Схоже, минулого вівторка Україну охопив політичний землетрус. Треба ж, вже двічі першій особі держави парламентарі вчиняють перешкоди в оголошенні свого щорічного Послання. Почуття ганьби охопило усіх нормальних людей, коли, нарешті, за різними джерелами, у коридорі Ради, він зміг висловитися про українську політичну вакханалію. Навряд чи сьогодні знайдеться ще одна держава на карті світу, де можна було б відшукати подібний аналог. З нас уже африканці сміються, бідні та голодні, виснажені повенями і землетрусами. Але нам не до сміху...
Кишені українців діряві. І час від часу нам не легше. До речі, відповідь Юлії Володимирівни на виступ Президента особливого оптимізму теж не викликала. Видатний Станіславський, подивившись цю виставу, вигукнув би: "Не вірю!.." Хоча є в цьому шоу й позитивна сторона. Погодьтеся, після землетрусу люди об’єднуються. Тому що вони перебувають в одній спільній біді. І глибоко переконаний, що розмови схід – захід сьогодні не актуальні. Навпаки, ми стаємо усе ближчими й ближчими один до одного, тому що нас об’єднують одні проблеми: як вижити?!!
Зайшов учора після роботи до крамниці. Дивовижа!.. Півбуханки одеського житнього хліба вже коштує дві гривні! Ну, про овочі та фрукти говорити не будемо... Вони мало кому доступні. Проте, там, нагорі, під популістськими гаслами піклування про народ йде відкрита боротьба за владу. У цей же час багатії ловлять рибку в каламутній воді: ділять власність, захоплюють державні підприємства, на сільськогосподарських землях будуються палаци... Та що вже говорити! Усе це відбувається на наших, народних очах, відкрито, нахабно, безсовісно...
Знайдіть сім’ю, яка б не знала свого сімейного бюджету і не жила за ним. Ось і ми, як у народі кажуть, по своєму ліжку простягаємо ніжки. Це в кожній сім’ї. А в країні? Дожилися до того, що Державного бюджету дотепер немає. До речі, кажуть, що навіть у Гондурасі бюджет затверджено. Дожилися, добродії! А ми мріємо про Європу... Та хто нас туди прийме?! Країну, багату землею та працьовитим, терплячим народом, який живе за принципом: лебідь, рак так щука?.. А, можливо, й візьмуть, але тільки як колонію, придаток, для придбання наших родючих земель та працездатних українців. Повірте, Європі наплювати на наші "орієнтири" щодо примирення ветеранів Великої Вітчизняної війни та воїнів УПА, про дебати з приводу державної мови... Вони нас повчають, а ми втрачаємо власну національну гідність... Що ж, праві були регіонали. Коли створювалася демократична коаліція, вони передбачали її розпад, називаючи її тимчасовою. Але, схоже, коаліція не хоче зізнатися у тому, що практично вона дихає на ладан. Чи не чесніше було б «нашоукраїнцям» вийти із коаліції й не робити гарну міну за поганої гри, а об'єднатися з кимось із опозиції? Сім’ї розпадаються... Головне тепер – гідно залишити свій демократичний дім. І тоді, можливо, багато крапок над "і" буде поставлено.
А якби Арсеній Яценюк, наймолодший, перспективний політик, скинув би із себе політичну заангажованість, і, не опускаючи рук, об'єднав би увесь парламент, то ще віриться, що і бюджет буде ухвалено, й усі законопроекти щодо антиінфляційних заходів проголосуються, і майнові проблеми розв'яжуться.
Але поки що з нас за кордонами сміються. А співвітчизники плачуть, живуть із почуттям страху, непевності, адже, погодьтеся, будь-який землетрус залишає наслідки... Із цим почуттям живу і я – в мене, зізнатися, виникло тривожне відчуття, що ми втрачаємо державність... А що може бути страшніше? Тому й не можу мовчати... Але все ж таки, доки живу – сподіваюся...
