Міркуючи про це, я й зустрівся із новим головлікарем Южненської міськлікарні Романом ЛИМАНСЬКИМ.

– Боротися потрібно зі смертністю, – сказав він. – А вона, на жаль, прогресує й перевищує народжуваність. Тому населення зменшується.

Сьогодні більшість хворих, – люди звичайного достатку, – лягають до лікарні вже тоді, коли добряче “прихопило” й захворювання перейшло в гостру стадію.

Гроші, виділювані зі скарбниці на медикаменти, сьогодні складають мізерність, що ледве перекриває потреби ургентної медицини. Про планове лікування людей за державний рахунок давно вже ніхто не веде й мови. Хоча профілактичні лікувальні цикли обійшлися б у цілому дешевше за витратами, ніж хірургічні втручання або дуже дорогі процедури.

Тому й не можна залишатися байдужим до епопеї будівництва лікарні в Южному. Перший камінь до її фундаменту було закладено 13 років тому. Період надій на її швидке відкриття змінила фаза, коли пов'язані з цим зодчеством фінансові злидні були притчею во язицех. Зрештою, будинок, точніше порожня всередині бетонна “коробка”, перетворилося у вічний недобуд. Навряд чи хто зможе заперечувати економічний фактор, який лежить в основі цього соціального потурання. Спочатку лікарню було розраховано на 240 ліжок, оскільки передбачалося, що до нинішніх днів населення Южного зросте до 60 тисяч чоловік. Але тут мешкає лише 25 тисяч, тому оптимальною кількістю ліжок для них є 120.

Відсутність лікарні, звичайно, не означає, що южненці взагалі були всі роки позбавлені медичної опіки. Портовиків та заводчан із Одеського припортового завжди обслуговували за контрактом працівники медичної компанії “Інто-сана”. Але їхні послуги поширюються лише на членів трудових колективів.

Депутатів же нового скликання всерйоз почало непокоїти питання: як же бути решті?

Тому депутатський корпус підтримав мера Южного Володимира Новацького у його рішенні оголосити горезвісний недобуд об'єктом першорядної важливості. Р. Лиманський говорить, що на приведення будинку лікарні до експлуатаційного вигляду із бюджету 2006 року було виділено 2,5 млн гривень. Їх уже освоєно.

По першому поверсі вже приємно пройтися. Світлі стіни, акуратно постелений лінолеум, євровікна. Запах фарби та будматеріалів ще не вивітрився, але це вже закінчений блок. Опоряджувальні роботи почалися у майбутніх палатах.

І все ж таки 2,5 мільйона – це крапля в морі. Сьогодні мер ламає голову, де взяти гроші на добудування. Адже на завершення будівельної частини потрібно ще 3-4 млн гривень плюс мільйонів 17 на закупівлю устаткування.

– Проблемним є й питання з персоналом. За штатом необхідно 140 працівників, з них 24 лікарі для обслуговування стаціонару. Із середнього складу потрібно знайти кваліфікованих медсестер на такі відповідальні ділянки, як акушерська і хірургія. Робота медустанови нереальна, якщо запрошених фахівців не забезпечити житлом, – стверджує Р. Лиманський. – Тому до плану створення лікарняного комплексу входить і спорудження поруч із основним корпусом будинку на 32 квартири.

У Южному немає необхідної кількості медиків, а іногородніх без надання їм житла не дозвешся. Крім того, хворий йде на авторитет лікаря, сама довіра до якого вже може стати цілющим засобом. Тому як хірург і як депутат Великомихайлівської райради, сам поки що мешкаючи у гуртожитку Южного, Роман Васильович знайомий із даною ситуацією не з чуток.

А в мера стає ще однією проблемою більше. Але В. Новацький твердо має намір перерізати стрічку на вході до цілком зданої лікарні 1 липня 2007 року. Показово, що Южне – єдине в Україні місто, яке піднімає подібне будівництво суто на свої кошти. Зрозуміло, що в новорічному бюджеті буде урізано частку коштів, яка могла б бути виділена на розвиток інших програм. Але В. Новацький вважає, що спочатку має бути закінчений один об'єкт, потім – другий. Інакше гроші будуть витрачено на дрібниці, а цільного результату не буде.

