На черговому засіданні колегії обласної державної адміністрації було розглянуто серед інших питання щодо надання медичної допомоги сільському населенню Одещини. Сьогоднішній наш співрозмовник – начальник управління охорони здоров’я та медицини катастроф облдержадміністрації В.С. ЛАПАЙ.
– Василю Степановичу, що сьогодні має сільська медицина? Яке «фінансове здоров’я» закладів, покликаних надавати медичну допомогу сільським мешканцям? Як задовольняються їхні потреби?
– У сільських районах області розташовано 826 закладів охорони здоров’я, серед яких 25 центральних районних лікарень (плюс 2 районні та 37 дільничних), 136 сільських лікарських амбулаторій, 595 фельдшерсько-акушерських пунктів. Забезпеченість ліжками у стаціонарах відповідає нормативу: 54,7 на 10 тисяч населення. Спеціалізовану допомогу мешканцям районів області надають 25 обласних лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ).
На утримання закладів охорони здоров’я області минулого року було спрямовано 629,9 млн грн за рахунок коштів загального бюджету, з цієї суми на сільську медицину було виділено 30% (185,8 млн грн, або 163,77 грн на одного мешканця села). У цілому медзаклади сільських районів профінансовано на 97,3% від передбачених асигнувань.
Разом з тим фінансове забезпечення надання медичної допомоги сільському населенню не обмежується згаданим обсягом асигнувань, тому що тут не враховано витрати на високоспеціалізовану медичну допомогу, яку мешканці районів одержують в обласних ЛПЗ. Із урахуванням коштів обласного бюджету на медичні потреби одного мешканця села виділяється у середньому 244,89 грн.
Облдержадміністрація неодноразово зверталася до Кабінету Міністрів щодо перегляду нормативу бюджетного фінансування для нашої області, з огляду на такі її особливості, як віддаленість сіл від райцентрів, курортна зона, природні осередки особливо небезпечних інфекцій, наявність 7 річкових та морських портів, міжнародних автомагістралей, що вимагає збільшення асигнувань для забезпечення медичної допомоги населенню.
Міністерство охорони здоров’я, з огляду на особливості області, збільшує постачання матеріальних цінностей на виконання цільових державних медичних програм. Так, минулого року сільські медзаклади одержали 77 комплектів устаткування для лікарських амбулаторій, 104 – для ФАПів на загальну суму 8167 тис. грн.
Але хочу відзначити, що така допомога за рахунок коштів державного або обласного бюджетів не завжди правильно сприймається керівництвом деяких районів. За формування бюджету на 2007 рік органи місцевого самоврядування та виконавчі органи скоротили бюджет охорони здоров’я сільських районів області, передбачений, до речі, за формульною методикою Мінфіну України, на загальну суму у розмірі 4,76 млн грн (у Біляївському районі, наприклад, асигнування на потреби медицини урізано на 1 млн 322 тис. грн, у Березівському – на 620,5 тис. грн, у Тарутинському – на 499,1 тис. грн, у Саратському – на 261,4 тис. грн, у Красноокнянському – на 207,8 тис. грн, у Кодимському – на 190 тис. грн). Звичайно, це позначається негативним чином на забезпеченні пацієнтів медикаментами та лікувальним харчуванням у лікарнях. І викликає законні обурення тим, що у деяких районах на харчування хворих у стаціонарах припадає по 30-90 коп. на день, а медикаменти пацієнти найчастіше змушені купувати за свій рахунок. Але – що заклали до бюджету, те й одержали.
Що стосується загального стану матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я, воно трохи покращилося у порівнянні із попередніми роками. Так, зроблені капремонти пологових відділень Ананьївської та Кодимської райлікарень, терапевтичного відділення Миколаївської ЦРЛ, відділень Савранської ЦРЛ, побудовані топкові для дільничних лікарень Ізмаїльського району, відремонтовано Перехрестівську сільську лікарську амбулаторію Фрунзівського району, проведено реконструкцію відділень, ремонт систем опалення в багатьох інших сільських ЛПЗ.
– Неодноразово йшлося про необхідність розвитку сімейної медицини на селі. Чи є тут позитивні зміни?
– Минулого року було додатково відкрито 11 закладів загальної практики, зараз в області нараховується 131 амбулаторія сімейної медицини. Але використано далеко не всі резерви щодо їхнього створення. Особливо це стосується Балтського, Білгород-Дністровського, Красноокнянського, Савранського та Тарутинського районів: тут сімейна медицина впроваджується дуже повільними темпами, хоча практикою доведено її доцільність саме у сільських районах.
Питання впирається як у нестачу приміщень, обладнаних для функціонування амбулаторій, так і в кадрову проблему. У 2006 році навіть трохи знизився рівень укомплектованості посад сімейних лікарів: з 78,3% у 2005 р. до 74,8%. Те ж стосується й середнього медперсоналу.
Кадрове питання залишається гостро актуальним для всієї мережі сільської медицини.
