ЩО ДЛЯ ВАС ОЗНАЧАЄ ШКОЛА?
Олександр Соборов, начальник державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт», заслужений працівник транспорту України:
– Для мене дата 1 вересня – період світлих і часом забарвлених іронією шкільних спогадів. Мої учнівські роки збіглися з початком великого економічного піднесення, грандіозних будов величезної країни – Радянського Союзу. Для нас, дітей, а потім підлітків – це був період безтурботного веселого дитинства, який запам'ятався назавжди.
Після закінчення школи доросле життя з усією відповідальністю запитує буквально з кожного. Тому молодим людям раджу вже у роки шкільного навчання готуватися до нього по-справжньому, тому що воно вимагає складати іспити на міцність і витривалість.
Валентин Бондаренко, директор Білгород-Дністровського навчально-виховного комплексу:
– У дитинстві я завжди з нетерпінням чекав початку нового навчального року з двох причин: по-перше, це зустріч зі своїми однокласниками, яких не бачив два-три місяці, обмін враженнями про літній відпочинок. А по-друге, мені не терпілося прийти до школи з новим портфелем і підручниками.
Особливого сенсу свято Дня знань набуло для мене вже тоді, коли я став педагогом і директором. Новий навчальний рік – це нові перспективи, нові плани і, на жаль, проблеми. Але я впевнений у своєму колективі. Нашим вчителям будь-які завдання до снаги, і це вони доводять щорічно. Всіх працівників освіти області вітаю з новим навчальним роком. Бажаю творчого натхнення і нових перемог.
Аліна Миргородська, президент Білгород-Дністровського міського ліцею, учениця 11-го класу.
– 1 вересня – це одне зі свят, що приносить нові враження. Початок нового навчального року відкриває цікавий період життя. Ми постійно дорослішаємо, і кожен черговий рік стає зовсім іншим.
1 вересня цього року для мене буде останнім святом шкільного періоду. І це останнє 1 вересня в ліцеї, як символічний день, не забудеться ніколи. По закінченні ліцею мені, як і багатьом моїм друзям-ліцеїстам, належить визначитися з вибором своєї майбутньої професії. Тому майбутній навчальний рік, напевно, буде найскладнішим.
Мені здається, що свято 1 вересня найголовнішим і найвідповідальнішим буває для першокласників, які вперше вступають у нове життя, і для старшокласників, які після закінчення останнього шкільного навчального року вступають у доросле життя.
Тетяна ГУРІЧЕВА, власкор «Одеських вістей», м. Білгород-Дністровський
...І ВСІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО РІДНОГО СЕЛА
– Завдяки тому, що в школі ми добре навчалися, для нас були відчинені всі двері. Одержавши вищу освіту, повернувшись додому, хлопці і дівчата з мого класу, можна сказати, стали рушіями добрих справ. Серед нас були лікарі, інженери, будівельники, агрономи, зоотехніки – всі фахівці посідали ключові посади. Багато що було зроблено за минулі роки. Сьогодні село Котловина – одне з найупорядкованіших у Ренійському районі: заасфальтовані дороги, ми першими почали користуватися природним газом. А згодом була споруджена чудова нова школа на 500 місць. Вона є зразком і досі.
Цими днями у Котловині працювала комісія, яка перевіряла готовність закладів освіти до навчального року, і наша сільська школа здобула високу оцінку.
Базове сільгосппідприємство ВАТ "Победа" завжди допомагає вчителям – а як же інакше? Коли здавали школу в експлуатацію, а це було 20 років тому, ми першими в районі придбали для учнів комп'ютерний клас. Тоді виділити 30 тисяч радянських рублів для нашого господарства була не проблема. І зараз у міру сил допомагаємо школі вирішувати побутові питання. У цьому році, наприклад, за рахунок коштів ВАТ "Победа" замінюємо у школі старий котел на новий, потужніший.
