Про те, що Костянтин Костянтинович Пеліван – у минулому голова Арцизької районної ради – працює над своєю третьою книжкою після тих, що вже побачили світ – «Краткая история села Главаны» і «Голод 1946-1947 годов в Южной Бессарабии в Арцизском районе Одесской области» знало багато людей. Тим більше, що у Виноградівці, досі пам’ятають попередню назву села – Бургуджи, а книжку передбачалося назвати: «История села Бургуджи».
Сьогодні важко, майже неможливо повірити, що писала книжку вже смертельно хвора людина, яка чудово знала про свою страшну хворобу. Дружина його, Ганна Миколаївна, говорила: «Не дай Боже нікому пережити такі муки». А Костянтин Костянтинович, тамуючи нелюдський біль, поспішав дописати, доопрацювати, удосконалити свою багаторічну працю, змагаючись за кожну годину життя, бо дуже швидко танули сили. І встиг здійснити громадянський і творчий подвиг. За три дні до смерті він побачив пілотний примірник книжки у чудовому поліграфічному виконанні – плід роботи арцизьких поліграфістів видавництва «Діамант» – сім’ї Петрових, Марії та Семена. Їхніх синів Олександра та Володимира. Пеліван сподівався, що книжка буде саме такою – красивою, ближчою до подарункового варіанту. У ній понад 170 кольорових і чорно-білих знімків. Автор назвав сотні імен бургуджийців, чиє життя і лягло в основу написання цієї чудової книжки. Написана вона добірною мовою і читається з надзвичайним інтересом
Книжка не претендує на науково-дослідницьку працю.
– Проте, – зауважив Андрій Васильович Шабашов – професор кафедри археології та етнології України, директор Південноукраїнського центру етнічних і політичних досліджень» «ЛАД», – «История села Бургуджи» безперечно – вагомий науковий внесок у вивчення історії болгар України. І використовуватиметься у подальшому дослідженні всіх болгарських сіл Бессарабського краю. Але найголовніша вартісність книжки у тому, що вона виховує у подальших поколіннях почуття гордості за свою маленьку батьківщину, у якій жили і тепер живуть такі чудові люди.
На презентацію книжки, проведену сім’єю Костянтина Костянтиновича за фінансової підтримки Сергія Володимировича Паращенка – керівника агрофірми «Бургуджи», прийшли ті, хто багато років працював пліч-о-пліч з Костянтином Костянтиновичем Пеліваном, переживав з ним злети і труднощі, багато односільчан. Їм відведено один з розділів книжки – «Известные люди села Бургуджи». А бургуджийська земля зростила багатьох славетних своїх дочок і синів. Серед них – перший Герой Соціалістичної Праці на Бессарабщині Петро Антонович Корнійчук – знатний кукурудзівник. Його ланка на 50 гектарах одержала по 70 центнерів зерна з кожного. Такого ж високого звання пізніше був удостоєний керуючий відділення Філіп Петрович Йовчев. Ця земля подарувала чудових керівників колгоспу імені Леніна, який гримів на всю країну трудовими успіхами – Дем’яна Георгійовича Ніколова і Костянтина Ілліча Парпуланського. Ученого, академіка Академії наук Молдови Дмитра Георгійовича Терзі, письменника, члена Спілки незалежних болгарських письменників, педагога Івана Миколайовича Волкова. Викладача, директора Всеукраїнського центру болгарської культури Дмитра Федоровича Терзі, народного артиста Росії Володимира Дмитровича Велєва…
Зі слів визнання, що прозвучали на презентації і адресувалися Костянтину Костянтиновичу, вимальовувався яскравий портрет цієї незвичайної людини – керівника, ученого, неабиякої особистості. Він був турботливим батьком і ніжним дідусем. Не випадково Людмила Миколаївна Радулова – заступник голови районної ради, звертаючись до вдови і дітей Костянтина Костянтиновича, сказала:
– Ви були головним джерелом натхнення для Костянтина Костянтиновича. Сім’я для нього була святою.
