ВАЛЕНТИНА МІШАК: «БУРЕВІСНИК» БУВ ПЕРШОЮ УКРАЇНСЬКОЮ КОМАНДОЮ, ЯКА ВИГРАЛА ЧЕМПІОНАТ СРСР»
Однією із найяскравіших подій у спортивному житті Одеси минулого сторіччя стало здобуття жіночою волейбольною командою «Буревісник» Кубка європейських чемпіонів у 1962 році. Крім цього, спортсменки подарували нашому місту золоті медалі чемпіонату СРСР 1961 року та Кубок 1974-го. Цей славетний спортивний загін дівчат, які принесли славу рідному місту, репрезентували Ніна Задорожна, Феліса Гольдгубер, Галина Логвиненко, Валентина Мішак, Євгенія Коржова та багато інших.
Наш кореспондент зустрівся і взяв інтерв’ю у Валентини Мішак.
– Валентино Григорівно, як Ви почали займатися волейболом?
– Я народилася в Тирасполі, там провела свої дитячі роки. І скільки себе пам’ятаю увесь час грала з м’ячем. Якось до нас у школу прийшов тренер волейбольної секції Валентин Находкін, який набирав групу дівчат. Після перегляду до секції потрапила я одна і з цього часу вже серйозно захопилася волейболом. У 16 років прийшов перший успіх – наша команда виграла першість Молдавії серед учнів, і я почала виступати за збірну Тирасполя.
– А яким чином Вас пов’язала доля з Одесою?
– У 1959 році збірна Тирасполя зустрічалася із збірною Румунії. На цьому матчі був присутній тренер команди майстрів одеського «Буревісника» Євген Георгійович Горбачов. Через деякий час він приїхав до Тирасполя і запропонував пограти в Одесі. Так на початку 1959 року я переїхала сюди тренуватися до ДЮСШ-2, а потім потрапила і до «Буревісника».
– Як Вам працювалося із Горбачовим?
– Із задоволенням. Це дуже грамотний та вимогливий фахівець, який до самозабуття любив волейбол і постійно передавав нам це почуття. Спілкуючись із ним, ми заряджалися великою позитивною енергією, яку реалізовували на спортивному майданчику, що нам і допомагало здобувати важливі перемоги. На жаль, Євгена Георгійовича вже кілька років немає з нами, світла йому пам’ять.
– У 1961 році Ви стали чемпіонкою СРСР...
– Це був унікальний випадок в історії радянського волейболу – «Буревісник» став першою українською командою, яка виграла чемпіонат. У нас тоді був просто чудовий склад. Пройшовши довгу турнірну дистанцію, ми зустрілися у матчах за перше місце із ленінградським «Спартаком» і впевнено перемогли. Наступного року знову прийшов успіх – команда виграла Кубок європейських чемпіонів. Але ж тоді про «Буревісник» у Європі взагалі нічого не було відомо, ми вважалися командою з периферії. Це нам і допомогло вже у матчах-дебютах із французьким «Туркуеном» здобути перемогу. Потім ми перемогли бухарестське «Динамо» та белградський «Партизан». У фіналі ми зустрілися з командою із Софії і за підсумками двораундової дуелі перемогли із рахунком 6:1. Причому, другий матч грали в Одесі і на очах численних уболівальників, присутніх у залі стадіону СКА, стали володарками престижного Кубка.
– Ви домоглися великих успіхів, виступаючи і за збірну СРСР.
– Так, я потрапила до команди у 1961 році. Тоді в ній сяяли Інна Рискаль, Людмила Булдакова, Антоніна Рижова. Нам вдалося створити чудовий боєздатний колектив. У 1962 році ми стали другими на чемпіонаті світу, програвши у фіналі знаменитій збірній Японії, яка виступала тоді під назвою «Нічібо» (так звали спонсора). Вдруге ми зустрілися із цією командою вже на Олімпійських іграх у Токіо. Звичайно, нам було дуже важко грати на майданчику господарів Олімпіади – японці скрізь агітували, переконували усіх, що їхня команда непереможна. Це дуже пригнічувало морально, і в підсумку збірна програла. Від нас, звичайно, чекали першого місця, але я вважаю, що «золото», «срібло» та «бронза» – це усе дуже високі нагороди.
– Яке враження справила Олімпіада?
– Насамперед сподобалися японці – дуже приємні люди. Ми мешкали в Олімпійському селі в Токіо, причому чоловіки й жінки окремо. Усі ігри проходили у Йокогамі. Умови були просто чудові. У нашій країні тоді про таке можна було лише мріяти.
– А чому не поїхали на наступні Олімпійські ігри?
– Справа у тому, що вимоги до підготовки збірної були дуже високими, а я вже за своїми технічними параметрами не підходила команді. Але ніякої образи не було. Я вже досягла багато і розуміла, що треба давати дорогу молодшим. У 1975 році закінчила спортивну кар’єру й пішла викладати до політеху. Потім працювала тренером у ДЮСШ-2 та на кафедрі фізвиховання гідрометеорологічного інституту.
