ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН
…Галина Аксентіївна Рябцева, голова Шевченківської сільради, до райцентру приїхала заздалегідь – щоб до початку семінару встигнути вирішити низку робочих питань. Насамперед зайшла до начальника відділу культури Лідії Федорівни Опаріної – треба ремонтувати дах БК. Проектно-кошторисну документацію виготовили, тепер потрібно вишукати 200 тисяч гривень. Обміркувавши проблему, довго розмовляли. Галина Аксентіївна розповідала про те, як сумлінно працюють у селі Шевченковому культармійці, про те, що люди із задоволенням беруть участь у художній самодіяльності, а після обіду, у який день не зайди, у Будинку культури завжди багато дітей і молоді. Буквально сьогодні перераховано гроші на купівлю електрокамінів – і вже завтра у всіх кімнатах гурткової роботи Будинку культури буде тепло. Голова повідала про те, що місцеві артисти стурбовані: чому останнім часом не їздять на концерти обласного рівня – невже не гідні? Сільраді, між іншим, вдалося знайти спонсорів для пошиття нових сценічних костюмів – одне місцеве підприємство закупило яскраві тканини, інші оплатили роботу кравців.
Очікуючи, доки закінчиться розмова керівників, я думала: чому Рябцева, яка працювала начальником Кілійського районного відділу освіти, вирішила балотуватися на посаду сільського голови? У райвно було успішно, на перспективу поставлено роботу, була команда професіоналів, була творча атмосфера в педколективах, і раптом Галина Аксентіївна зважилася піти на "зниження", ризикнула звалити на себе тисячу турбот сільського голови. Ось і сьогодні Рябцева вся в справах – незважаючи на те, що у відпустці...
Причину свого кроку Галина Аксентіївна не стала приховувати за пафосними фразами "болить серце за рідне село", "не можу дивитися на те, як..." чи щось на зразок цього:
– Ви знаєте, що останнім часом провадиться політика омолодження кадрів держслужбовців. Одного разу мені вже продовжували контракт, і я розуміла, що другого разу не буде. А на пенсію іти не хочеться – хочеться ще потрудитися.
Не можна не сказати про те, що Г.А. Рябцева, працюючи в Кілії, продовжувала жити у своєму рідному селі, щодня добираючись до райцентру за 12 кілометрів. Тому з одного боку, проблеми громади їй добре знайомі, з другого боку, як керівник районного значення, вона по-своєму бачить можливі шляхи їх вирішення.
Шевченкове – село велике, з 33 вулицями і провулками, тут живуть близько 5,8 тисячі чоловік. Крім цього, до сільської ради відноситься село Помазани. Колись Шевченкове було центральною садибою дуже потужного сільгосппідприємства "Україна", що обробляло 11 тисяч гектарів землі. Тільки кількість свиней доходила до 25 тисяч голів. І раптом – крах підприємства, а разом з ним – стрімке скорочення робочих місць. Як і скрізь, у Шевченковому було зведено до мінімуму фінансування соціальної інфраструктури.
В останні роки, поступово люди почали виходити із шоку. Кожна родина почала самостійно шукати способи поповнення бюджету. Одні знайшли роботу в нових сільгосппідприємствах, інші зайнялися тваринництвом, треті – вирощуванням овочів. Деякі молоді люди, щоб встати на ноги, тимчасово їдуть на заробітки до Одеси. Шевченкове повертається до життя. Про це переконливо "розповідають" купи піску, щебеню, штабелі цегли та інших будматеріалів, складованих на подвір’ях. Хтось реконструює старі будинки, хтось розширює житлоплощу.
Однак поряд з цим необхідно наводити лад села в цілому. Останнім часом були перебої з водою. Не ремонтувалися і дійшли до занепаду дороги. Нагромадилися проблеми в установах культури, охорони здоров'я, освіти.
– Почали з того, що на першій сесії ухвалили програму дій, – розповідає Г.А. Рябцева. – І хоч пройшло не так багато часу, вже домоглися певних результатів. Налагоджено водопостачання: технічна вода для госппотреб подається по суботах. Працює товариство "Городник", сільрада зі свого боку фінансує трьох фахівців, які обслуговують водопровід. Ґрунтові дороги ми навесні упорядкували, прогрейдували. Почистили смітник. Навели чистоту в парку, який перебував у занедбаному стані. Також звернули увагу на пам'ятники – пофарбували, відремонтували. Біля пам'ятника Шевченка, перед яким була велика калюжа, зробили площу: заасфальтували, посадили дерева, розбили клумби. Усі ці роботи фінансували зі свого бюджету, жителі села, школярі працювали на суботниках. Зараз порядок підтримує служба з благоустрою, яку фінансуємо з “другого кошика”. Крім цього, на наше прохання Центр зайнятості оплатив так звані громадські роботи.
