Участь у прийомі в експлуатацію газовідводу до села Білиного і зустріч із вихованцями та педколективом загальноосвітньої школи-інтернату № 1, урочисте покладання квітів до пам’ятника жертвам Голодомору й ознайомлення з виробництвом Балтської швейної фабрики – такою була програма робочої поїздки голови обласної державної адміністрації Миколи Сердюка до Балтського району, здійсненої ним 26 листопада. Супроводжували його в цій поїздці начальник управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації Дмитро Демченко та начальник Головного управління капітального будівництва облдержадміністрації В’ячеслав Маркін, а також місцеві керівники – голова Балтської райдержадміністрації Михайло Усатенко та голова Балтської райради Василь Степчук. Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Загалом, уся Європа, услід за США та Канадою, інтенсивно переходить зараз до електричного забезпечення своїх осель, аби надалі витрачати газ тільки на тих виробництвах, де без нього не обійтися. Економні настінні електрообігрівачі, мініатюрні нагрівачі води для ванн і побутових потреб, електроплити й естетично прикрашені мікрохвильові печі – і всі проблеми розв’язано! Причому в багатьох районах будинки і цілі квартали вже забезпечуються альтернативними джерелами електроенергії. Здавалося б, Україні теж давно слід перейти до цих форм енергозабезпечення, спрямовуючи кошти не на безперспективну газифікацію, а на вдосконалення електроенергетичного господарства, тим паче, що наша держава виробляє стільки електроенергії, що постає питання, куди її збувати.
Але, чи то економісти наші не здатні роз’яснити людям, що в наш час витрачати сотні мільйонів гривень на газифікацію тисяч і тисяч віддалених сіл уже не варто, чи психологічно наш народ не готовий до переходу на електроенергетичне забезпечення, але й досі газифікація села вважається мрією мрій і керівництва, і населення. Причому подивіться, на що перетворюються наші села, навіть курортні. Обплутані десятками кілометрів газових труб, прокладених відкритим способом, з високими вуличними переходами та дворовими відводами, наші, ще донедавна такі мальовничі, українські села стають схожими на нафтопереробні заводи позаминулого століття (оскільки сучасні заводи такого вигляду вже не мають). Та на це чомусь ніхто не зважає. Я побував у десятках країн світу, але подібного газотрубного божевілля, яке нівечить краєвид села, бачити не доводилося.
Та ці зауваження не принижують святковості події, яка відбувалася того дня в селі Білиному на Балтщині. Це село, на території якого розташована залізнична станція Балта, стрімко розвивається, нарощуючи сільськогосподарський та бізнесовий потенціал. Наявність поблизу нього залізниці, потужного молококомбінату «Ласуня» та райцентру створюють усі передумови для того, щоб через кілька років Білине перетворилося на містечко. Ясна річ, жителі його десятиліттями мріяли про газову благодать. І ось, стараннями газовиків та під патронатом голови райради Василя Степчука і голови райдержадміністрації Михайла Усатенка мрія здійснилася. Радість їхня була засвідчена й урочистим запалюванням губернатором газової плити в оселі жительки Білиного Марії Поляк. Бо й справді, збулося!..
Балтська школа-інтернат, яку очолює директорка Любов Андріївна Безкоровайна, – особлива: тут навчається понад двісті зібраних з усієї області дітей з психологічною затримкою в розвитку, причому 156 із них є сиротами, або ж дітьми з родин, в яких батьки позбавлені батьківських прав. Тут Микола Дмитрович Сердюк прискіпливо цікавився геть усім: у якому стані спальні та їдальня, чи не відчувається браку харчів та одягу, як вихователі дбають про санітарно-гігієнічний стан дітей. Одразу слід сказати, що стан шкільних класів, спалень та їдальні, як і зовнішній вигляд дітей, справляють непогане враження. Та найбільше губернатора цікавила доля випускників. І хоча Любов Андріївна поінформувала, що педколектив предметно займається влаштуванням своїх вихованців – дев’ятикласників до профтехучищ, з якими підтримується постійний зв’язок, губернатор все ж таки ще раз привернув увагу і педагогів, і керівництва району до доль цих учнів.