Сьогодні, я не можу не згадати свою першу вчительку, Ніну Георгіївну Кіхая. Вона живе у Рені. Користуючись нагодою, хочу звернутися до цього чудового педагога. Шановна Ніно Георгіївно, спасибі Вам за те, що навчили нас читати, писати. Адже яким було наше дитинство? Як жили ми, сільські хлопчики і дівчатка? Що могли нам дати батьки, багато з них були неписьменними? Світ ми пізнавали через вчителів – спасибі їм велике! Директором нашої школи у ті роки була Надія Федорівна Бунак, вона і досі з нами, живе в селі. Всю себе віддавала роботі Валентина Іванівна Чернова, яка теж живе у Котловині. А якими цікавими були уроки тоді початківця-педагога Світлани Степанівни Хаджиміті! Вона досі трудиться на своїй нелегкій ниві, тільки вже у Рені. Любі вчителі, спасибі вам за терпіння, наполегливість, цілеспрямованість, за ті путівки у життя, які ми одержали з ваших рук!
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Ренійський район
ТАКА ОСЬ СТЕЖКА СІМ’Ї ПАВЛОВИХ
У музеї Арцизької школи № 4 серед багатьох цікавих експонатів є зошит-альбом «Шкільна стежка сім’ї Павлових завдовжки у 50 років». Втім, та стежка стала вже довшою, і кінця їй, дуже сподіваюся, ніколи не буде – наш рід не переведеться.
Що є школа у моєму житті? Все! Як, гадаю, і для кожного з нас. Недарма такі чіткі у пам’яті – а мені нещодавно вже 70 років виповнилося – картини того світлого часу, коли я пішла до першого класу і люба, хороша жінка на ім’я Марія Аксентіївна стала моєю першою вчителькою. Я й сама мріяла стати вчителькою, та не склалося. Присвятила себе бібліотечній справі. Із щасливим серцем відвела до школи своїх чотирьох дітей, і троє з них стали вчителями. І тим я щаслива: моя мрія втілилася у моїх дітях, а тепер вже – і в онуках.
Немає кінця шкільній стежці нашої сім’ї. Вже маленький Данилко піде у цьому році до першого класу. А ще на цьому тижні я стану прабабусею і гадаю дожити до того дня, коли, взявши за руку, я поведу це маленьке любиме створіннячко до першого класу.
Людина активної життєвої позиції, я, здається, росту з моїми онуками. Беру участь в організації шкільних заходів, допомагаю дітям писати реферати, даю консультації молодим мамам та бабусям. Люблю співати. Люблю життя, у якому школі відводжу місце найперше.
Алла ПАВЛОВА, м. Арциз
ЯК І РАНІШЕ, У СЕРЦІ МОЄМУ
Коли б мене запитали: «Якби почати життя заново, ким би ти стала?». Я відповіла б – вчителькою. Без школи життя своє не уявляю. Хоча праця вчителя нелегка. А позаду залишилося багато років викладання французької мови у Виноградівській сільській школі. Я рада, що прищепила дітям якщо не любов, то інтерес до цієї мови.
Вважаю, що наша система освіти взагалі найкраща. Ті, хто виїхав до США, – цієї високорозвинутої країни – на постійне місце помешкання, пишуть, що рівень знань наших дітей у порівнянні із рівнем – американських – «професорські». Тобто на декілька порядків вищий.
Інша справа, особисто мені ніяк не імпонує нововведення, яке вважаю невиправданим, – 12-річне навчання у загальноосвітній школі. Як подумаю, що моя онучка закінчить її у 18 років, – погано стає. Якщо вступить до вузу того ж року, то диплом одержить, вважай, у 24 роки. А коли ж сім’ю створювати? А якщо хтось вступить до вузу не одразу, а через декілька років?..
Я в школі вже не працюю. Але вона, як і раніше, у серці моєму. Рідна й неповторна.