Жителі Шевченкового зробили цього року ще одну велику справу – спільними зусиллями капітально відремонтували центральну вулицю довжиною в два кілометри.
– На сходці села, – розповідає Галина Аксентіївна, – ухвалили рішення про введення самооподаткування в розмірі 12 гривень на рік з кожного двору. За рахунок цих грошей уже триває спорудження нової огорожі на цвинтарі, за рішенням виконкому зі спецрахунку гроші витрачаються і на інші потреби громади.
Роботу щодо благоустрою Шевченкового було помічено і відзначено: за підсумками обласного конкурсу це село увійшло до списку найкращих. Але це – не той результат, що може задовольнити працьовитих і вимогливих до себе шевченківців.
– Найголовніше зараз – розвиток виробництва, – говорить керівник громади. – Якщо будуть працювати підприємства, буде процвітати село. Чим може допомогти сільська рада? Ми повинні всіляко підтримувати свого товаровиробника. Нещодавно, наприклад, до нас звернувся житель сусіднього району з проханням дати йому в оренду 200 гектарів землі, обіцяючи більш високу за неї плату. Але ми на це не пішли, передали землю одному зі своїх підприємств – нехай працює і розвивається.
Найважливіше, основне питання для сільради, це, звичайно, наповнення «другого кошика», з якого можна черпати кошти на вирішення соціальних проблем. Депутатський корпус переглянув договори на оренду землі, ухваливши рішення про збільшення плати. Триває скрупульозна робота з акумулювання місцевих податків і зборів. Чималу допомогу одержує сільрада з боку спонсорів.
– Цього року ми організували свято до Дня захисту дітей, 9 Травня – урочистість для ветеранів Великої Вітчизняної війни і воїнів-інтернаціоналістів. На такі заходи гроші в бюджеті не закладаються, тому виконком звертався до підприємців, до фермерів, керівників великих сільгосппідприємств. Але найзначимішою подією в житті Шевченкового став День села, який ми відзначили 8 жовтня.
– Ми самі собі хотіли довести, що багато чого можемо, – говорить Г.А. Рябцева. – У підготовці до свята було задіяно все село, тому було багатолюдно. Люди вийшли цілими родинами, зустрічалися, спілкувалися, відчувалася атмосфера свята. Особливо раді були літні люди. Раніше наше село було дуже заможне, і подібні заходи провадилися часто. Старше покоління ніби повернулося у свою молодість. Але, що дуже дивно для мене, свято сподобалося і молоді – хлопці і дівчата підходили, дякували, просили організовувати День села щороку і пропонували свою допомогу в організації заходів. "Ми відчули, що таке мала батьківщина, що це місце на землі для нас дуже багато означає" – говорили молоді шевченківці.
На кого спирається сільський голова у своїй роботі? Відповідаючи на це запитання, Галина Аксентіївна сказала:
– У нас добрий, сильний депутатський корпус – люди обрали справді гідних. До виконкому сільради увійшли провідні професіонали із найрізноманітніших галузей – починаючи від сільгосппідприємств і закінчуючи представниками громадський формувань. Результати наших зусиль вже помітні. Правду кажуть: один у полі не воїн. Є ще одне добре прислів'я: під лежачий камінь вода не тече.
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Кілійський район
ГРОШІ, ВОНИ ЗАВЖДИ ПОТРІБНІ…
Єреміївська сільська рада останнім часом вважається однією з найкращих не тільки в Роздільнянському районі, але й на Одещині
Ось і в поточному році її названо переможцем щодо благоустрою серед населених пунктів центральної зони області. Головним досягненням 2006 року сільський голова Микола Сухой вважає масову газифікацію на території громади. Слід зазначити, що стало це можливим завдяки і його особистим зусиллям. Адже доводилося, готуючи різну документацію, не один раз оббивати пороги відповідних інстанцій у столиці, обласному і районному центрах. Зате з двохсот будинків Єреміївки блакитне паливо залишилося подати тільки в шістьох. А перед цим були газифіковані загальноосвітня школа, Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, інші об'єкти сільської інфрастуктури.
Прийшов газ і у Бурдівку. Крім садиб її жителів, він підведений до дитячого садка і загальноосвітньої школи. До процесу подальшої газифікації активно долучилися жителі сіл Бринівки і Шеметового. Вони створили вуличні комітети, які займаються збиранням коштів у населення. Гроші використовуються на створення розгалуженої мережі, за допомогою якої газ подається безпосередньо на подвір’я.
