Музеї бувають різні, але щоб музей районної "Головпошти"?! В актовій залі – стенди з портретами людей, чиї долі пов'язані з поштою. Тут – не лише всі директори, але інженери, які споруджували об'єкти зв'язку у Кілійському районі, телеграфісти, які недосинали ночей, листоноші, які ходили пішки сотні кілометрів. Серед перших зв'язківців Кілійського району були учасники Великої Вітчизняної війни – саме фронтовики стояли біля джерел розвитку пошти. Стенди розповідають про цікаве життя колективу – семінари, огляди, екскурсії, ювілеї... Але це ще не всі експонати. Начальник центрального відділення зв'язку О.П. Присеченко зібрав велику кількість старих фотографій, до оформлення яких у тематичні стенди ще просто не "дійшли руки".
Зробити великий музей Олександр Павлович вважає своїм обов'язком, адже сам все життя (за винятком семи років, протягом яких працював міським головою) присвятив пошті. Серед зв'язківців він опинився випадково – після армії працевлаштувався тимчасово. Але вже через кілька місяців його відділення зв'язку вийшло у передовики. Це не залишилося поза увагою керівництва, і незабаром Присеченко став заступником начальника вузла зв'язку. Потім працював головним інженером Одеського поштамту.
Це був період розвитку – споруджувалися об'єкти у районах області, прокладалися нові лінії, розвивався міжміський зв’язок. Олександр Павлович побачив необхідність спорудити у рідній Кілії великий типовий будинок вузла зв'язку. Розпочалося тривале листування. Незабаром, стомившись від цього, Присеченко поїхав на прийом до заступника міністра зв'язку України. Вислухавши енергійного зв'язківця, високий посадовець підвів його до величезної карти України, на якій синім і червоним було позначено велику кількість міст: "Подивіться, скільки об'єктів ми споруджуємо в обласних центрах, і скільки ще плануємо спорудити! А ви тут зі своєю Кілією... До побачення!" І навіть відрядження не підписав. Історія завершилася тим, що гроші були виділені. І не лише на спорудження вузла зв'язку у Кілії, але ще для Вилкового дісталося. Багато води у Дунаї спливло з того часу. А сучасні типові будинки і досі стоять і працюють на благо людей.
І все-таки пошта – це не будинки, це не технічне обладнання, а, насамперед, люди.
Коли у Кілійському районі підбивали підсумки конкурсу "Людина року" у номінації "Працівник зв'язку" переможницею було визнано Валентину Миколаївну Ющенко, начальника відділення зв'язку в селі Лісках. На цій посаді вона працює ось вже 20 років. Дружний, працьовитий колектив Лісківського відділення поштового зв'язку систематично перевиконує планові завдання з усіх показників. У минулому році Валентина Ющенко була нагороджена "Почесною відзнакою УДППЗ "Укрпошта" і Почесною грамотою Кілійської районної ради. І таких сумлінних працівників у колективі Присеченка чимало.
Так, непрості часи зараз переживає пошта. Ринок її послуг "забирає" інтернет – дедалі більше людей купують комп'ютери і користуються електронною поштою. Листи і вітальні листівки пишуть рідко – практично у кожній родині є мобільний телефон. Менше стало посилок – а що відправити, якщо в усіх містах і селах у продажу одні і ті самі товари. Але, найнеприємніше, – зменшилася передплата на періодичні видання: через низькі доходи багато людей змушені відмовляти собі у задоволенні передплатити улюблений журнал, газети. Щоб вижити, пошта змушена займатися не властивою їй торгівлею.
Але як би там не було, а неможливо уявити життя без листоноші. У наше стрімке століття багато людей, особливо похилого віку, відчувають дефіцит спілкування, і листоноша стає тим другом, з яким можна, нехай лише хвилиночку, але щодня перекинутися словом. Ось що пишуть кілійці Недельчеви, Дронови, Герладжи: "Наша Ірочка, – так ласкаво називаємо ми свою листоношу Ірину Павлівну Корнієнко. Ось вже 15 років обслуговує вона нашу дільницю. Особливістю Ірини є її шанобливе ставлення до людей, скромність і доброзичливість. Коли наша Ірочка йде у відпустку, ми одразу ж відчуваємо це: порушується у чомусь такий звичний для нас порядок. Двічі просити її про додаткову послугу не треба: вона обов'язково виконає все точно, як замовляли. А як вона оформляє передплату! Порадить, витратить багато часу на те, щоб разом з передплатником погортати каталоги, познайомить з окремими виданнями. У серпні виповнилося 19 років, як трудиться Ірина у Кілійському відділенні зв'язку. І хоча було і є чимало труднощів, та й хочеться щоб зарплата була вищою, але вона не має наміру шукати іншу, престижнішу роботу, тому що любить свою, дуже звикла до неї і до своїх передплатників".
Так, робота на пошті потребує особливої педантичності, точності, пунктуальності. Щоб служба працювала безперервно, а колектив одержував нехай невисоку, але все-таки стабільну зарплату, важливо виконувати виробничі завдання. У Олександра Павловича Присеченка закон тут один: план існує для того, щоб його перевиконувати. Колектив кілійських зв'язківців живе з випередженням часу на місяць. Наприклад, якщо у році минуло десять місяців, то план виконано вже за одинадцять. Незважаючи на труднощі, за останні роки зроблено євроремонт у двох відділеннях зв'язку – у селі Приморському та у місті Вилковому.
За багаторічну плідну працю О.П. Присеченку присвоєно звання "Заслужений працівник сфери обслуговування України". І це – тільки чергова відзнака у цілій низці попередніх: орден Дружби народів, міністерські Почесні грамоти.
Як керівник "старого гарту", Олександр Павлович розуміє значення наставництва, молодіжних змагань, обміну досвідом – всі ці методи підвищення продуктивності досі у його арсеналі. А ще в колективі зберігають традиції – порядності, відповідальності, доброзичливості. Зразком є такі люди, як Жанна Костянтинівна Шерстюк, яка працює на пошті майже 45 років.
...В актовій залі – портрети кілійців, які віддали найкращі свої роки пошті. І кожен, хто сюди заходить, обов'язково знайде любий серцю портрет "нашої Ірочки".
