ЯК ВІДІГРІТИ СКАМ’ЯНІЛЕ СЕРЦЕ ДЕНИСКА?
Худорлявий, блідий хлопчик, який підпер голову тоненькою, як вишнева гілка, ручкою, сидів на краєчку затишного і явно для нього незвичного крісла. До появи незнайомої людини поставився абсолютно байдуже. «Давно тут?» – запитую. «Ні». «А мама, тато твої де?» «Татко п’є, а мамка померла», – відповідає також байдуже, не змінюючи пози і не забираючи з-під підборіддя руки. «Додому хочеш?» «Хочу». «Що, погано у притулку?» «Добре. Просто додому хочу».
Світлана Олександрівна Лукашина – завідувачка Тарутинського притулку-центру соціальної психологічної реабілітації дітей – зітхає, слухаючи наш сумний діалог.
– Кажуть, до всього звикаєш. До цього, – по-материнському доторкнувшись до плечика підлітка, – ніколи, – промовляє вона. – Як боліло серце за покаліченими долями кожної дитини, так і зараз болить.
А їх, дітей, тут понад 50. Всі або із родин неблагополучних або зовсім сироти. Привезли їх сюди із Тарутинського, Арцизького, Саратського і Татарбунарського районів.
Коли діти вступають до притулку, на них дивитися боляче.
– Оглядали ми чотирнадцятирічного хлопчика із Плахтіївки Саратського району – жахнулися, – гортаючи свої записи у товстому зошиті, говорить психолог Олександра Кіселар. – Вся спина – ніби фарбою синьою густо вимащена. Батько-варвар побив.
– А Денис Бука, – називає ще одне ім’я методист Валентина Співак, – яким його нам привезли? Теж у синцях, щока розпухла. Знову ж батько руку приклав. Судили б таких, то, можливо, хоча б через страх інші над дітьми не знущалися.
– А Денисці усього-то шість років.
Щоб працювати у притулку, треба міцні нерви і добре серце мати.
Лукашина пишається тим, що зуміла створити надійний, цілеспрямований колектив із тих людей, хто усвідомлено пішов на тяжкі душевні випробування заради цих нещасних дітей.
– Простягаєш руку, щоб погладити дитину по голівці, – гірко розповідають вихователі (їх у притулку шість), а вона інстинктивно смикається убік. Не ласки чекає, а звичного удару.
– Ось чому з усіх сил стараються, щоб дев’ять місяців перебування дитини у притулку стали для неї яскравим входженням у нормальне людське життя. У таке, яким воно і має бути: з чистою постіллю, смачним обідом, іграшками, добрим словом.
Я була тут років три тому. Приємно було побачити багато добрих змін! Територію огороджено, вона ідеально чиста, тротуари і доріжки викладені плиткою. Тішать сучасні меблі. Є комп’ютери і телевізори. Спальні кімнати тепер немов куточок зі світу казок. Одержано нове обладнання для кухні. І всюди – багато-багато квітів. Світлана Олександрівна впевнена: вони душу дитини лікують.
Лукашину тішить те, що за усіх своїх недоліків ці «важкі» діти люблять працювати. Вони залюбки прибирають листя, підмітають двір, чистять килими, допомагають кухарям. Хлопчики серйозно займаються вільною боротьбою, і свідченням їхніх спортивних досягнень – численні грамоти за призові місця в районних і міжрайонних змаганнях.
І в загальноосвітній школі вони стараються. Наприклад, Вероніка Манева, яка опинилася у притулку з трирічним братиком, успішно навчається у дев’ятому класі. Вчителі відгукуються про неї не інакше як похвально. Як і про багатьох інших сьогоднішніх вихованців притулку.
У листопаді Тарутинському притулку-центру виповниться десять років. Значна дата. А тому важко повірити, що надійний шеф за весь час у цього закладу так і не з’явився. Не випадково у мене вирвалося: «Але ж на території селища потужна компресорна станція! Невже не допомагає?» Світлана Олександрівна лише плечима знизала. Іноді виручають місцеві підприємці. Петро Раділов, наприклад, сплатив довезення дітей до Одеси на новорічну губернаторську ялинку. Приватний нотаріус Павло Білоус у день святого Миколая завжди закуповує іграшки, які потім з таким захватом і гучною радістю знаходять діти вранці у себе під подушкою. Не залишають без своєї уваги притулок райдержадміністрація та районна рада.
І все ж… Хоча у притулку звикли зі своїми проблемами справлятися самостійно, підтримка необхідна. Пристосований для нього будинок дуже потребує реконструкції і добудови. Адже до цього часу у ньому немає актової зали, і всі заходи провадяться у їдальні. Потрібні службове, харчоблок і карантинне приміщення.
