Коли влітку минулого року Україна постраждала від жорстокої повені, про це говорили усі канали новин. Справді, можна поспівчувати людям, чиє житло та майно було пошкоджено у результаті такого стихійного лиха. Але ж є куточки в нашій країні, де підтоплення відбуваються нехай у набагато меншому масштабі,зате з року в рік. І наслідки такого «хронічного процесу» мимоволі змушують замислитися про його причини та шляхи вирішення.
Кучурган, Лиманське, Градениці... Ці три населені пункти Одещини давно вже знані у зв’язку із регулярною загрозою підтоплення (яка до того ж періодично втілюється в життя). Перші два розташовані у Роздільнянському районі Одещини, третій – у Біляївському. Причина – в особливостях рельєфу та діяльності Молдавської гідроелектростанції (її ще іноді називають Дністровською). Побудована вона була ще в 60-х роках минулого століття. Для нормальної роботи Молдавської ДРЕС потрібен певний (досить високий) рівень води у Кучурганському водосховищі. І усе б нічого, лише ось злощасні Кучурган, Лиманське та Градениці, розташовані на протилежному березі, при цьому ризикують бути підтопленими. Не можна сказати, що творці ДРЕС зовсім не врахували такої можливості. При будівництві станції було продумано систему відвідних дренажних каналів та насосних станцій, які скидали воду назад у водосховище. Проблема лише у тому, що усе це будувалося в епоху СРСР як єдиний комплекс. Із розвалом Союзу частина насосів залишилася на території Молдови (точніше – невизнаної Придністровської республіки), а частина – на території України. Із усіма наслідками, що звідси випливають...
У найважчій ситуації перебуває Кучурган – тут до зони підтоплення потрапляє майже 400 дворів.
– Усе своє свідоме життя я борюся із цими негараздами, – розповідає про свої злигодні мешканка села Ольга Маркова. – Постійне підтоплення. Зруйнувалася передня стіна будинку – ми її якось зліпили й зробили. У 2006 році у нас взагалі впала задня стіна повністю, вона вже не підлягала ремонту, її просто переробляли. Це була 10 година вечора... Спав чоловік, спала дитина... Я думала взагалі засипле усіх! Лише завдяки тому, що стінка стоїть, усе на ній залишилося... Нам тут дуже важко. Просимо вас, будь ласка, якщо можна – допоможіть нам...
Її сусідка Раїса Дзюбинська колись перебралася до Кучурган із сім’єю, спокусившись новим будинком, гарною ділянкою та природою. Якби вона знала, чим усе обернеться...
– Нещодавно обидва насоси вийшли з ладу, і вода в нас була під самими будинками. Не підгрунтова, а вже поверху йшла. І от скільки ми не боремося, скільки ми не б’ємося – вогкість, стіни валяться. Трішки допомогла адміністрація (сільрада) і власними зусиллями робимо... Лише трішки із Одеси чи Молдавії хмаринка – ми як на пороховій бочці. Вже дивимося: є вода в городі чи немає. А в городі ж майже нічого не росте! Жодного дерева немає – усе пропало. А вогкість в будинку! Діти маленькі і ми пенсіонери – усі кашляємо, хворіємо усі...
Через підвищену вологість деякі будинки в селі перебувають у такому стані, що там просто ніхто не живе – тріщини навіть у капітальних стінах. А що ж влада – запитаєте ви? Як розповідає Кучурганський сільський голова Анатолій Левицький, за останні роки багато чого було зроблено: розчищено дренажний канал (цю операцію потрібно повторювати раз на кілька років), замінено по одному насосові в Кучурганах та Лиманському (усього на цих станціях по три насоси, і заміни потребували усі).
– Сільська рада постійно утримує насосну станцію, – говорить Анатолій Павлович. – За 2008 рік це 155 тисяч гривень. 70 тисяч дав район, і з обласного бюджету було виділено 2 млн 450 тисяч (із коштів природоохоронного фонду на розчищення каналу та заміну насосів). Постійно виникає проблема із утриманням насосної станції, тому що бюджет сільської ради не в змозі утримувати такий об’єкт, який є частиною технологічного циклу Молдавської ДРЕС. Ми робимо те, що ми можемо зробити, але своїми зусиллями не зможемо усе відремонтувати. На сьогоднішній день виникла загроза виходу з ладу другого робочого насосу. З цією метою зроблено проект, він пройшов експертизу і тендер. Потрібні кошти (вартість насоса перевищує 700 тисяч гривень). У 2009 році ми розраховуємо одержати із Природоохоронного фонду ці гроші на захист від підтоплення.
Заходи, як бачимо, вживаються, тому й потопи трапляються не кожної весни-осені, а раз на два-три роки. Але місцевим жителям від цього радості мало. Багато власників будинків, що руйнуються, навіть подали до суду на сільраду. Як компенсацію їм вже виплачено близько 30 тисяч гривень, а частина справ усе ще чекає на рішення в суді. Втім, проблема ця не районного й навіть не обласного масштабу. І питання на цю тему порушувалися неодноразово – навіть на рівні Кабінетів Міністрів України і Молдови.
– Ця насосна станція є технологічним циклом Молдавської ДРЕС, – заявляє Левицький. – Ці станції від самого початку будувалися для обслуговування Кучурганського водосховища. Тому молдавани мають електроенергію, яку продають, а ми маємо одні лише витрати. З української сторони розташовані 3 насосні станції, на які районний бюджет витрачає у середньому понад 300 тисяч на рік. Тому було б логічно, щоб ці витрати (або хоча б частину) взяла на себе Молдавська ДРЕС.
Домогтися розв’язання подібної проблеми на міжнародному рівні – завдання не з легких. Тим більше, що, крім України, Молдови та Придністровської республіки, в ситуації з’явився й ще один гравець – новий власник гідроелектростанції, громадянин Росії. Проте, обласна рада висловила намір впритул зайнятися цим питанням. А почати доведеться з роботи фахівців в архівах: щоб з документами в руках аргументовано обстоювати свою правоту.
