В Одесі за подвійне вбивство затримано кримінального авторитета Стояна, що «кришував» БЮТ
В Одесі за різанину, результатом якої стала смерть однієї людини та важке поранення другої, затримано відомого у минулому кримінального авторитета Георгія Стоянова (Стояна). Пікантності скандалу додає той факт, що Стоян був близьким до одеських кіл БЮТ і, як стверджують, надавав їм кримінальне прикриття...
25 жовтня у Приморському районі Одеси двоє молодих чоловіків, які вступилися за дівчину – реалізаторку послуг мобільного зв’язку, стали жертвами збройного нападу. 27-річний реалізатор компакт-дисків помер від ножового поранення горла близько 16.30 у неділю на перехресті вулиць Лейтенанта Шмідта та Пантелеймонівської, на очах у перехожих. Його 31-річний товариш шпиталізований з місця пригоди із численними колото-різаними ранами.
Інцидент стввся біля зупинки громадського транспорту. Працівники ДАІ, які першими прибули на місце за викликом очевидців пригоди, затримали на місці злочину 60-річного одесита за підозрою у збройному нападі на продавців. Про це повідомляє прес-служба Головного управління МВС України в Одеській області.
За попередніми даними, причиною інциденту стало «з’ясування взаємин» між продавцем та підозрюваним із приводу картки поповнення рахунку. Підозрюваний не зміг поповнити рахунок свого мобільного телефону за допомогою купленої картки і повернувся на точку продажу розбиратися у ситуації. Його обурив той факт, що за послугу поповнення рахунку продавець взяла з нього 1 гривню. Ця сума й послужила приводом для вбивства.
Знервованому покупцеві словами владнати проблему не вдалося, і він вирішив провчити продавця. Але за дівчину-реалізаторку послуг мобільного зв’язку заступилися двоє молодих чоловіків, які реалізують по сусідству компакт-диски. Під час сварки із продавцями чоловік вийняв ножа і перерізав гортань одному із продавців, а другому всадив ніж у область ключиці.
Правоохоронці знайшли на місці пригоди ніж і вилучили його як ймовірне знаряддя вбивства. На сьогодні слідчі органи встановлюють усі обставини інциденту. Підозрюваний перебуває у Приморському райвідділі міліції.
Як стало відомо із джерел у правоохоронних органах, затриманим виявився відомий у минулому кримінальний авторитет Георгій Стоянов (Стоян), раніше судимий за пограбування та розбійні напади. Затриманий пояснив свою поведінку досить своєрідно – нібито у нього «рак мозку, ось і стався спалах агресії».
Правоохоронці порушили справу за статтею 115 частина 1 КК України (навмисне вбивство).
Георгій Стоянов – один із «кримінальних королів Одеси». Замолоду закінчив Одеське морехідне училище, плавав на суднах Чорноморського морського пароплавства. Потім із братом організував ОЗУ – «бригаду Стояна». На рахунку банди – десятки розбійних нападів, пограбувань, вбивств. ОЗУ Стояна конфліктувало із іншим угрупованням – Олександра Ангерта (Ангела).
Наприкінці 90-х після кримінальних «розбирань» між одеськими угрупованнями було вбито брата Георгія Стоянова. За одними даними, це була помста за вбивство Стояном кримінального авторитета Рєпіна, за іншими – відголоском вбивства лідера найвпливовішого на той час угруповання Карабаса.
Стоянов був тричі судимий в Україні. У 1997 році він одержав посвідку на проживання у США. Із 1999 року став об’єктом розслідування, яке провадили ФБР та британський Скотленд-Ярд. Українська влада надала США усю необхідну інформацію про злочини, у скоєнні яких підозрюється Стоянов, який перебував у розшуку в Україні.
Однак 27 травня 2004 року суддя східного дистрикту Нью-Йорка Алін Росс дивним чином виправдав Георгія Стоянова за усіма пунктами звинувачення. Кажуть, що допомогу у вирішенні цього питання йому надали високопоставлені особи в БЮТ. Після звільнення Стоян лікувався в Ізраїлі від раку мозку. Близько року тому він повернувся до Одеси.
Як стало відомо із джерела в Одеському обласному управлінні МВС, Г. Стоянов підтримував досить тісні взаємини із помічником народного депутата від БЮТ Андрія Кожемякіна Дмитром Рустановим, застреленим в Одесі 25 січня, що виконував роль «наглядача» від БЮТ за Одесою. Як вдалося з’ясувати правоохоронцям, Г. Стоянов на прохання Д. Рустанова неодноразово виступав у ролі посередника у вирішенні різного роду «делікатних» питань, а найчастіше і просто організовував бандитські «наїзди», як, наприклад, у нашумілому випадку з кафе «Вітрина», розташованому на розі Фонтанської дороги та вулиці Сегедської. Джерело в міліції повідомляє, що Д. Рустанов використав бандитів із угруповання Стояна, часто користувався його «послугами», особливо тоді, коли було необхідно розправитися із невгодними йому людьми або організувати «наїзд» на чийсь бізнес.
