Нам відповідають ПРОВЕДЕНО ПЕРЕРАХУНОК ПЕНСІЇ
Наш читач Д.І. Мунтяну у своєму листі до редакції скаржився на те, що йому не зроблено належний перерахунок пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, розглянувши листа, надіслало відповідь, у якій, зокрема, говориться:
«Мунтяну Д.І. одержує пенсію за інвалідністю 1-ї групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У зв’язку із недосконалим програмним забезпеченням пенсію з 01.01.2007 р. не було перераховано. У цей час матеріали пенсійної справи приведено у відповідність до чинного законодавства, а саме: зроблено належний перерахунок пенсії із 01.01.2007 р.
Новий розмір пенсії та борг з перерахунку за період із 01.01.2007 р. по 28.02.2007 р. заявнику виплачено у березні ц.р.
А. СОЛОВЙОВ,
начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області»
ЩЕ РАЗ – ПРО ПІЛЬГИ ДІТЯМ ВІЙНИ
«Ми із дружиною відносимося до категорії «діти війни», є ветеранами праці.
Із преси знаємо про пільги дітям війни щодо оплати комунальних послуг, зокрема, про 25-відсоткову знижку на газ та електрику. Поїхала дружина із цим питанням до району, а їй кажуть: знижка лише 25% на будинок. Тобто, на одного з нас. Хіба це правильно? Хіба не кожний з нас має право на пільгу?» – запитує у своєму листі до редакції наш читач В.П. Комунішин із с. Кірового Великомихайлівського району.
Докладна відповідь, отримана на лист із Головного управління праці та соціальної політики облдержадміністрації, гадаємо, буде цікава й іншим нашим читачам, яких хвилюють аналогічні питання.
«Перелік пільг, які надаються дітям війни, наведено у ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зокрема, цій категорії населення надається право на 25-відсоткову знижку при оплаті за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання.
Законодавче поле надання комунальних пільгових послуг дітям війни складається із вищенаведеного Закону та Постанови Кабінету Міністрів від 01.08.1996 р. «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати».
Зокрема, пільги надаються в межах таких норм:
а) споживання електроенергії на комунально-побутові потреби:
у сільських та міських населених пунктах (окрім будинків, обладнаних електроплитами) – у розмірі 75 кВт/годину на місяць на сім’ю із одного-двох чоловік та додатково 15 кВт/годину на кожного члена сім’ї, але не більше 150 кВт/годину на місяць;
у сільських та міських населених пунктах у будинках, обладнаних стаціонарними електроплитами, – у розмірі 100 кВт/годину на місяць на сім’ю з одного-двох чоловік і додатково 25 кВт/годину на кожного члена сім’ї, але не більше 200 квт/годину на місяць.
б) споживання природного газу для побутових потреб:
у разі використання на опалення житла: при розмірі опалювальної площі 21 кв. м на кожного члена сім’ї, що постійно мешкає у квартирі (будинку) та має право на знижку в оплаті, й додатково 10,5 кв. м на сім’ю – 11 кубометрів природного газу на 1 кв. м площі на місяць під час опалювального сезону.
Таким чином, сім’я заявника має право на 25-відсоткову знижку щодо оплати на місяць 75 кВт/годину електроенергії, 577,5 кубометрів природного газу на опалення житлової площі.
Якщо пільговик використає менше 75 кВт/годину на місяць або його житлова площа реально менша за площу, на яку надається знижка в межах середніх норм споживання газу, пільга нараховується за фактично використані послуги (за показниками лічильника та загальної фактичної житлоплощі).
У разі проживання на одній житловій площі двох пільговиків відсоток надаваних пільг не подвоюється, у тому числі й тоді, коли їхня житлоплоща менша, аніж у межах норм споживання».
О. КИТАЙСЬКА, начальник Головного управління праці та соціальної політики облдержадміністрації
КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ ВЗЯТО НА КОНТРОЛЬ
Лист мешканки селища Лиманського Роздільнянського району, фельдшерки сільської амбулаторії Тетяни Склярук був сповнений розпачу. Ось що вона, зокрема, писала до редакції газети:
«Понад 17 років після закінчення медучилища я надаю медичну допомогу місцевому населенню. Одна виховую сина: хлопчик часто хворіє, перебуває на диспансерному обліку з багатьох захворювань. Мешкаємо ми з ним разом із батьками пенсійного віку у двокімнатній квартирі на п’ятому поверсі 5-поверхового будинку. Умови проживання несприятливі. Дах будинку протікає протягом багатьох років, у квартирі постійна вогкість, затікає електропроводка. Неодноразово своїми зусиллями ремонтували дах, тому що на всі звертання до домоуправління щодо необхідності провадження його капітального ремонту одержували відмову. Не змогли домогтися й акту обстеження житлово-побутових умов, щоб визнали стан даху аварійним.