– Валентино Григорівно, сьогодні Ви стежите за виступами одеської «Джинестри»?
– На жаль, я не маю фізичної можливості відвідувати матчі й дивлюся лише звіти по телебаченню. Я радію успіхам команди. За останні два роки вона двічі ставала срібним призером під керівництвом Олени Соколовської – це великий успіх. А кілька років тому одеситки були й чемпіонами країни. Хотілося б їм побажати знову підкорити чемпіонський п’єдестал.
– А як оцінюєте загальний рівень розвитку жіночого волейболу в країні?
– За великим рахунком говорити про якісь серйозні успіхи не можна. Адже, насамперед, у нас недостатньо добре працює система дитячої підготовки. У ДЮСШ мало відділень жіночого волейболу. А якщо тільки-но з’являється якийсь юний талант, то його одразу переманюють за кордон. І збірна зовсім не славиться. Певні успіхи були на одному із чемпіонатів Європи, але от на Олімпійські ігри вона давно пробитися не може. І це говорить про те, що проблем вистачає.
Євген НИЗОВ
ГОСПОДАРІ ВИЯВИЛИСЯ СИЛЬНІШИМИ
Три дні у Березівці тривали старти V Спартакіади за участю тринадцяти команд професійних технічних навчальних закладів північної зони області.
Найбільшого успіху досягло Березівське вище професійне училище Одеського національного політехнічного університету (директор Валентина Шевченко).
Його учні посіли перші місця на турнірах – з міні-футболу, волейболу серед дівчат, легкої атлетики, де у трьох видах перемогла Катерина Долинська, і з шахів.
У змаганнях з настільного тенісу передували спортсмени Березівського професійного аграрного ліцею.
Серед легкоатлетів тричі піднімався на найвищу сходинку п’єдесталу пошани представник Ананьївського професійного аграрного ліцею Віталій Недєлєв.
У загальнокомандній боротьбі провідне тріо виглядає таким чином: Березівське вище професійне училище, Березівський професійний аграрний ліцей, Котовський професійний ліцей.
Наш кор.
ВОЛОДАР КУБКА – ТЕСЛЕНКО
У Полтаві понад двісті борців-юніорів класичного стилю розіграли Кубок України. Одещину репрезентували семеро атлетів, з яких четверо повернулися до дому з нагородами.
Найбільшого успіху домігся студент національного політехнічного університету, майстер спорту Володимир Тесленко (96 кг). У п’ятому вирішальному двобої він виграв у майстра спорту Володимира Васильєва з Миколаєва і був удостоєний Кубка країни.
У цій же ваговій категорії, здобувши дві перемоги, бронзовим призером став Расул Шаманов.
Близьким до найвищої нагороди турніру був учень одеського ліцею комунального господарства, майстер спорту Віктор Звягінцев (60 кг). У чотирьох з п’яти двобоїв він здобув перемоги і посів друге місце.
На п’єдестал пошани піднявся також студент Південноукраїнського педагогічного університету, майстер спорту Сергій Стороженко (50 кг). Серед 15 претендентів він був третім.
Володаря Кубка і призерів підготували Ігор Мойсеєв, В’ячеслав Рудой, Костянтин Пульчо, Олег Сімочкин.
6-7 листопада у Вінниці відбудеться чемпіонат країни з греко-римської боротьби серед молоді до 22 років.
Євген АЛЕКСАНДРОВ
РОЗДІЛЬНЯНЦІ ТИТУЛ ЗАХИСТИЛИ
У Роздільній завершилися фінальні сільські обласні спортивні ігри з гандболу.
Як повідомив головний суддя, арбітр міжнародної категорії Анатолій Криворучко, у змаганнях взяли участь переможці зональних турнірів – команди Іванівського, Болградського, Білгород-Дністровського, Кодимського районів (не прибули спортсмени з Миколаївки) та чемпіони минулого року – гандболісти Роздільнянського району.
У боротьбі за перше місце зустрілися колективи Роздільнянського та Іванівського районів. Господарі турніру були сильніші – 20:17. Вони захистили свій титул чемпіонів сільських ігор.
Медалями переможців відзначені: Валерій Коротков (капітан), Едуард Писаревський, Олександр Музика, Денис Зейналов, Віктор Попов, Сергій Щильников, Михайло Бузюк, Володимир Назиру, Сергій Колотов, Віктор Семицар.
За бронзові нагороди змагалися команди Білгород-Дністровського та Болградського районів. Основний час не визначив переможця – 20:20. Післяматчеві пенальті краще вдалися білгороддністровцям. Перемігши із рахунком 25:24, вони посіли третє місце.
Журі визначило найсильніших у номінаціях. Кращим воротарем визнано Олександра Антоненка (Білгород-Дністровський район), універсальним гравцем – Юрія Мазура (Іванівка), бомбардиром – роздільнянця Дениса Зейналова, на рахунку якого 26 м’ячів.
Євген ГОРЕЛЮК