При всьому цьому за підсумками роботи у 2007 році Тарутинський притулок-центр посів в обласному огляді-конкурсі третє місце. Але в перспективі тут бачать себе не інакше як на першому. Адже ще не вечір…
Таїсія БАРАНОВА, власкор «Одеських вістей», смт Тарутине
Виставка ГРАНІ БУТТЯ ХУДОЖНИКА МИКОЛИ ТАРПАНА
Ізмаїл недарма називають містом художників. Тут сильна своя творча еліта. Імена багатьох майстрів пензля відомі. Микола Тарпан – один з тих, чия творчість широко знана завдяки виставкам, що проходили в Україні, Росії, країнах близького й далекого зарубіжжя. Є його роботи в Ізмаїльській картинній галереї. А в ці дні в Одеському історико-краєзнавчому музеї експонується його виставка «Грані буття», де і мені зовсім випадково довелося побувати минулої неділі.
– Ваша одеська виставка – своєрідний підсумок певному творчому періоду ?– запитав я його при зустрічі вже вдома, в Ізмаїлі.
– Мабуть, так. Цьому циклу (а в ньому 32 картини) я присвятив десять останніх років.
– Судячи зі спрямованості, Ви далекі від реалізму.
– Чому ж? Є реалізм зовнішній, а є внутрішній, це наша з вами душа. Але, взагалі ж, хочу вам сказати, сутність художника полягає в його підсвідомості. Я пишу, як рука веде. Головне – за допомогою кольору, ритму, пластики передати емоційний стан. Лише потім, за необхідності, розумом відпрацьовую нюанси.
Дорослішання Миколи Тарпана як художника випало на роки, коли від студентів вже не ховали супрематизм художників 20-х років – Кандинського, Малевича, Фалька, Марка Шагала, Філонова. Ідеї, які тоді тільки витали в повітрі, настільки захопили його, що стали головною і улюбленою справою його життя.
Микола Тарпан вважає знаковою для себе зустріч тридцять два роки тому з одним із одеських художників – В’ячеславом Токарєвим. І донині вдячний тому заступництву, що згодом одержав від нього на етапі становлення. Вже потім було навчання в Кубанському університеті, робота в художніх фондах, на творчих дачах у Седневі, Сенежі, участь у виставках у Москві, Києві, Хабаровську, Петропавловську-Камчатському, Японії, США.
На виставці «Грані буття» репрезентовані різні роботи. Є тут і добротні пейзажі, і портрети, виконані в кращих традиціях реалістичного живопису. Однак переважає той самий «чистий живопис», у якому не думка, а почуття. Такі триптих «Грані Буття» або ж його «Вакханалія», «Козацькі шляхи», «Любов і розкіш», інші. Причому, кожна робота для художника як рідне, неповторне дитя...
…І все ж таки зберігається в роботах Миколи Тарпана унікальний бессарабський колорит. А чи може бути інакше?
– Наш край придунайський, наше місто на березі Дунаю дуже своєрідні, – вважає художник. – Унікальність в тому, що тут змішано дуже багато генетичних, національних ліній. Це підживлює мене, це, гадаю, дає творчий настрій і багатьом моїм колегам, у кожного з них свій стиль, своя манера письма, своє лице у творчості. Чи є щось більше цього багатства?
...Всі ми починаємося з дитинства. Микола Тарпан працює викладачем Ізмаїльської художньої школи. І головне, чому вчить своїх вихованців – не просто дивитися, а бачити світ і себе в ньому. І намагатися робити цей світ хоч трішки чарівнішим.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
Конкурси «МІС ВЕСНЯНОЧКА» З ПЕРШОГО КЛАСУ
Нещодавно серед учениць початкових класів НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів-ліцей» смт Любашівки (директор Аркадій Олексійович Горбатюк) відбувся цікавий конкурс «Міс Весняночка-2008». Дев’ять чарівних дівчаток змагалися між собою за право надіти корону переможниці. Свої вміння, кмітливість і таланти юні красуні яскраво демонстрували в конкурсах «Моя іграшка – друга я», «Міс Конгеніальність», «Мій коник». Кожна з них старалася вразити компетентне журі у складі вчителя початкових класів Надії Дмитрівни Медведенко, соціального педагога Людмили Іванівни Бобровської, шкільного бібліотекаря Валентини Петрівни Терлецької і голови учнівського комітету Ірини Літньовської танцями, піснями, читанням віршів, власними виробами, кмітливими та дотепними відповідями. А загалом прагнули продемонструвати численним глядачам та вболівальникам свої неперевершені артистичні здібності. І їм це вдалося!
За підсумками набраних балів титулу «Міс Весняночка» і корони була удостоєна учениця 1-А класу Віліна Лацик. Учениця 1-Б класу Мілена Реус удостоєна титулу «Міс Глядацьких симпатій», учениця 3-Б класу Яна Дніпровська – «Міс Ніжність», учениця 2-Б класу Руслана Бельська – «Міс Скромність», учениця 3-Б класу Юлія Дзюба – «Міс Привабливість», Ганна Ірговцій – «Міс Чарівність», Ірина Примакова – «Міс Елегантність», учениця 4-Б класу Анастасія Зубчик – «Міс Романтичність» і Катерина Островська – «Міс Таємничість».
