Протягом останніх років не раз порушувалася проблема кадрового забезпечення установ охорони здоров'я в провінції. Головлікарі районних лікарень пропонували кілька шляхів розв’язання цієї проблеми. Один з них – залучення до медуніверситетів найбільш обдаровану молодь із провінції, цільова підготовка цих юнаків і дівчат за рахунок державного бюджету з подальшим поверненням молодих фахівців у рідні пенати. Але, на жаль. Медуніверситети далі самостійно вирішують питання набору абітурієнтів. І, скажемо відверто, для випускників провінційних шкіл, за поодинокими винятками, шлях у ці престижні вузи практично закритий. Молодий же одесит, закінчивши медуніверситет, зрозуміло не поїде до села Лиманського Ренійського району лікувати цілодобово 3 тисячі жителів.
І от жалюгідний результат відсутності державної кадрової політики в сфері охорони здоров'я. На сьогоднішній день із 66 лікарів, які залишилися в Ренійському районі, 12 вже відзначили свій 70-річний ювілей.
– Ми вдячні нашим пенсіонерам за те, що знаходять у собі сили і далі трудяться. У будь-якому разі на сьогоднішній день замінити їх просто нема ким, – говорить головлікар Ренійської центральної районної лікарні Степан Дмитрович Іванов. – Про кадровий голод ми вже давно б'ємо в усі дзвони, але він лише підсилюється. Судіть самі: понад 50% лікарів, які працюють у Ренійському районі, – люди пенсійного віку, 18% відзначили 45-річчя. Якщо говорити про молодих фахівців, то у нас є лише один лікар, виробничий стаж якого менше десяти років. Сам він народився і виріс у Рені. Закінчивши медуніверситет, повернувся додому, працює в хірургічному відділенні. Інших молодих фахівців у нас немає. Так, у районі періодично проходять інтернатуру випускники медичних вузів, але потім вони їдуть до Одеси та інші великі міста. Тому що не бачать для себе перспектив у маленькому місті, не говорячи вже про села.
За словами С.Д. Іванова, на сьогоднішній день лікарні і амбулаторіям не вистачає п'ятьох педіатрів. От уже три роки в Ренійському районі немає жодного окуліста. Щоб елементарно підібрати окуляри або вилікувати кон’юнктивіт, ренійці змушені їхати до Ізмаїла, долаючи 140 кілометрів. Чотири роки немає в пологовому відділенні неонатолога – дитячого лікаря, що спеціалізується на роботі з немовлятами. І це в той час, коли висуваються дуже суворі вимоги до збереження здоров'я немовлят.
Щоб забезпечити провінційні райони медперсоналом, на рівні області була ухвалена програма, відповідно до якої за рахунок казенних коштів закуповується житло для молодих фахівців. Цього року Ренійський район одержав на це 178 тисяч гривень, придбана одна двокімнатна упорядкована квартира.
– Ми хочемо прийняти на роботу окуліста або неонатолога. Готові також взяти на роботу психіатра, – говорить головлікар ЦРЛ. – Молодий фахівець, який побажає приїхати до Рені, одразу одержить і робоче місце, і квартиру із правом її приватизації.
На жаль, однієї квартири не досить для розв’язання кадрової проблеми. За підрахунками С.Д. Іванова, Ренійському району потрібно протягом п'ятнадцяти років щороку купувати як мінімум по три квартири. У місцевих бюджетах таких грошей просто немає.
Ренійський район, що страждає від гострої нестачі кваліфікованих медичних кадрів, – не виняток. За словами міністра охорони здоров'я Миколи Банчука, «Україна є країною-донором медичних кадрів. Процесу міграції сприяють низький рівень заробітної плати, відсутність належних соціально-побутових умов, недосконала інфраструктура населених пунктів». Укомплектованість лікарями в Україні становить близько 80%. Як же, запитується, забезпечується конституційне право громадян на медичне обслуговування?
А що ж Міністерство охорони здоров'я? Микола Банчук констатує: "Якщо ми сьогодні не будемо платити лікарям тієї заробітної плати, що вони вже мають в Росії, Білорусі, не кажучи вже про західні країни, ці люди не будуть тут затримуватися. Ми не будемо мати кваліфікованих медиків". Міністерство охорони здоров'я зверталося до Мінекономіки, до Кабміну із проханням закласти в держбюджеті кошти для підвищення лікарям зарплати. Причому не на 20%, а в п'ять-шість разів. Але ця пропозиція не була почута. У результаті Микола Банчук закликав керівників усіх рівнів «відійти від стереотипів пасивного очікування випускників вищих медичних навчальних закладів і почати активний пошук нових форм розв’язання проблеми». Тобто медичне відомство кадрове питання, по суті, переклало на органи місцевого самоврядування.