– Люди усвідомили, що ніхто, крім них самих, займатися газифікацією, так само, як і благоустроєм сіл, не буде, – говорить Микола Дмитрович. – Тому вони активно долучаються до вирішення наших загальних проблем. На території сільської ради працюють чотири належно обладнаних фельдшерсько-акушерських пункти, Будинок культури і клуби, школи і дитячі сади, не забуті у нас ветерани війни і праці.
Сьогодні, на порядку денному сільських депутатів – будівництво сучасної спортивної зали. Адже єреміївці традиційно дружні з фізкультурою і спортом, посідаючи провідні місця в районі з футболу, волейболу, інших ігрових видів, легкої і важкої атлетики. У цьому велика заслуга наших визнаних активістів і організаторів спортивної роботи на селі Анатолія Ільящука, Василя Мадея, Івана Орловського.
– Звичайно, на усе потрібні гроші, – міркує далі сільський голова. – І ми постійно працюємо над наповненням бюджету, збираючи копійка до копійки і дбайливо витрачаючи накопичені кошти. Якщо, наприклад, дохідна частина нашого бюджету в 2004 році складала 168 тисяч гривень, у 2005 – 271, то в поточному ми уже вийшли на 380 тисяч. У майбутньому році плануємо одержати півмільйона. Це дасть можливість збільшити приймання дітей до дитсадків (є така потреба), дещо побудувати, реконструювати, продовжити благоустрій. Гроші, вони завжди потрібні. Що їх більше, то більше можливостей…
Володимир ТРИБУНСЬКИЙ, власкор «Одеських вістей», Роздільнянський район
У ЗОРІ ЖИВУТЬ КРАСИВО
Перше запитання Зорянському сільському голові А.М. Узунову було поставлено «на засипку»: «У кого в селі найвищий будинок?»
– Відповісти одразу дуже важко. Болгари сповідують культ міцного та привабливого будинку. Були часи, коли мешканець села не починав будівництво, доки особисто не виміряє габарити найвищого в селі будинку, щоб уже для себе зробити хоча б на дві цеглини вищий.
Потім пішла «мода» розташовувати домашні будівлі літерою «Г», потім літерою «П», де під одним дахом і житлові приміщення, й підсобні, і гараж, й сараї, і місце для всілякої живності. А потім вибудовується висока огорожа із усіма розписами та вирізними фігурками.
Втім, кожний, хто хоч раз проїжджав по нашому селу, милувався будинками-красенями, упорядкованим центром і Будинком культури та спортивним комплексом.
А щоб до кінця відповісти на поставлене запитання, скажу, що зараз по селу не ходять із довгою рейкою для вимірювання висоти будинків. Багато хто, з огляду на підвищену ціну на землю, почали її заощаджувати і ставити особняки у два поверхи. Їхнє число вже перевалило за перший десяток. А ще наші мешканці почали більше приділяти уваги внутрішньому благоустрою свого житла за міським зразком. До побуту увійшов вислів – «зробив євроремонт».
Тепер до багатьох будинків підведені усі комунікації. Водяне опалення, гаряча вода теж «свої», обігрів йде із індивідуальної міні-котельні.
У селі є прекрасна спортивна зала, відремонтована школа, у якій цілком замінено вікна та двері на металопластикові. І багато чого тут зроблено завдяки спонсорській допомозі СВК «Дружба», який очолює Г.Г. Чиклікчи, який неодноразово обирався депутатом Одеської облради.
Кожен мешканець села по своєму телебаченню може дивитися 30 програм. Кабельним телебаченням охоплено буквально все село, до нього підключено 1200 приватних будинків.
Для населення лише поточного року відкрилося 5 магазинів, 2 салони краси. У селі працюють 3 станції техобслуговування транспортних засобів, функціонує свій комунгосп, який надає усі необхідні послуги населенню, особливо літнім та пенсіонерам.
Але про чистоту та благоустрій села піклується не лише сільський комунгосп. За цим стежить кожен мешканець. Навколо його будинку завжди підметено, а дерева й огорожа побілені. У палісадниках багато квітів, які прикрашають кожну сільську садибу до пізньої осені.
– Та що розповідати про Зорю, – закінчує сільський голова Анатолій Миколайович Узунов, – приїздіть й самі переконаєтеся: зорянці полюбляють жити красиво й гідно. І домагаються цього селяни своєю завзятою працею. Як у нас кажуть, від зорі до зорі.
Олексій СТЕПАНОВ, Саратський район
