Шановні читачі, вважаю своїм обов'язком одразу попередити: друге слово в назві цієї статті читається із наголосом на другому складі. Тому що йдеться не про відомого американського кіносупермена, якого зіграв Сільвестр Сталлоне, а про найзагадковішого класика світової літератури – француза Артюра Рембо. Точніше, про виставу, створену за його творами в Одеському російському драматичному театрі і показану 21 травня цього року в Москві, на V Міжнародному театральному фестивалі "Арбатські зустрічі".
Весняна прем'єра в Москві – схоже, для Одеського російського театру це вже стає традицією. Судіть самі: у квітні минулого року москвичі стали першими глядачами ліричної комедії "Маестро, на вихід", а у травні цього року в Москві відбулася прем'єра вистави "Одне літо в пеклі. Осяяння" у постановці Олексія Литвина. Чи означає це, що керівництво театру москвичів поважає більше, ніж одеситів? Ажніяк – усіх своїх глядачів Одеський російський театр поважає абсолютно однаково. Просто сьогодні творча діяльність Одеського російського театру викликає такий жвавий інтерес, що запрошення на найпрестижніші російські театральні фестивалі приходять із Москви на адресу театру регулярно. А, погодьтеся, від гарних запрошень гріх відмовлятися.
Пропозиція, зроблена театру ще восени минулого року організаторами фестивалю "Арбатські зустрічі", і зовсім була особливою. Одеситам запропонували привезти у травні цього року до Москви одразу дві вистави. І якщо перша з них – "Сутінки богів" за п'єсою Родіона Феденьова у постановці Є. Лавренчука вже пройшла кількаразову перевірку фестивальними майданчиками України, Росії, Казахстану та Польщі, то з приводу другої назви ситуація склалася дуже цікава. Організатори "Арбатських зустрічей" – відомі московські театрознавці Алла Садовська та Павло Тихомиров захотіли бачити у програмі свого фестивалю ще не існуючу на той час виставу. Так, так, шановні читачі, саме так. Просто москвичів досить заінтригував один із творчих задумів члена режисерської колегії театру Олексія Литвина, який вже давно мріяв перенести на театральну сцену прозу дивовижного генія Франції Артюра Рембо...
Ні на секунду не дозволивши собі засумніватися у рівні ерудиції читачів цієї статті, все ж таки вважаю за потрібне дати коротке пояснення – хто такий Артюр Рембо. Жан Нікола Артюр Рембо (1854 – 1891) – геніальний французький поет, oдин із найяскравіших представників французької богеми XІХ сторіччя. Стосовно Рембо літературознавці часто застосовують термін "поет-підліток" – усі створені ним твори були написані у віці від 16 до 19 років. Причому більшість із них, зокрема, вірші та поеми "П'яний корабель", "Коваль", "Голосні", "Паризька оргія" та інші визнані абсолютними поетичними шедеврами. Але головними перлинами творчої спадщини Рембо вважаються два прозові твори – "Осяяння" та "Одне літо в пеклі". У середовищі світових вчених-лінгвістів існує думка, що це – найгеніальніші тексти із коли-небудь написаних французькою мовою.
Саме ці два твори й лягли в основу інсценівки Олексія Литвина. Довідавшись про проект, який готується, організатори "Арбатських зустрічей" запропонували Олексію Литвину та директорові театру Олександру Копайгорі підготувати дану прем'єру безпосередньо до фестивалю, запланованого на травень. І театр взявся за роботу.
Оформлення вистави придумав головний художник театру Григорій Фаєр. Заслужений артист України Юрій Невгамонний та акторка Тетяна Коновалова були обрані як виконавці. Репетиції вистави проходили у кілька етапів, причому паралельно із виставою за Рембо Литвин працював над іншою постановкою – комедією "Кумедний випадок" за К. Гольдоні. Але усе було зроблено у намічений термін. 12 травня відбувся генеральний прогін вистави "Одне літо в пеклі. Осяяння". А 16 травня колектив театру сів у поїзд і вирушив до російської столиці – одразу на два театральних фестивалі: "Меліховська весна" (про цю подію ми докладно розповіли в одному із попередніх номерів газети) та "Арбатські зустрічі".