Фаїна БАРБАЛАТ, с. Виноградівка, Арцизький район
КОЖЕН ДЕНЬ – НА РАДІСТЬ
Завжди хвилююся, коли приходжу на світле свято першого шкільного дзвінка. Навіть через багато років це мені близьке й знайоме. Тим більше, що позаду – ще й педагогічна робота. Зрештою усі ми, незалежно від віку, залишимося назавжди вихованцями школи.
До речі, те ж запитання – що таке для вас школа? – я теж ставив дітям. Відповідали по різному: «школа – це цікаво» або «це навчання та велика праця», або «це місце, де мені завжди добре». Гадаю, усі вони однаково праві.
Звичайно, нинішня школа пішла далеко вперед. Тому приємна для нас оцінка, яку дав на початку року начальник управління освіти та наукової діяльності облдержадміністрації Д. Демченко: «Татарбунарський район за показниками роботи закладів освіти перебуває у першій десятці районів області».
Це означає, що понад 5450 дітей перебувають у надійних руках районного вчительства із творчим потенціалом. При цьому діти-сироти, діти-інваліди, із малозабезпечених сімей не відчувають себе у чомусь обділеними. Для них кожен день перебування в школі – на радість. Я із величезним задоволенням виконав приємну місію вручення директору Татарбунарського навчально-виховного комплексу М.П. Попову ордена Івана Мазепи.
За великим рахунком, усе наше життя присвячене дітям, їхньому світлому майбутньому. І це найблагородніша справа.
Анатолій МУСІХІН, голова Татарбунарської райдержадміністрації
ВЛАСНИМ ТВОРЧИМ ПОЧЕРКОМ
Ефективність функціонування системи шкільної освіти сьогодні значною мірою залежить від впровадження в діяльність сучасної школи інновацій. І якими б не були матеріальна база та забезпеченість загальноосвітніх шкіл технічними засобами навчання, постать вчителя завжди буде ключовою в здійсненні інноваційного процесу. Адже саме з інноваційною педагогічною діяльністю пов’язується реформування освітньої системи.
Райметодкабінет Любашівського відділу освіти згідно з районною програмою “Вчитель” здійснює таку роботу через колективні форми. Традиційним стало проведення виставки-ярмарку педагогічних ідей на базі школи нового типу – НВК “ЗОШ І – ІІІ ст.-гімназія” смт Любашівка. Такі заходи показують, наскільки зросла зацікавленість педагогів у її проведенні. Педагоги з 24 шкіл та 2 дошкільних закладів району поділилися власними методичними розробками та ознайомилися з методичними рекомендаціями вчителів-методистів, розробок поурочних планів тощо.
Значна частина матеріалів кожної виставки присвячується відродженню національної школи та вихованню національної свідомості.
Також було проведено педагогічний вернісаж для вчителів-методистів, які проходили чергову атестацію на підтвердження звання “вчитель-методист”. Вчителі репрезентували свої напрацювання, ділилися набутим досвідом впровадження освітніх технологій.
Досвідчені педагоги зійшлися на думці, що використовувати інтерактивні технології не самоціль. Це засіб для досягнення співпраці вчителя і учнів в процесі навчання.
Заслуговують на особливу увагу учнівські роботи членів гуртків з Олександрівської ЗОШ І – ІІІ ст., Зеленогірської ЗОШ І – ІІІ ст., Агафіївської ЗОШ І-ІІ ст., Іванівської ЗОШ І-ІІ ст.
А в цілому виставки інноваційних проектів допомагають учасникам семінарів піднятись ще на одну сходинку на шляху до майстерності. Вони розуміють, що сучасний вчитель має вдосконалюватися не лише через забезпечення великою кількістю готових посібників і поурочних розробок, а власним творчим почерком. Кредом сучасного педагога має стати висока культура, ґрунтовна дидактична компетентність, любов до учнів.
Юрій ФЕДОРЧУК, власкор «Одеських вістей», Любашівський район
