Кричунівська довгожителька Олена Кіндратівна Околець вже з десяток років повторює: «Що я буду робити, коли у старість ввійду?» І зважте, це слова 91-річної бабусі, яка аж ніяк не погоджується на вмовляння своєї єдиної 72-річної доньки Тамари переїхати до Одеси. Звична до сільської праці жінка не хоче покидати свою добротну хатину і переїжджати до міста. Вона не усвідомлює себе без привільних кричунівських просторів, без доброзичливих земляків та турботливих сусідів. Хоча Олені Кіндратівні доводиться щоденно розпалювати плиту і готувати їжу, але звичний спосіб життя найближчим часом змінювати не збирається.
Вона була третьою донькою у більш-менш заможній родині Кіндрата Андрійовича і Марії Прокопівни. Коли вона народилася, її старшій сестрі Ксенії йшов десятий рік, а середульшій – Меланії – виповнилося два роки. Сім’я володіла десятигектарним наділом, парою коней, коровою та справним сільськогосподарським інвентарем. Роботящі батьки вирощували непогані врожаї. І коли у 1924 році глава родини трагічно загинув, мати пригортаючи до себе доньок, гірко плакала над щедро налитим зерном золотавим колоссям, бо косити вже не було кому...
Втрата годувальника та злидні примусили працювати і найменшу Оленку, яка стала пастушкою. В період колективізації вдова завела коней у колгосп, здала фураж, посівний матеріал, і всі члени родини, незважаючи на вік, стали колгоспниками.
Але важка праця не завадила Оленці добре навчатися в школі. Після закінчення семирічки допитлива дівчинка, як кажуть, без відриву від виробництва, вивчилася на вчительку і у 1935 році змінила важку сапу на підручники та зошити. Незважаючи на те, що Олена була вже заміжньою, а її суджений Яків Мартьянович Новіцький очолював тракторну бригаду, працівники відділу освіти все-таки направили молодого педагога у сусіднє село Арчепитівку навчати грамоти малюків. Молодята зустрічалися зрідка, але це лише зміцнило їхні шлюбні стосунки. А невдовзі молода дружина проводжала свого чоловіка до лав Червоної Армії, потім уже з малолітньою донькою Тамарою, очікувала його з визвольного походу на Західну Україну, з фінської кампанії, Великої Вітчизняної війни.....
В окупацію кричунівська вчителька далі навчала дітей, але румуни, вигнавши школярів, перетворили навчальний заклад на церкву. Олена Кіндратівна Околець, наражаючись на небезпеку, рятувала шкільне майно і завдяки їй після визволення села від окупантів навчання в школі швидко відновилося. У червні 1945 року мужня вчителька була призначена директором, а згодом, через непорозуміння, – завучем, потім знову стала директором. І отак довгих 32 роки, але попри всі перипетії зуміла здобути вищу освіту, фах вчителя хімії і біології.
Її довгожданий чоловік повернувся з фронту неушкодженим з бойовими нагородами на грудях, а ось її сестер кривава війна зробила вдовами. Але Олена Кіндратівна не залишила напризволяще Меланію з п’ятьма діточками (у Ксенії дітей не було) і допомагала племінникам чим могла.
Рівно півстоліття пропрацювала Олена Кіндратівна Околець на освітянській ниві, брала активну участь у громадському житті села і неодноразово обиралась депутатом сільської та районної рад. Могла б і ще трудитися, але у 1985 році чоловік зламав хребет, і вона була змушена піти на пенсію. Чотири роки Яків Мартьянович був прикутий до ліжка, а вірна дружина самовіддано його доглядала весь цей час і допомагала боротися з важкою недугою...
Сьогодні поважний вік не дозволяє бабусі поратися на городі, тож на допомогу поспішають сусіди, які не полишають її в радості і в горі. З теплотою відгукується довгожителька про Кричунівського сільського голову Світлану Маслову, директора школи Людмилу Грабовецьку, соціального працівника Ірину Кучеренко, сім’ї Трачуків, Поліщуків, Прижбилів та школярів, які всебічно турбуються про неї.
Не забуває про патріарха родини і одеська рідня, онуки Сергій, Іринка та правнучка Настуся. Мріє Олена Кіндратівна, що 12 травня, на її 92-гі іменини, під крислатими деревами за щедро накритим столом збереться весь її рід, а також добрі сусіди, щоб повеселитися від душі і заспівати щирих українських пісень.