За час роботи в амбулаторії я неодноразово зверталася до селищної ради із проханням щодо виділення житла, але щоразу одержувала відмову через відсутність житлового фонду.
На території селища колись розміщувалося військове містечко, але згодом військову частину розформували, а житловий фонд передали до розпорядження Роздільнянської райради. З’явилася реальна можливість поліпшити житлові умови. У 2005 році я подала чергову відповідну заяву до селищної ради. У тому ж році подав таку заяву й мій батько, ветеран військової служби, інвалід І групи, учасник бойових дій, який має право на першочергове одержання житла відповідно до діючого законодавства. Довгоочікуваний розподіл квартир відбувся у червні 2006 року, але мою заяву на засіданні житлової комісії не задовольнили (мовляв, не найнужденніша), а заяву батька взагалі не розглядали, відсунувши його в кінець черги».
Читачка описала свої ходіння по інстанціях, звертання до прокуратури, але ремствує, що все залишилося без змін.
«Тим часом, – повідомляє вона, – у містечку триває «рух із квартирами», і підозрює, що із їхнім розподілом відбуваються незаконні махінації.
На прохання «Одеських вістей» лист було розглянуто Роздільнянською райрадою. Ось яку відповідь ми одержали від голови райради І.Б. Сікачина.
«З метою вивчення питань, порушених у заяві мешканки селища Лиманського Т.І. Склярук, створено Роздільнянську районну тимчасову комісію, до складу якої увійшли депутати та фахівці райради. Виїзне засідання комісії відбулося за участю заявниці.
Встановлено, що вона справді мешкає у двокімнатній квартирі із батьками пенсійного віку у будинку БОС-161. Нині проведено капітальний ремонт даху будинку. Виконавчим комітетом Лиманської селищної ради розпочато перевірку черги громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Дані, зазначені у листі й особисто Т.І. Склярук, вимагають додаткового вивчення із залученням матеріалів бюро технічної інвентаризації, домоуправління, паспортного стола та висновків прокуратури.
Питання перебуває на особистому контролі. Про підсумки роботи районної тимчасової комісії проінформуємо додатково».
Ну що ж, будемо сподіватися, що справа зрушить, зрештою, з мертвої точки й прийде до логічного (бажано, благополучного для сім’ї фельдшерки) завершення. Редакція також залишає питання на контролі.
Пошук ВІДГУКНІТЬСЯ, ЖУРАВСЬКІ!
У Рубанівській обителі на свята завжди дуже людно. Люди приїжджають сюди з багатьох довколишніх поселень. З особливою повагою ставиться до гостей священик Василь Пишний. А одна із найбажаніших гостей обителі – Марія Матвіївна Журавська, почесна псаломниця храму: із Дніпропетровська вона часто приїжджає на службу. Цій жінці вже виповнилося 92 роки. Але тримається молодо, незважаючи на нелегкі випробування, які випали на її долю, – Господь дає їй сил.
Марія Матвіївна народилася у 1914 році в Одесі, у сім’ї капітана далекого плавання Гаврила Павловича Журавського. За благословення преподобного Іони Одеського потрапила до сім’ї Матвія Михайловича Колісниченка, коли їй було шість років. Батько Марії не повернувся із далекого плавання, а мати померла. Подружжя Колісниченків взяли дівчинку на виховання. А її старшій сестрі Ользі дала притулок тітка, Лукерія Павлівна Петровська.
Марії пощастило рости у благочестивій сім’ї, де з дитинства навчили любити людей і Бога. Але про своїх рідних вона ані на хвилину не забувала. Після закінчення школи їй вдалося знайти сестру Ольгу. Разом вони прожили близько шести років, обидві працювали у місті Глухові на масло-сир-заводі. Під час війни сестри теж були разом. Але недовго. У 1942 році Марія зненацька одержала телеграму від названого батька: він повідомляв, що її друга матір перебуває у важкому стані. Залишивши сестру, Марія виїхала до Нової Єлизаветівки, де мешкали прийомні батьки. Її приїзд, можна сказати, зцілив матір, Гафію Тихонівну. Повернувшись до Глухова, Марія довідалася, що Ольгу розстріляли фашисти. З обложеного міста вона втекла до Дніпропетровської області, волею долі опинилася у Васильківському районі, в селі Рубанівське. Там пішла працювати на ферму й залишилася мешкати після закінчення війни.
