Сорок років плідної праці віддав ВАТ «Заплазьке хлібоприймальне підприємство» його нинішній директор Юрій Віталійович Гулінський. Саме стільки часу невтомно трудиться він на одному підприємстві, переступивши поріг його прохідної у далекому лютому 1968 року.
Уродженець села Бобрик-Першого, старший син у родині Віталія Пилиповича і Віри Олексіївни Гулінських, Юрій Віталійович змалку запам’ятав мудру науку колишнього царського гвардійця Пилипа Яковича. Життя було дуже важким. Тож дитинство і юність промайнули в невтомній праці біля свого господарства, в колгоспі імені Щорса.
Після закінчення школи місцеве господарство радо прийняло у свої ряди меткого сімнадцятирічного юнака, а вже через два роки Ю.В. Гулінський поповнив ряди Збройних сил. Відслуживши строкову в Одеському полку особливого призначення, здібний юнак вступив до Одеського технологічного інституту ім. Ломоносова (зараз Одеська національна академія харчових технологій) на механічний факультет. Вчитися було цікаво, але нестатки змусили його влаштуватися кочегаром у дитячий садок, де двічі на день годували, ще й платили п’ятнадцять карбованців. Саме тут старшокурсник сподобав собі миловиду виховательку Галину, з якою невдовзі одружився. А, коли він, вже інженер-механік-конструктор машин і механізмів харчової промисловості, отримав направлення на роботу до села Солтанівки на ХПП, його дружина поїхала народжувати дитину на рідну Кіровоградщину.
Першого лютого 1968 року молодий фахівець переступив поріг прохідної підприємства. 1981 року Юрій Віталійович був призначений директором ВАТ « Заплазьке ХПП».
Йшли роки. Підросли діти. Донька Людмила обрала материну стезю і стала педагогом, а син Руслан пішов стежкою батька і закінчив два факультети Одеської національної академії харчових технологій. Сьогодні він – куратор чотирьох елеваторів, підпорядкованих ВАТ «Одеський олійно-жировий комбінат». Старший онук Роман Саракій торік також вступив до цього вузу і, як колись дідусь, вивчає механіку. Можливо, в подальшому він замінить його на нинішньому посту. Додам також, що донька, перекваліфікувавшись на бухгалтера, також працює на ХПП, а зять Леонід обіймає посаду інженера з обслуговування комп’ютерної техніки.
Що стосується самого підприємства, то більшість його виробничих підрозділів механізовано. А в радянські часи воно було карантинним підприємством з прийому імпортного зерна. Щодоби могло прийняти понад дві тисячі тонн. А сьогодні це потужне підприємство щодо зберігання і обробки збіжжя, щодо надання в оренду складських приміщень тощо. Окрім цього, в поточному році тут планується запустити лінію з виробництва восьми видів круп.
Трудиться на ХПП дружний і працьовитий колектив, який підтримує всі починання свого директора. Тому вони першими привітали його з визначною датою у його трудовому житті.
Долучилися до їхніх щирих побажань здоров’я і творчої наснаги діти та онуки, а також вірна дружина Галина, котра з 1969 року по 2002 рік була завідувачкою дитсадка “Зернятко”.