Владислав КИТИК, «Одеські вісті», м. Южне

Соціальний портрет ЯК ЖИВЕ СІМ’Я ДЕПУТАТІВ

Родину Українських добре знають не тільки в Саврані, а й в усьому районі. Лариса Ростиславівна тривалий період займалась відеозйомкою, а Володимир Анатолійович вже 21 рік працює начальником філії ВАТ «Одесагаз» Савранської газової дільниці. Не так давно Л.Р. Українська стала підприємцем і відкрила магазин «Наследник». А під час останніх виборів вони обоє стали депутатами. Лариса Ростиславівна – селищної, а Володимир Анатолійович – районної рад. Тож, щоб дізнатись, як живе сім’я депутатів, завітала до Українських. Найперше, що кинулось в очі, – в цій родині взаємоповага на першому місці. П’ятнадцять років прожили разом Лариса з Володимиром, та жодного разу одне одному слова образливого не сказали. Спірні питання намагаються вирішувати спокійно, розважливо. Всю хатню роботу ділять навпіл.

– А як з депутатськими справами?

– Не буває такого дня, щоб ми не вирішували, чи бодай не обговорювали, питань, пов’язаних з роботою в радах, – говорить Володимир Анатолійович.

– Чи часто звертаються до вас люди по допомогу?

– Дуже часто. Враховуючи, що я голова постійної комісії у справах пенсіонерів, ветеранів війни та праці, афганців, чорнобильців, до мене мало не щодня приходять, телефонують інваліди, ветерани з проханням привезти дров, вугілля.

– І ви допомагаєте?

– Звичайно. Шукаю транспорт. Іноді навіть людей даю з газової дільниці, щоб підсобили в навантаженні та розвантаженні дров.

– Ви знаєте, бути депутатом місцевих рад досить важко, – до розмови долучається Лариса Ростиславівна. – На сесіях, зокрема, селищної ради часто обговорюються спірні питання. При їх вирішенні треба бути дуже об’єктивним. Іноді необхідно прийняти рішення, яке може бути невигідним тобі особисто, але ти маєш зважити його на терезах загальної значимості, громадської користі.

– Вже були такі питання?

– Так.

– Як депутат ви маєте якісь доручення? – звертаюсь до Лариси Ростиславівни.

– Звичайно. У мене є досить велика дільниця, де я маю стежити за санітарним станом вулиць, вирішувати назрілі питання виборців, що там мешкають. А крім того, на День Перемоги ходили до ветеранів, вручали їм нагороди, подарунки. Це було так приємно. Сивочолі дідусі й бабусі тішились, як діти. А хіба може бути щось краще, ніж принести комусь радість в дім?

– А ще ми виділяли кошти на оздоровлення дітей Вільшанської ЗОШ І-ІІ ступенів, а разом із підприємницею Оксаною Чемеринською допомагали оздоровити учнів Савранської загальноосвітньої школи.

– Зрозуміло, що свій бізнес і відповідальна посада Володимира Анатолійовича нудьгувати не дають. Що спонукало ще й балотуватись в депутати?

– Хочеться хоч щось зробити для поліпшення життя мешканців району. Адже у нас дуже багато невирішених проблем. На часі створення нових робочих місць, поліпшення медичного обслуговування, комп’ютеризація шкіл, реконструкція приміщення та відкриття ще одного дитсадка в райцентрі.

– А я мрію, щоб наш район мав власне телебачення. До речі, це питання вже вивчалось і було на шляху до вирішення, – додає Лариса Ростиславівна.

З цієї короткої розмови зрозуміла, що родина Українських живе в постійних турботах, в яких перемежовуються сімейні клопоти з громадськими справами. Такої вони вже вдачі.

Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район

Одеса. Зупинка на вимогу ЖИВИ, МАЛЯ!

