Нерозуміння, гнів, обурення,політична спекуляція й одверто провокаційні заяви…
Саме такою виявилася реакція багатьох посадових осіб, державних органів, працівників культури і просто шанувальників політичних пристрастей на повідомлення десятків моїх колег-журналістів, а також на виступи окремих депутатів різного рівня у найрізноманітніших засобах масової інформації, які починалися словами: «Як відомо, Міністерством культури і туризму України видано наказ про вилучення з бібліотек книжок, які були видані в радянський період і не відповідають українській ідеології», « Вилучення, як того вимагає Міністерство культури і туризму, літератури, що пропагує комуно-шовіністичну ідеологію…» і т.д. і т.п.
Але давайте зробимо з вами те, що полінувалися, або принципово не захотіли зробити, чимало наших журналістів і політиків, – візьмемо і прочитаємо першооснову, тобто сам документ, в ролі якого постає лист заступника міністра культури і туризму України О. Бенч.
Й ось тут уточнення перше: йдеться не про «наказ міністра», не про «розпорядження Міністерства», чи його «вимогу вилучати книжки», а саме про лист заступника міністра, адресований обласним управлінням культури і туризму облдержадміністрацій. Це те перше, на що чомусь ну ніяк не спромоглися звернути увагу сотні наших журналістів і політиків!
Сам лист складається всього з трьох речень. Читаємо перше з них: «На адресу комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України надійшов лист від членів Херсонської обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, в якому ініціюється питання щодо необхідності перевірки бібліотечного фонду з метою вилучення літератури, яка пропагує комуно-шовіністичну ідеологію».
Зверніть увагу, що лист херсонських ветеранів надійшов не на адресу Міністерства, а на адресу Комітету Верховної Ради. А керівництво Комітету зробило те, що йому належить робити за Конституцією, тобто надіслало свій запит і самого листа ветеранів на адресу відповідного Міністерства.
В свою чергу, Міністерство зробило те, що теж зобов’язане було зробити у відповідності з законом, – надіслало листа в управління культури облдержадміністрацій, з проханням, яке теж висловлене одним офіційним реченням: «Просимо вивчити порушене питання, провести роботу щодо виявлення у бібліотеках такої літератури та встановлення її кількості». І нарешті, третім реченням Міністерство просить: «Про результати проведеної роботи поінформувати Мінкультури і туризму в термін до 1 вересня». Ось і все!
Тому абсолютно очевидно, що всі ті журналісти, які нагнітають політичну атмосферу в країні, випускаючи в ефір, або публікуючи в газетах обурливі статті, спрямовані проти «наказу Міністерства», «розпорядження Міністерства», «вимоги Міністерства» – або ж навмисне ідеологічно дезінформують своїх читачів та глядачів, провокуючи ще одну хвилю політичної нестабільності в країні; або ж просто полінувалися виконати святий обов’язок журналіста: вдумливо, саме вдумливо, ознайомитися… з самим документом.
Водночас управління культури і туризму облдержадміністрацій України зобов’язані було, з огляду на резонансність документа, опублікувати цього листа та пояснити його суть, а не доводити стан пліток навколо нього до політичної істерії та ідеологічного протистояння в регіоні. Й ознайомити з ним слід було всіх без винятку бібліотекарів, які, в більшості своїй, в кращому випадку, щось чули про існування якогось чи то «наказу міністра», чи «розпорядження Міністерства».
Тепер щодо самої суті листа. Чи мала право Херсонська організація ветеранів звертатися з таким листом і порушувати таке питання? Так, мала! Це її конституційне право; як і право будь-якої іншої громадської організації звертатися в органи держвлади з будь-яким іншим питанням.
Тим паче, що нема такого ветерана в Україні, який би не знав, як попередній, комуністичний, режим хвиля за хвилею, сотнями тисяч примірників, вилучав і знищував літературу, яка не відповідала основам комуністичної ідеології. До речі, нагадаю, що першу державну комісію з очищення бібліотек від подібних книжок очолювала дружина Леніна Надія Крупська, на совісті якої – винищення навіть деяких творів Л.Толстого, але іменем якої й досі чомусь названо нашу обласну дитячу бібліотеку. Що, на мій погляд, є блюзнірством. А згадаймо культурницько-комуністичне гасло: «Выбросим Пушкина за борт революции!».
Я вже не кажу про те, як зовсім недавно вилучали і спалювали, або ж забороняли видавати, твори Олеся Гончара, Івана Білика, Василя Стуса і сотень інших українських письменників, філософів, публіцистів та політичних діячів.
Інша річ, чи варто нам зараз діяти подібними методами і масово винищувати літературу? На мій погляд, вдаватися до цього не варто! Вже хоча б тому, що хто в Міністерстві культури і туризму або хто з бібліотекарів здатен пояснити нам з вами, які саме твори слід зараховувати до тих, що «пропагують комуно-шовіністичну ідеологію»? Тобто ми можемо наламати тут стільки дров і дати поживу стільком адтидержавницьким, антиукраїнським демагогам, що не знатимемо потім, як з цієї ситуації вийти.
Крім того, я вважаю, що це питання взагалі зараз не на часі. У нас що, вже нема інших проблем, в тому числі і пов’язаних з бібліотечною справою? Та й читач у нас зараз такий, що, замість вилучених бібліотечних книжок, він читатиме ці ж книжки в інтернеті. А книжковий ринок відреагує тим, що випустить сотні томів вилучених книжок, і лише підігріє інтерес до тієї ж таки «комуно-шовіністичної» літератури, проти якої виступає зараз частина українських ветеранів.
До того ж наш читач сам здатен розібратися: хто, що саме, і на сторінках яких книжок пропагував. Та й чиновникам з Мінкультури радив би уважніше читати власні папери, завжди пам’ятаючи при цьому про відповідальність за своє казенне чиновницьке слово, і за те, як воно відгукнеться в коментарях, плітках та припущеннях сумлінних, але непоінформованих пересічних громадян, і поінформованих, але несумлінних журналістів.