Саме дружина Ганна Миколаївна і діти Євген та Оксана допомагали йому видати цю книжку. Разом за гранично стислий час вони виконали величезний обсяг роботи, за що Костянтин Костянтинович був їм безмежно вдячний. І треба було бачити його щасливі очі на змученому хворобою обличчі, коли він взяв до рук готовий примірник книжки. «Встигли», – прошепотів він тоді.
А наштовхнули Пелівана на думку про написання такої книжки самі мешканці села Бургуджи. Сергій Володимирович Паращенко – керівник фермерського господарства «Агрофірма «Бургуджи», справжній патріот села Виноградівки – з болем у душі говорив про Пелівана у минулому часі, називаючи його своїм вчителем, наставником, Людиною з великої літери.
– Це він вклав у мене, – тоді керівника-початківця, – сказав Сергій Володимирович, – глибоке розуміння того, що в основі успіху лежить справжня любов до людей, до землі. Я дуже старатимуся, щоб люди у нашому селі жили гідно. Щоб Виноградівка стала селом, яким завжди і скрізь пишатимуться наші нащадки.
Марія Василівна Петрова, директор видавництва сказала:
– Вічне те, що людяне. Такою ж вічною буде і вдячна пам’ять бургуджийців. Адже книжка написана про них і для них, ставши вічним пам’ятником Костянтину Костянтиновичу, ним же створеним
У вступі автор написав, що не було б книжки – якби не брало участі у її створенні так багато безкорисливих помічників. Зокрема директор місцевої школи Ганна Василівна Волкова, сільський голова Афанасій Іванович Грозов, завідувачка сільського музею Кристіна Чердакогло, колишній секретар комсомольської організації, а пізніше – секретар сільської ради Поліна Дмитрівна Волкова, Леонід Костянтинович Парпуланський, який надав зібрані його батьком Костянтином Іллічем матеріали про історію села і колгоспу. Великою підмогою були також матеріали Арцизького краєзнавчого музею та архівні – районної газети «Ленинская искра» – «Арцизские вести». Костянтин Костянтинович за життя був вдячний сім’ї Петрових за те, що книжка дійшла до читача. І безмежно вдячний Сергію Володимировичу Паращенку та його дружині Майї Христофорівні. А ще є рядки, написані з особливим трепетом і любов’ю: «Особая благодарность моей семье за моральную поддержку и техническую помощь в написании книжки, жене Анне Николаевне – бывшему директору Виноградовского музея за бесценные советы, сыну Евгению и дочери Оксане – за техническую помощь и редактирование книги, а невестке Ольге и внучке Дашеньке – за моральную поддержку».
На презентації через серйозні обставини не було людини, з якою багато років було пов’язане трудове життя Костянтина Костянтиновича – Георгія Івановича Арабаджи, заступника голови Одеської обласної ради. Але цю втрату він переживає дуже болісно, вважаючи її несправедливою і непоправною. Пелівана він завжди поважав за аналітичний розум, вміння передбачати. За його непідробну любов до людей і землі. Це – головне. Вони разом виношували ідею створення у Задунаївці музею імені Христо Ботева. І вона успішно втілена у життя. Були задумані разом і інші цікаві проекти. Георгій Іванович вважає, що Костянтин Костянтинович увібрав у себе всі найкращі риси і якості, властиві людині. Він безмежно любив свій край, земляків. Його поважали і цінували за добрі справи, високі моральні якості. Він залишиться у пам’яті назавжди.
«История села Бургуджи» – велетенська праця. Де ж брав сили Костянтин Костянтинович? Що було для нього маяком у його русі до мети? Відповідь знаходимо у рядках вистражданої ним книжки: «Нам бы очень хотелось, чтобы молодое поколение бургуджийцев продолжило начатое их прадедами, дедами, отцами и сделало все, чтобы не только сохранить село в это сложное время, но и в дальнейшем его развивать. Верим, что село Бургуджи (Виноградовка) продолжит свое развитие. Это показывает и его история».