Міська цільова програма «Здоров'я матері та дитини м. Одеси на 2007 – 2010 роки», яку розглядала сесія Одеської міськради, викликала зацікавлене обговорення на нещодавньому засіданні виконкому.

Власне кажучи, і розробка цієї програми, й її бурхливе обговорення ще раз довели: територіальна громада у змозі вирішувати життєво важливі (й, зауважимо, досить недешеві) питання.

Те, що охорона здоров'я в нас, м'яко кажучи, проблемна, відомо. Причини: недостатнє фінансування, застаріла матеріально-технічна база, складнощі із впровадженням страхової медицини... Проте, проблеми розв’язувалися, і навіть визначені досягнення «мають місце бути».

Однак, де тонко, там і рветься. За наказом Міністерства охорони здоров’я з січня 2007 року наша країна переходить на нові критерії у визначенні доношеності та життєздатності немовлят. П’ятсотграмовий плід, який легко вміщується на долоні, виношений 22 тижні, з нового року підлягає обов'язковому виходжуванню. Раніше поява на світ такої дитини вважалося абортом на пізніх термінах...

За рубежем таких дітей виходжують. До відома, виходжування до року 750-грамового немовляти обходиться у 300 тисяч доларів.

Наші медики дивляться на життя реалістично. Суму на вирішення невідкладних проблем, пов'язаних із новорічними новаціями, вони попросили значно більш скромну: на виходжування трьох закордонних немовлят вистачить. У нас же, звикнувши вирішувати найскладніші проблеми за досить невеликі гроші, медики поставили перед собою грандіозні завдання.

– В Одесі 20000 безплідних пар, – розповіла начальник міського управління охорони здоров'я професор Олена Якименко. – Третина жінок у віці 20 – 24 років не бажають мати другої дитини. Серед 25 – 29-річних ця кількість досягає 46%. Крім цього, народжується велика кількість маловагих дітей, близько сотні малят щороку матері-зозулі залишають у пологових будинках. Ситуацію потрібно докорінно змінювати. Але як?

Одеські медики – вчені, практичні лікарі й організатори охорони здоров'я – запропонували свій шлях вирішення проблеми, що за мінімальних витрат принесе максимальний ефект. Це і створення міського центру розвитку сім’ї та репродукції людини, виділення додаткового харчування вагітним, матерям-годувальницям і з малозабезпечених сімей, безкоштовне дослідження усіх вагітних на торч-інфекцію, поновлення роботи харчоблоків у пологових будинках. Це заходи, до яких будуть вдаватися прямо зараз.

Що ж стосується заходів, розрахованих на тривалий термін, то це, насамперед, оснащення протягом 4 років 12 місць для реанімації немовлят у пологових будинках, закупівля сучасної апаратури, яка дозволяє виявляти уроджені каліцтва на перших тижнях вагітності. Результатом всього цього має стати «збільшення виношування», що означає: діти будуть народжуватися доношеними зі звичною для нас стандартною вагою близько трьох кілограмів.

Обговорення програми, яка має допомогти вирішити демографічну проблему в Одесі, провадилося досить бурхливо. Відчувалася щира зацікавленість депутатів у підтримці медицини.

Зокрема, на уточненні термінів реалізації програми зупинився член виконкому Микола Андрієнко, відзначивши при цьому ретельне пророблення усіх елементів програми, причини появи на світ недоношених дітей стали темою яскравого емоційного виступу Георгія Селяніна.

Крапку в обговоренні поставив один із наймолодших депутатів – Олексій Гончаренко. «Ми на передостанньому місці в країні з розвитку системи охорони здоров'я, – сказав він. – Цю програму потрібно ухвалити обов'язково й всіляко сприяти її реалізації».

Депутати підтримали програму й рекомендували винести її на розгляд сесії міськради. Фінансуватися програма буде із коштів місцевого бюджету. Вирішення ще однієї важливої для міста проблеми розпочалося й, зважаючи на все, реалізовуватися вона буде успішно.

Ганна МАКСИМОВА