Доля річки Тилігул давно непокоїть жителів м. Ананьєва та сіл, розташованих на її берегах. Людей тривожить, що головна артерія району може просто зникнути з лиця землі. В районі є багато ініціаторів відродження цієї ріки.
Про збереження природи та роль людини як головного чинника впливу на екологію ведемо розмову з головою постійної депутатської комісії з питань екології Ананьївської районної ради Павлом Іллічем МАКОВЕЦЬКИМ.
– Павле Іллічу, розкажіть, будь ласка, як вирішується питання охорони природи в Ананьївському районі?
– Ананьївський район має досить велику територію – загальною площею понад одну тисячу квадратних кілометрів. Територією району протікають річки Тилігул, Журавка, Великий Куяльник, на території району півтора десятка водоймищ, майже 16 тисяч га лісів, три заповідники, один з яких має державне значення. Богом нам дана досить красива місцевість, яка не тільки милує око, але й є чудовим середовищем нашого буття. Та все ж у районі багато екологічних проблем. Їх розв’язання депутатський корпус району взяв під свій пильний контроль. Так, протягом року ми провели сесію, а також кілька засідань профільної депутатської комісії, головними питаннями яких були екологія району та затвердження заходів з охорони природи.
– Назвіть найболючіші екологічні проблеми району та шляхи їх розв’язання.
– Найболючішою проблемою для нас є перманентна реконструкція очисних споруд, п’ятиріччя якої ми недавно “відзначили”, і впевнено розпочали нову п’ятирічку, а річка Тилігул і далі забруднюється нечистотами, вниз по течії знищено все живе, і ця “мертва зона” впевнено добирається до Тилігульського лиману. Основною причиною цього є недбалість, безвідповідальність керівників однієї з екологічних підрядних організацій обласного центру, які за п’ять років так званих робіт щодо реконструкції очисних споруд завдали більше шкоди природі, аніж відома всім стихія.
Другою проблемою є зволікання щодо питання ліквідації залишків отрутохімікатів, які накопичилися в районі. Вони потребують термінового вивезення та утилізації. На сьогодні вони зберігаються в непристосованому для цього приміщенні на околиці села Коханівки і становлять реальну загрозу мешканцям села. Утилізація небезпечних отрутохімікатів та хімічних речовин запланована обласною програмою, але бюрократизм та різноманітні проблеми затягли вирішення цієї болючої для нас теми на кілька років.
Останнім часом гостро постало питання використання ділянок землі, на яких розробляються місцеві корисні копалини – пісок та глина. Держава своїми законодавчими актами встановила порядок оформлення документів на отримання ліцензій щодо їх розробки. Але розробляти піщаний кар’єр в Біляївському районі, де щоденно добуваються тисячі кубів піску, і в кар’єрі села Новоселівки Ананьївського району, де за місяць вибирається того ж піску кілька возів, – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Очевидно, і підхід повинен бути диференційованим, з врахуванням об’єму видобутку, а решту кар’єрів передати до місцевих громад, щоб вони вирішували це питання на своєму рівні. Ананьївський район, який має ліси, лісосмуги, річки, ставки, тощо, не має свого екологічного інспектора, от і доводиться усе обслуговувати фахівцю із сусіднього району. Тут хоча б один раз на місяць з’явитися, а говорити про якусь копітку роботу не випадає. Не можна економити на природоохороні, особливо це стосується фахівців, які повинні її захищати та примножувати.
– На черговій сесії районної ради було ухвалено рішення про клопотання перед обласною радою про створення в Ананьївському районі заказника місцевого значення “Селіванівський”. Чим це викликано?
– В районі вже є три заповідники (в Долинському, Байталах, Тимковому), загальна площа яких складає близько трьох відсотків від площі району, що менше за загальнодержавні показники. Крім того, ще п’ятнадцять років тому сесія обласної ради зарезервувала кілька територій під заповідники, зокрема і територію по річці Тилігул, між Ананьєвом та Селіванівкою, загальною площею 80 га, і це не випадково, бо саме в цих місцях починаються витоки славетної козацької річки Тилігул. Я бачу перспективу цієї заповідної території – використовувати її як зону активного відпочинку громадян, як зону зеленого туризму. Нам потрібно зробити одне – зберегти природу, дати їй спокій, разом відновити її первозданність. Саме такими куточками відродження природи стають заповідники та заказники.
– Павле Іллічу, в чому, на Вашу думку, криється головна причина безвідповідального ставлення до природи?
– Люди повинні пам’ятати, що ми – діти природи, і досить розгойдувати колиску, в якій народилися, бо рано чи пізно можна випасти і більше ніколи не піднятися. Нам всім терміново потрібно відновити своє гармонійне існування в природі, потрібно щоденно переконувати себе, що природа – це святе!
– Дякую Вам за бесіду.
