У кінотеатрі «Маски» відбулася творча зустріч із зіркою європейського кіно, голландським режисером Йосом Стеллінгом. У рамках зустрічі за повного аншлагу пройшов показ його картин «Зала чекання» та «Стрілочник».
Довідка «ОВ»:
Йос Стеллінг народився 16 липня 1945 року в Утрехті. Здобув художню освіту, спеціалізувався у живопису та графіці. Поставив свій перший художній фільм у 1974 році, в якому грали лише непрофесійні актори, з якими він працював по вихідних. Несподівано стрічка «Марикен із Нюмегена» була прийнята до конкурсної програми Каннського фестивалю і справила враження на глядачів своїм візуальним рядом.
Усі фільми Стеллінга вирізняють глибина постановки психологічних та етичних проблем, їх неординарне рішення, а також гострий гумор та унікальне використання невербальних засобів кінематографа. Одна з найвідоміших останніх робіт режисера – картина «Душка» (2007 р.), зйомки якої частково проходили в Києві. Головну роль у фільмі виконав киянин Сергій Маковецький. Фільм відкривав заснований Стеллінгом у 1981 році Національний голландський кінофестиваль та київський МКФ «Молодість». Картини режисера «Стрілочник» і «Летючий голландець» світова критика включила до 100 кращих фільмів ХХ століття.
Перед зустріччю режисер провів прес-конференцію для журналістів. Він повідомив, що у рамках візиту до України він побував в Києві та Миколаєві, де відкрив повну ретроспекцію своїх фільмів, куди увійшли такі картини, як "Душка", "Рембрандт, рік 1669", "Ілюзіоніст" тощо.
– Коли мене запрошували до України, то я, чесно кажучи, спочатку не хотів їхати, – розповів Йос Стеллінг. – Але, як тільки-но я довідався, що, крім Києва, мені потрібно буде відвідати Одесу, то одразу погодився. Раніше я чув про ваше прекрасне місто і, звичайно, як і багато хто, вперше побачив Потьомкінські сходи в кіно. Сьогодні я встиг пройтися по місту, оглянути деякі визначні пам'ятки. Щоправда, погода була не дуже гарною – сніг і дощ, але, ви знаєте, тепер у мене є причина побувати тут знову саме влітку, коли усе буде цвісти яскравими барвами.
Режисер підкреслив, що не дуже полюбляє репрезентувати свої картини.
– Я вважаю, що моя справа – знімати кіно, – відзначив Йос Стеллінг. – Інше – за глядачем. Фільм належить його очам, тому що кіно – завжди інтерпретація. Гарна стрічка дає можливість інтерпретувати її по-своєму. Це гра між тим, хто дивиться, і тим, що відбувається на екрані. І це гра на рівних. Мені не подобаються фільми про політику або якісь групові речі, що підкоряють собі індивідуальність. Я намагаюся просто бути людиною і перебувати у центрі звичайних людських стосунків. Мене цікавлять життя і смерть, але не політика.
Взагалі мені властиве позитивне ставлення до себе, але я легко впадаю у меланхолію. На усіх нас чекає однаковий кінець, тому потрібно думати про щось більше. Парадоксальність дозволяє уникнути страждань, думаючи про неминучу смерть. Смерть – це те, що змушує нас жити.
За словами режисера, знімати артхаусне кіно "практично не вигідно", і якби не державна підтримка, то багато картин створити було б неможливо.
– Прокат артхаусних картин не повертає вкладених грошей. Тому допомагає держава, а також власний бізнес. Я вже понад тридцять років є власником кафе та кінотеатру. І мені подобається те, що я зовсім незалежний. Щоранку я встаю і починаю робити те, що хочу. Це мій основний принцип. Я люблю знімати складне кіно, – продовжив режисер. – Це моє, а не просто якісь фокуси. Кожен фільм для мене – це засіб передачі, а жанр не важливий. Просто я хочу розповісти іншу правду, використовуючи незвичні способи передачі. Мені ніколи не зняти комедію. Я не люблю гумору заради гумору. Я люблю гумор після драми. Мені подобається, коли драма відкриває твоє серце, і потім у ній проявляється гумор.