Недавно Марія Матвіївна переїхала до доньки у Дніпропетровськ. Її не полишає надія знайти двоюрідних братів, синів свого дядька Петра Павловича Журавського, які мешкали колись в Одесі, на Червоній Слобідці.
Журавські, відгукніться! З вами хоче зустрітися ваша родичка – Марія Матвіївна Журавська-Колісниченко. Ще вона сподівається знайти могилку своєї рідної матері – Ксенії Семенівни Журавської, яка померла у 1921 році.
Якщо у когось є можливість допомогти бабусі знайти її рідних та близьких, просимо звертатися до редакції «Одеських вістей», яка має у розпорядженні адресу та телефон М.М. Колісниченко.
Слова вдячності СПАСИБІ МЕДИКАМ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У РЕЖИМІ «ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ»!
Ми, пацієнти Біляївської центральної районної лікарні, хотіли б подякувати лікарям – хірургам А.В. Бондаренко, И.М. Шаргородському, урологу А.В. Савватєєву, травматологу В.В. Веро, стоматологу З.Д. Бабенко, медсестрі травматологічного кабінету Т.В. Станкевич, які зробили усе від них залежне, щоб поставити нас на ноги, і незмінно ставилися до нас із чуйністю та увагою.
У відділеннях ЦРЛ усе підпорядковано головному: домагатися успішності лікування. Тут під керівництвом головного лікаря В.С. Маковецького та його заступника М.В. Лебедя чітко й злагоджено працює висококваліфікований медперсонал. Дуже багато уваги приділяється вдосконаленню роботи лікарні, зміцненню її матеріально-технічної бази. Недавно, наприклад, своє друге народження переживало реанімаційне відділення ЦРЛ, відреставроване й обладнане новою медтехнікою.
Не забуває керівництво лікарні й про первинну ланку медичної допомоги на селі – фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії. Прикладом може послужити робота Нерубайської амбулаторії. Завідувач В.А. Щипачов, терапевт Л.Ю. Лівша, медсестри Л.В. Янарт, І.В. Подопригора працюють практично у режимі «швидкої допомоги»: і в будні, й у вихідні дні, незважаючи на особистий час, вони приходять на допомогу за першим покликом пацієнтів із Усатового, Великої Балки, селища НАТІ. Й, звичайно, мешканці цих населених пунктів ставляться до медпрацівників, що дбають про їхнє здоров’я, із великою повагою.
Д.І. ПАТОКА, В.І. ДЕНИСЕНКО, М.І. БАРБА та інші, всього 8 підписів, Біляївський район
УСПІХІВ ТОБІ, «САЛЮТЕ»!
Одержавши путівки до санаторію «Салют» і збираючись вже поїхати туди на лікування й відпочинок, ми були у трансі, коли побачили в одній із телепередач, що умови там не дуже добрі: і годують, мовляв, погано, й холодно в палатах. На ділі виявилося усе навпаки: і тепло, й затишно, і харчування гарне, різноманітне й калорійне. Кому потрібно було залякувати людей, які одержали сюди путівки, незрозуміло. Нам є із чим порівнювати: неодноразово бували на різних курортах. І хочемо сказати: «Салют» високо тримає марку санаторію, у якому поправляють здоров’я ветерани війни та праці. Особлива вдячність – лікарю-дієтологу В.Є. Сатановській, яка враховує індивідуальні особливості кожного із нас у призначенні дієти, допомагає порадами й рекомендаціями.
Нам дуже допомогли процедури, які завжди вчасно відпускалися привітними медпрацівниками. Спасибі медперсоналу за чуйність та терпіння до людей похилого віку: адже ми, буває, і вередуємо даремно через наші недуги.
Так, сам будинок «Салюту» і сантехніка потребують ремонту, і, сподіваємося, що влада зверне на це увагу, допоможе санаторію, який робить велику й потрібну справу.
Ми ж хочемо побажати доброго здоров’я та благополуччя медперсоналу, який у непростих умовах робить усе можливе, щоб відпочиваючі ні в чому не відчували потреби й одержували ефективний курс оздоровлення.