За своїм форматом – це фестиваль камерних вистав. Проходить він у центральному Будинку актора імені А. Яблочкіної, розташованому на Арбаті, напроти знаменитого Театру імені Вахтангова. Перебування Одеського російського театру на фестивалі почалося 20 травня із акторських посиденьок, на яких з театралізованим вітанням москвичам від одеситів виступив провідний артист театру, народний артист України Олег Школьник. Також на посиденьках був показаний короткий презентаційний фільм про наш театр, тепло прийнятий присутніми. А наступний день – 21 травня став днем великої роботи. Технічна група на чолі із художником-сценографом Григорієм Фаєром з раннього ранку займалася підготовкою майданчиків для проведення вистав: встановлювалися декорації, коригувалася світлова партитура, провадилися репетиції. І ось, о 18.00 зала, незважаючи на виставлені додаткові ряди, була вщерть заповненою і почалася прем'єра "Одне літо в пеклі. Осяяння".
Ця стаття не є рецензією. Рецензії на цю виставу попереду. Передбачаю, що вони будуть різними – ця постановка не може бути прийнята усіма беззастережно. Вистава адресована, насамперед, представникам інтелектуальної еліти. Вже занадто складним та багатошаровим є вихідний матеріал – тексти Артюра Рембо, де кожна, без винятку, фраза сповнена дуже глибокого філософського змісту. Скажу лише одне: вистава, безумовно, стала етапною для театру. Постановок такого роду в Одеському російському театрі не було вже багато років. Вистава стала етапною для виконавців – Юрія Невгамонного і, особливо, для молодої акторки Тетяни Коновалової. Адже якщо за плечима Невгамонного – ціла низка ролей у камерних виставах, і досвіду цьому акторові не позичати, то для Коновалової – це перша робота подібного роду. Величезні обсяги дуже складного тексту, просто велетенські монологи, робота очі в очі з публікою, сценічне існування на найгострішій грані емоцій – таке під силу далеко не кожній молодій акторці. Тетяні Коноваловій це виявилося до снаги. Один із провідних театрознавців Москви Наталя Старосельська, не усе прийнявши в даній постановці, проте, відзначила акторську роботу Коновалової двома словами – "вищий пілотаж".
Одна година двадцять хвилин (такий хронометраж цієї вистави) пролетіли для глядачів на одному подиху. Коли після фінальної сцени актори пішли за лаштунки, глядачі не одразу зрозуміли, що це кінець. Їм хотілося продовження. Оплески були довгими та заслуженими. На виході із залу із вуст різних глядачів кілька разів пролунала фраза: "Такі вистави потрібно дивитися не один раз".
І у цьому плані в одеситів є серйозна перевага перед москвичами: вони зможуть подивитися цю виставу стільки разів, скільки визнають за необхідне. Одеська прем'єра відбудеться у жовтні. Цей часовий розрив пов'язаний із підготовкою театром спеціального проекту "Театральний вівторок" та устаткуванням в театрі малої сцени. То ж, "Одне літо в пеклі. Осяяння" одесити побачать на відкритті наступного театрального сезону. Наберіться терпіння, любі глядачі! І не сумнівайтеся – воно буде винагороджене!
Цією фразою могла б закінчитися стаття, якби не ще одна обставина, пов'язана із даною фестивальною поїздкою. Їдучи на два фестивалі, театр у підсумку привіз нагороди одразу із трьох. Вже перебуваючи у Москві, директор театру Олександр Копайгора одержав звістку про те, що він увійшов до числа фіналістів продюсерського конкурсу Міжнародного фестивалю "Дягилєвські сезони. Перм, Петербург, Париж". З Москви Олександр Євгенович вилетів до Пермі, де 22 травня на урочистій церемонії закриття фестивалю йому було вручено Велику медаль та Диплом "Премія С. Дягілєва". Так відзначено продюсерську діяльність Олександра Копайгори, зокрема, ідею та втілення Міжнародного театрального фестивалю "Зустрічі в Одесі".