Вікторія ДОБРОВОЛЬСЬКА, заступник директора з виховної роботи НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів-ліцей»
І ФІЗИКИ, І ТВАРИННИКИ
...Ще рік не встиг розпочатися, а юні натуралісти із Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання відкрили рахунок нагородам.
Юннати взяли участь у Всеукраїнському тижні міжнародних науково-освітніх проектів «Україна – Європа – Світ – 2008», який пройшов на базі Національного еколого-натуралістичного центру (НЕНЦ) у Києві. Кожний подав для презентації та захисту свої винаходи й раціоналізаторські пропозиції, наукові розробки. У рамках Тижня відбулися VІІ Всеукраїнський чемпіонат з інформаційних технологій «Екософт-2008», Всеукраїнський конкурс юних раціоналізаторів та винахідників «Природа – людина – виробництво – екологія», Всеукраїнський конкурс досягнень юних екологів-тваринників.
Абсолютним переможцем став Іван Топов (Приморський ліцей м. Одеси, 11 кл.) – секція біології та хімії конкурсу раціоналізаторів і винахідників. Перше місце і грамота Національного технічного університету України у Настасії Фіткулової (Одеський економічний ліцей, 10 кл.) – секція екологічно безпечних технологій. Перше місце і грамота Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України у Андрія Овчаренка (Одеса, НВК «Морський ліцей – ЗОШ № 24») – секція фізики. Грамот НЕНЦ удостоєні Євген Кравчук (Приморський ліцей, 11 кл.) – «медицина», Даша Жуковська (Приморський ліцей, 9 кл.) – «прикладна екологія», Микита Пампушко (Одеса, ЗОШ № 1, 10 кл.) – «екологічно безпечні технології».
Не залишилися без нагород усі юні зоологи-тваринники. Перше місце присуджено Олександру Савченку (ОНУ ім. І.І. Мечникова, І курс біологічного факультету), друге місце – у Сергія Швеця (Білгород-Дністровський район). Учениці Зеленогірської середньої школи Любашівського району Олена Поперечна (8 кл.), Олена Карпанець (7 кл.) та учениця ЗОШ села Шабо (Білгород-Дністровський район) Ксенія Вебержинська (11 кл.) посіли третє місце. Грамотою НЕНЦ нагороджений В’ячеслав Фролов – семикласник ЗОШ с. Маяки Біляївського району.
Переможці цих конкурсів взяли участь у Всеукраїнському конкурсі «Іntel – Еко Україна». Це національний етап міжнародного конкурсу науково-технічної творчості «Іntel SSeF» – найпрестижнішого змагання юних вчених, свого роду світової Малої академії наук. Усі роботи дітей (а це не «прості» реферати, а наукові дослідження) у Києві затвердили. Відзначилися юні одесити і в національному етапі міжнародного конкурсу молодіжних проектів з енергоефективності «Енергія та середовище». Із семи учасників одеської команди п’ятеро одержали грамоти. Перше місце посів Леонід Незгодюк (учень 10 класу Писарівської ЗОШ, Кодимський район). Його робота візьме участь у міжнародному етапі конкурсу, який пройде у Норвегії, а сам переможець одержав цінний подарунок – музичний центр. Друге місце посів уже знайомий нам Андрій Овчаренко, йому у подарунок – караоке.
У тому, якими серйозними питаннями займаються діти, можна переконатися на прикладі роботи Івана Топова, який вивчав запаси лікарських рослин та способи їхньої заготівлі. «Полігоном» досліджень була місцевість біля села Харитинівка Балтського району, куди юннати щоліта виїжджають до табору. Дослідження провадилися протягом трьох років. Виявилося, що кількість зібраних трав прямо пропорційна кількості опадів. Юний дослідник вивів формулу, яка дозволить (із погрішністю плюс/мінус десять відсотків) спрогнозувати ймовірний урожай на певній ділянці.
За словами керівника гуртків Гуманітарного центру Сергія Васильовича Шпака, участь у подібних, досить престижних конкурсах, – справжня «школа молодого вченого» для дітей. Вони навчаються репрезентувати свої роботи – захищати їх перед авторитетним журі. Сергій Васильович, як і багато його колег, працює за авторською програмою, концепція якої узгоджується із наказом Міністерства освіти та науки про індивідуальну роботу із талановитою молоддю. Досвід показує, що, займаючись у гуртках Центру, діти формуються і як майбутні професіонали, і як особистості. Вступаючи потім до вищих навчальних закладів, вони виділяються не лише якістю успішності, але й творчою та громадською активністю.
Ось такі «розумники й розумниці» займаються у Гуманітарному центрі на Тінистій!
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