Євгенія КОРЕЦЬКА, Михайло КАЛІНІН, м. Одеса,
Микола ПЕЛЕНІЧКІН, м. Кременчук,
Іванна ЖУРАВЕЛЬ, м. Чернівці та ще 4 підписи
До слів вдячності на адресу працівників санаторію «Салют» долучається й мешканка м. Харкова Р.А. Чернова, яка надіслала листа до редакції із проханням особливо відзначити професіоналізм і турботу щодо ветеранів лікаря Т.Г. Афанасьєвої, дієтичної сестри В.В. Марценюк, медсестри Л.І. Лещенко та інших медпрацівників. «Про таких фахівців кажуть: клятва Гіппократа для них – провідна зірка», – пише вона на завершення.
НЕ ЗАЛИШИЛИ В БІДІ
Я – інвалід І групи, перенесла дві дуже складні операції щодо заміни обох тазостегнових суглобів на ендопротези. Після операцій минуло десять років, протези зносилися, почався сильний біль, понад два роки можу пересуватися лише на милицях і лише по квартирі. Треба змінювати старі ендопротези на нові, але це дуже дорого коштує, мені не по кишені. Я 13 років на інвалідності, чоловік – пенсіонер: кошти на операції взяти ніде. Зверталася по допомогу до багатьох інстанцій, але все безрезультатно. А справжня підтримка прийшла з боку Партії пенсіонерів України, членом якої я стала із першого дня заснування її організації в Ізмаїлі.
Моє прохання, направлене на ім’я голови партії Ф.Е. Петросяна, не залишилося без уваги. Мені надали допомогу: я одержала ендопротез безкоштовно, за що вдячна від усього серця й особисто Феліксу Едуардовичу, і голові обласної організації ППУ В.І. Хмельницькому, його помічнику С.В. Клець, голові Ізмаїльської міської організації ППУ А.С. Задорожному, помічнику-консультанту голови ППУ В.Г. Котович, а також начальнику міського відділу охорони здоров’я А.П. Проценко.
Тепер я впевнено можу сказати, що є в нас люди, яким не байдужа доля пенсіонерів, інвалідів.
Варвара ТОПЧІЙ, м. Ізмаїл
Питання руба ЯК НАС ОБМАНЮЮТЬ У СУПЕРМАРКЕТАХ
Дуже це зручна штука – супермаркети: «Копійка», «Сім’я», «Сільпо», «Вузівський», «Аеропортівський»... Вибір товарів дуже широкий – продовольчі, супутні. Вантаж до кошика або візка й поспішай до каси. Персонал ввічливий – підкажуть, де що лежить, упакують. Але частенько, коли прийдеш додому й розпакуєш сумки, зіштовхуєшся із неприємними несподіванками.
Ось, наприклад, одного разу ми із дружиною вирішили приготувати на вечерю салат. Крім усілякої всячини, закинули до універсамівського кошика помідори, огірки, зелень. А вдома, вивантаживши пакети, огірків не виявили, хоча у касовому чеку суму оплати за даний товар зазначено. Повертатися до магазину, розбиратися, як таке трапилося, було далеко... Але коли аналогічний випадок стався ще раз, уже в сусідньому із будинком магазині, дружина спробувала розібратися. Адміністратор припустив, що це відбулося в метушні, через великий наплив покупців.
Із розмов з колегами, сусідами виявилися й деякі інші форми обману клієнтів супермаркетів. В одному випадку покупець оплатив за товар, який не збирався купувати і якого у сумці після повернення додому не виявилося. Ще один фокус: за пучок зелені вартістю 1 грн 20 коп., касир взяла, судячи із фіскального чека, 7 грн 20 коп. Причому обдурюють, переважно, покупців, які купують багато товарів різних найменувань, у розрахунку, мабуть, на те, що ніхто не буде скрупульозно перевіряти чек, коли біля каси збирається черга.
Не хотілося писати про усе це, доки не зіткнувся із ще більш неприємним випадком. Де, ви думаєте? В одній великій, шанованій в місті, аптеці. В упаковці вартістю 13 грн замість десяти таблеток виявилося... сім. Відомий і інший випадок, коли у коробці із дорогими ліками недорахувалися декількох ампул. Мимоволі замислюєшся: а де гарантія, що замість зазначеного на етикетці препарату в упаковці не виявиться щось інше, можливо, небезпечне для здоров’я?
Начебто б у кожному названому епізоді й невеликий збиток для окремо взятого покупця. Але – огидно почувати себе обдуреним. Та й кривдно за працівників підприємств торгівлі. Зовні такі ввічливі, біля каси привітають «доброго ранку», допоможуть упакуватися, удачі побажають. А на ділі...
Петро ЗАРІЧАНСЬКИЙ, м. Одеса
