ВИГОЛОШЕННЯ ЩОРІЧНОГО ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА ДО ПАРЛАМЕНТУ ВКОТРЕ ВІДКЛАДЕНЕ
18 березня на сесійному засіданні Верховної Ради передбачався виступ Президента Віктора Ющенка із давно підготовленим у апараті СП традиційним зверненням до народних депутатів. Проте Глава держави у «своїй» ложі так і не з’явився. Начебто за погодженням із спікером Арсенієм Яценюком та Прем’єром Юлією Тимошенко. Мовляв, доки коаліція не спроможеться проголосувати за низку першочергових законопроектів, сенсу йти до Ради – ніякого.
Мою цікавість щодо чергової ймовірної дати виголошення президентського звернення до депутатів учора не задовольнили ані у Секретаріаті Президента, ані у прес-службі Глави держави. Це не означає, ніби вкрай важливий принциповий документ буде просто переданий у “розмноженому вигляді" народним обранцям, як це вже мало місце у 2004-му. Бо тоді “надворі" була зовсім “інша політична погода".
Мабуть, варто нагадати про історію попередніх президентських виступів у ВР. Започаткував її у 1994 році Леонід Кучма, ледь обійнявши найвищу державну посаду. Якщо для пересічного українця початку й середини 90 років така традиція була не більш ніж "заокеанською екзотикою", – згідно з Конституцією, затвердженою 28 червня 1996 року, вона перетворилася на одну з її непорушних норм.
Звісно, план роботи для уряду на поточний й майбутній періоди, оцінка року, що минув, та декларація програми на майбутнє, – не українське "ноу-хау". Традиція президентських послань розпочата у Сполучених Штатах Америки у XVII сторіччі ще Джорджем Вашингтоном, їхнім першим президентом. Американські конгресмени отримали за цей час понад 260 таких документів. Наразі подібна практика застосовується майже у всіх країнах.
Позаяк 14 років тому для нас вона виглядала трохи дивакуватою, перші зразки президентських послань "виготовлялися" для Леоніда Даниловича за допомогою іноземних експертів та радників-консультантів. Починаючи з 1997 року Україна вирішила поступово відмовлятись від послуг іноземних авторів. 2000-й рік став першим, коли президентське послання від першого до останнього речення підготував суто український "авторський колектив". Цікаво, що до розробки цього "історичного документа" Леонід Данилович залучив народних депутатів України Олександра Турчинова та Володимира Черняка, – людей, які невдовзі опинилися на чолі опозиційного руху "Україна без Кучми".
У нині діючій Конституції України прямо термін, впродовж якого Глава держави має обов’язково виступити перед членами парламенту, не визначений. Як правило, Президент з’являвся у Будівлі Під Куполом на початку першого півріччя.
Якщо ж проаналізувати усі попередні президентські послання, – найбільш скандальним був виступ Леоніда Кучми перед щойно обраним складом Верховної Ради у 2002 році. Текст того послання під назвою "Європейський вибір" містив 5 тематичних доповідей, присвячених питанням формування внутрішнього ринку, науковому потенціалу України, проблемам формування середнього класу, питанням поглиблення економічних взаємин України з Росією тощо. Попри явне прагнення Президента завдяки грунтовній роботі над посланням "вилізти" з глибокої психологічної "ями", продемонструвавши усім кінець дворічного періоду внутрішньої та зовнішньої ізоляції його як глави держави, політичні супротивники Кучми зробили все аби звести нанівець видимість "відродження" Президента. Перед виходом Леоніда Даниловича до парламентської трибуни депутати від фракції Соціалістичної партії та БЮТ у повному складі вийшли з зали. Президент кинув їм навздогін: "Я на це уваги не звертаю!". Далі "спектакль" продовжився силами "одного актора". Один з лідерів СПУ Юрій Луценко підійшов до трибуни, за якою стояв Кучма. І зі словами "На доріжку в Європу!" вручив Леонідові Даниловичу справжні плетені личаки. Президент, недовго думаючи, скинув їх на підлогу і нервово вигукнув: "Треба ж в голові щось мати!". Більше ексцесів того дня не було.
