Традиційний лекторій в Одеському музеї західного і східного мистецтва відкрився лекцією мистецтвознавця Людмили Лук'янівни Сауленко «Картина Караваджо «Взятие Христа под стражу, или Поцелуй Иуды» як наукова проблема». Людмила Лук'янівна люб'язно погодилася розповісти про історію створення і долю цього шедевра, виконаного, як вважається, видатним художником у розквіті творчих сил.
– Всім відомо, що авторство полотна Караваджо заперечується...
– Трагедія залишається трагедією – у музеї зараз картини немає. Але з погляду науки проблема залишається. Ми намагалися розглядати картину як матеріальний об'єкт, як артефакт. Лише в тому випадку, коли шлях полотна можна простежити повністю, є підстави стверджувати, що це і є те саме полотно, написане тим або іншим автором у такому-то році.
– Чи можна досить повно простежити весь шлях цього полотна від його створення і до надходження у музей?
– Мною зібрано документи, які дають повне уявлення про те, де саме була наша картина. Ось документ, що підтверджує факт передачі роботи Караваджо до Одеси: список картин західноєвропейських шкіл з Петербурзької академії мистецтв, які були передані до Одеси у 1912 році. Спочатку картина потрапила до Першого народного художнього музею. Коли у 1924 році в Одесі відкрилася Галерея стародавнього живопису, картина Караваджо опинилася в її колекції. Є ще один ранніший документ, дата якого 1916 рік, де це полотно значиться в інвентарній книзі Міського художнього музею. Під час війни, як ми знаємо, картини з музею евакуювали. Здавалося б, місце Караваджо серед них. Однак зберігся документ, який підтверджує розповсюджену легенду, що великі полотна під час війни віддали на зберігання нечисленній католицькій громаді, серед них і картину Караваджо.
– Одеську картину реставрували?
– Вперше роботу Караваджо реставрували в Москві у 1955 році відомі художники-реставратори С. Чураков і М. Бутаков. Картину тоді досліджував старший науковий співробітник МІМ ім. О.С. Пушкіна Ксенія Малицька, яка висунула версію про авторство Караваджо. А у 1960 році в авторитетному журналі «Искусство» публікується стаття відомого мистецтвознавця Віктора Микитовича Лазарєва, який схилявся до думки, що одеська картина Караваджо – оригінал. Востаннє картина реставрувалася у 2006 році вітчизняними реставраторами В. Цитовичем і Т. Тимченком.
– Думка Віктора Лазарєва приймалася на віру, адже за межами Радянського Союзу це полотно не експонувалося?
– Нашу картину Європа вперше побачила у 1999 році в Мюнхені на великій виставці «Ночь в искусстве». Так, «одеський Караваджо» вперше потрапив у поле зору західних фахівців.
– Відомо, що на користь автентичності одеського варіанту Караваджо висловлювався відомий британський колекціонер сер Джон Деніс Меон.
– Необхідно повернутися на кілька років назад. У 1992 році гучну заяву зробив Серджио Бенедетті – директор Національної галереї в Дубліні. В одному з монастирів Дубліна він зненацька (?) знайшов картину Караваджо «Поцелуй Иуды». Серджио Бенедетті відразу ж заявив про її справжність, а щодо нашої картини (яку він, до речі, не бачив), сказав, що, мовляв, і дитині зрозуміло, що це лише копія. Наприкінці 2004 – початку 2005 років «одеський Караваджо» демонструвався на дуже цікавій виставці в Іспанії. Тоді ж, у 2005 році, картина побувала на чудовій виставці «Караваджо в Європі», що проходила в Мілані. У 2006 році вона експонувалася на виставці «Караваджо в зеркале исследования» у Дюссельдорфі. Три однойменні картини з Дубліна, Одеси і Рима (колекція Бегетті) планували розмістити відповідно: як оригінал, варіант і копію. Але, в підсумку, дублінська картина взагалі не була виставлена (через занадто високу страхову суму), одеський «Поцелуй Иуды» замість варіанту роботи Караваджо демонструвався як копія (?!), а римська копія була репрезентована лише високоякісними комп'ютерними репродукціями в натуральну величину.
– Це, так би мовити, сучасна біографія «одеського Караваджо»...
– Звернімося до запитання, звідки взагалі взялася картина Караваджо «Взятие Христа под стражу». Вона була написана в Римі для відомих меценатів із родини Маттеі. Три картини замовив Чиріако, старший син Маттеі, і одну Асдрубале, молодший. «Взятие Христа под стражу» – це остання з картин, написаних Караваджо для Чиріако. Однак, бажання Асдрубале теж мати подібну картину було настільки сильне, що у 1626 році, вже після смерті Караваджо, він замовив копію цієї картини караваджисту Джованні ді Аттилі.
– Якби ми могли простежити подальшу долю копії, то, можливо, внесли б більше ясності в питання про справжність відомих варіантів цієї картини.
– У 1614 році картину Чиріако успадкував його син Джованні Батиста, а через десять років полотно перейшло до його кузена, абата Паоло. Путівники по Риму (видані до початку ХIХ століття) вказують на те, що саме в палаці Маттеі перебувала картина «Взятие Христа под стражу», яку пов'язують з іменем Караваджо. Але вже з кінця XVIII століття цьому полотну приписується авторство Герардо делла Ноте (майстер нічних картин нідерландець Гендрих ван Хонхорст).
– Можливо, ім'я Караваджо було призабуте або в якийсь час полотна нідерландця цінувалися вище (?!). Ми не можемо виключати і можливості створення Хонхорстом копії з відомої картини Караваджо...
– Припущення, що ім'я Караваджо було призабуте, висловлював вищезгаданий пан Бенедетті. Але ми нічого не знаємо про дослідження, завдяки яким можна було б судити про те, як, скажімо, падав інтерес до творчості Караваджо і зростав до полотен Хонхорста, або як продавалися їхні картини. У 1802 році герцог Джузеппе Маттеі вирішив продати шість картин зі своєї колекції шотландському лорду Вільяму Гамільтону Нісбету, у якого вони перебували до початку ХХ століття. Полотна з цієї колекції виставлялися у 1883 році, серед них і «Взятие Христа под стражу» (як полотно Хонхорста). Після смерті Нісбета картина, яка цікавить нас (у 1921 році), була продана з аукціону в Единбурзі. «Взятие Христа под стражу» потрапляє до колекції Мері Лі-Вільсон, яка у 1930 році подарувала її монастирю єзуїтів у Дубліні.
– Отже, ірландцям також бракує документальних доказів про справжність їхньої картини. Як же одеський варіант Караваджо опинився в Росії?
– Відомо, що ще до 1870 року картина була придбана російським дипломатом Олександром Базилевським, швидше за все, як «можлива копія втраченого оригіналу Караваджо». Причому, формулювання «можлива копія втраченого оригіналу» – це усне свідчення, документально не підтверджене. Пізніше полотно було подаровано Великому князю Володимиру Олександровичу, який, у свою чергу, у 1870 році, подарував його Петербурзькій академії мистецтв. А вже Академія мистецтв дарує цей твір Одесі, де є і художнє училище, і музей.