– Ми завжди повинні пам’ятати, що самим влаштовувати своє життя таким дітям надзвичайно важко, – сказав він у розмові з педагогами та журналістами, які супроводжували його в поїздці. – Тому слід не лише допомогти випускникам вступати до профтехучилищ, але й дбати, щоб вони успішно опанували ті професії, які їм рекомендовані, влаштувалися на прийнятну для них роботу і отримали належне їм згідно з законом житло. У наш непростий час цим дітям особливо складно розпочинати самостійне життя, а тому ми не маємо права полишати їх без опіки, без державної підтримки.
А подарунком для школярів, з яким прибув до них губернатор, став комп’ютерний клас, завдяки якому діти зможуть опановувати ази користування комп’ютером та долучатися до інтернетного світового буття. Крім того, шефи подарували інтернату пилосос та деяку іншу побутову техніку.
Навіть важко повірити, що ця швейна фабрика, розташована у віддаленому українському містечку, успішно, на закордонних матеріалах, виконує замовлення англійських та німецьких фірм; що вже не вона, а з нею шукають партнерських зв’язків «Монтана» та кілька інших відомих закордонних фірм, оскільки вироби Балтської швейної фабрики користуються попитом у численних закордонних модників і особливо модниць. І якщо зараз чимало підприємств України стоять перед проблемами або стрімкого скорочення робітників, або і цілковитого закриття, то директорка ТОВ «Балтська швейна фабрика» Людмила Іванівна Балінова, навпаки, говорить про гостру нестачу робочих рук. Щоправда, висококваліфікованих. Зараз на фабриці працює понад 300 осіб, ще чимало швачок залишається надомницями. Щоб готувати високопрофесійні кадри, на фабриці існує навчальний клас-цех, але...
Одна з проблем, про котрі говорили фахівці фабрики, з якими вдалося поспілкуватися, – низька заробітна плата, всього від 600 до 1500 гривень. І це при жорстких вимогах до дисципліни праці та якості товару. Де та Англія, а де Балта! Тому зрозуміло, що англійські, німецькі та інші фірмачі шукають в Балті наддешеву робочу силу. От тільки класні швачки «дешевою силою» вважати себе не бажають, вони полишають фабрику та йдуть у кооперативи, де заробляють удвічі більше. Та, поза це, фабрика залишається дуже важливим чинником економічного розвитку всього району, одним із наповнювачів його бюджету, тож треба робити все можливе, аби вона розвивалася і налагоджувала ділові стосунки з вітчизняними та зарубіжними партнерами. Основа для цього є: великі, добре обладнані та опалювані цехи, новітня техніка і технологія, належна площа складів, підготовлений інженерно-технічний персонал. Усе це дає можливість фабриці, яка минулого року відзначила своє 80-річчя, оптимістично дивитися в майбутнє.
Саме про це й говорив під час своєї заключної, за підсумками поїздки, прес-конференції, яка пройшла прямо на території фабрики, голова облдержадміністрації Микола Сердюк. Відповідаючи на запитання журналістів з приводу розвитку всього Балтського району, він, зокрема, нагадав, що традиційно Балтщина була районом, зорієнтованим на виробництво зерна і розвиток тваринництва. Але останнім часом тваринництво виявилося занедбаним (в чому неважко переконатися вже хоча б за руїнами сільських ферм і цілих тваринницьких комплексів). Отож губернатор закликав керівництво і всіх трудівників району відродити тваринництво, оскільки кормова база району дозволяє успішно робити це. В свою чергу, розвинене тваринництво сприятиме розвитку і молочного комбінату, і зернового виробництва, тому що значну частину зерна вигідніше націлювати на тваринництво, аніж за безцінь збувати за кордон.
На мій погляд, такі робочі поїздки керівників області мають велике значення. Вони збадьорюють місцеве керівництво та промисловців, змушують самокритично ставитися до того, що в районі вже зроблено, а які позиції в економіці, освіті, культурі та в інших сферах нашого буття втрачено. Бо лише за такого підходу можна правильно оцінити і реальний стан справ, і реальні перспективи розвитку того чи іншого куточка нашого краю.