Тут зараз нараховується 451 лікар, і число їх скорочується рік у рік (для порівняння: у 2004 році на селі працювало 478 лікарів). Серед нині працюючих лікарів 21,3% – пенсіонери, і лише 6% – молоді фахівці. Гостро не вистачає фтизіатрів, лабораторних діагностів, патологоанатомів.
У сучасних умовах збережено систему працевлаштування випускників медичних вузів, які навчалися за державним замовленням. Але проблема недоїзду їх до місця призначення й плинності кадрів у сільській місцевості залишається невирішеною. Причини? Вони загальновідомі: місцеві органи влади погано піклуються про умови праці та побуту молодих фахівців, і, як наслідок, щороку приступають до інтернатури майже 100% випускників вузів, а через відсутність належних умов, насамперед – житла, все більше молодих лікарів не приступають до роботі за держзамовленням. Райради та райдержадміністрації належної участі у вирішенні соціальних проблем медиків не беруть. У квартирних чергах 25 медпрацівників у різних районах стоять по 5 – 9 років, 18 фахівців чекають на одержання житла понад 10 років. Звичайно, це не сприяє закріпленню молодих лікарів на селі. Ось і залишаються до сьогоднішнього дня без лікарів 22 амбулаторії у 12 районах області.
– Як відомо, початкова ланка надання первинної медичної допомоги сільським жителям – фельдшерсько-акушерські пункти. Роль їх важко переоцінити, особливо у тих селах, які перебувають далеко від дільничних та центральних районних лікарень. Але щоразу на підсумкових колегіях облуправління охорони здоров’я порушується питання щодо проблем ФАПів, які подовгу не розв’язуються...
– Йшла про це гостра розмова й на колегії облдержадміністрації. Увагу присутніх на ній голів райдержадміністрацій було звернено, насамперед, саме на цю найважливішу ланку сільської медицини. А проблем тут, як кажуть, непочатий край. Ну, про яку роботу ФАПу можна говорити, якщо в нього й приміщення немає? На папері він значиться, а на ділі... У 2006 році не було приміщень в 10 ФАПів: у Білгород-Дністровському районі, наприклад, така ситуація у трьох населених пунктах, в Роздільнянському та Фрунзівському – по два приклади. Без телефонного зв’язку донині залишаються по 22 ФАПи у Ширяївському та Тарутинському районах, 17 – у Миколаївському районі, й список цей можна, на жаль, продовжувати й продовжувати. Як зв’язатися зі «швидкою допомогою», якщо буде потреба, – питання відкрите. На 56 ФАПах бракує холодильників: ще одне відкрите питання – як зберігати вакцину для планових щеплень.
Тривожна й кадрова проблема. Хоча кількість ФАПів, які залишилися без медпрацівників, знизилася із 65 у 2005 році до 39 на 1 січня 2007 р., оптимізму це не вселяє, адже посади зайнято, як правило, за рахунок сумісників. Не укомплектовано кадрами фельдшерсько-акушерські пункти у цілій низці сіл 17 районів області. Про причини я вже говорив: відсутність елементарних умов праці й роками не розв’язувана житлова проблема.
Дуже сподіваємося знайти взаєморозуміння у цих питаннях із місцевою районною владою, зрушити, зрештою, питання з мертвої точки.
– Чи передбачається створення на базі сільських ЛПЗ нових структур для того, щоб підвищити доступність медичної допомоги сільським мешканцям?
– Насамперед, це стосується розгортання додаткових відділень «швидкої медичної допомоги». У нашій області є проблема, яка раніше ігнорувалася: це великі відстані, іноді понад 70 км, доїзду «швидкої», що, звичайно ж, позначається на доступності надання медичної допомоги. Та й санітарний транспорт багатьох медзакладів вичерпав свій ресурс, вимагає заміни. З кожного району зроблено відповідний аналіз і складено паспорт території, визначено найближчі до віддалених сіл ЛПЗ, на базі яких можна створити додаткові відділення «швидкої допомоги». За підтримки Міністерства охорони здоров’я передбачено відкрити 7 таких відділень.
А щоб максимально наблизити до сільського мешканця спеціалізовану медичну допомогу, працюємо над створенням центрів щодо надання перинатальної, нейросудинної, онкологічної медичної допомоги та гемодіалізу. Початок покладено у I кварталі 2006 р., коли було організовано роботу фахівців обласного онкодиспансеру в Ізмаїльському та Котовському районах, які за рік оглянули, проконсультували й дали необхідні рекомендації щодо лікування та профілактики більш ніж 4 тисячам чоловік. Збільшилося число виявлень онкопатологій на ранніх стадіях, потребуючі стаціонарного лікування направлені до облонкодиспансеру та інших медзакладів.
На колегії було всебічно обговорено й ухвалено план заходів щодо поліпшення медичного обслуговування сільського населення на 2007 – 2012 рр., визначено шляхи вирішення багатьох проблем, серед них й щодо закріплення кадрів на селі, і з подальшого розвитку сімейної медицини, та щодо зміцнення матеріально-технічної бази сільських ЛПЗ. Справа – за спільною із органами влади на місцях продуктивною роботою.