Незадовго до смерті Д. Рустанова їхні взаємини із Г. Стояновим нібито зіпсувалися на ґрунті розподілу сфер впливу. У зв’язку із цим, слідчі органи перевіряють можливу причетність Г. Стоянова до вбивства Д. Рустанова, а також його контакти із відомими особами в БЮТ...
Артемій ТРОЇЦЬКИЙ
Малюк напрокат
19 жовтня, о21.30, настанціїМиколаївОдеськоїзалізниціміліціонерипатрульно-постовоїслужбипідчасчергуваннязатрималижінку, підозрювануувикраденніоднорічногомалюка. Дитина, якувонавезлаувізочку, заописомтакожцілкомвідповідалаприкметам, данимуорієнтуванні. Чотириденний пошук закінчився пійманням злочинниці.
Того ж вечора проти неї було порушено справу за статтею 146 Кримінального кодексу України «Викрадення людини». І почалася не менш напружена слідча робота щодо з’ясування обставин цієї пригоди, що є надзвичайною навіть для кримінального світу.
Перед слідчим сиділа молода жінка 24 років. Як кажуть, без особливих прикмет. Лише в її по-котячому зелених очах іноді спалахував нездоровий блиск, та висип, що обкидав губи, видавав її аж ніяк не світський спосіб життя.
Вона сама зізналася у своїй провині. Заперечувати було безглуздо, оскільки слідчі вийшли на картотеку, що зберігається в архівах її рідного міста Запоріжжя, яке вона залишила у пошуках легкого щастя. Документ розкривав таємницю її злочинної біографії. Виявляється, Лілію Чесняк, – так звуть цю особу, – у 2006 році вже було засуджено за крадіжку дитини, вчинену на запорізькому вокзалі. Відбувши термін в Умані, вона звільнилася у квітні цього року. Але, мабуть, 2,5 року, дані на роздуми, не пішли їй на користь. Вона не відмовилася від своїх протиправних нахилів і не змінила свою кримінальну спеціалізацію.
На запитання, що спонукало її до рецидиву, вона завчено відповіла, що їй було шкода малюка. Лише піклуватися про нього вона не збиралася. Вояжуючи по країні, Лілія жила жебрацтвом. А з маленькою дитиною на руках було зручніше спекулювати на людських почуттях. І вона це використовувала. Так, у Миколаєві вона котила перед собою вже інший візочок – простіший. А той, в якому малюк був викрадений, вона вже встигла продати, і в когось випросити замість нього старий. То ж вкрала вона дитину так, немов взяла її напрокат у невдачливого татуся.
Ним же виявився уродженець та громадянин Молдови Захар Парапір. До Одеси його теж занесла нелегка крива. Він змінював адреси, ночував на вокзальних лавах, у парках на лавах, збирав пляшки, підробляв на розвантаженні машин на базарах, можливо, крав дрібниці. У Кривому Розі зустрівся з такою ж безмаєтною мандрівницею, яка жадала задоволень. Любов у них швидко закінчилася, тому що жінка незабаром потрапила до в’язниці за крадіжку валіз. А в Захара залишився на руках народжений нею маленький Ігорок. Батько швидко зміркував, що із хлопчиком, закутаним у пелюшки, він легко зможе розжалобити транзитних пасажирів і збирати врожаї милостині.
15 жовтня Захар сидів із сином у залі чекання на другому поверсі Одеського вокзалу. Хоча він і стверджував, що був тверезим, але задрімав так міцно, що не почув, як до нього підійшла молода шатенка середнього зросту, у довгому чорному, не дуже чистому плащі і, переконавшись, що не привертає до себе уваги збоку, покотила візочок. Опам’ятавшись о 6-й ранку, Захар виявив пропажу і пішов до лінійного відділу міліції на Одеській залізниці.
З метою розкриття злочину було створено план оперативно-пошукових заходів. Було піднято на ноги працівників усіх служб. Пішли телефонні запити до притулків, дитячих будинків, громадських організацій, медичних закладів. Група оперативників перевіряла церкви, ринки, автостанції, кубла, місця імпровізованих бомжевих нічліжок.
Тим часом, татусь, написавши заяву і пославшись на глибокі переживання, вийшов покурити і зник. Його немає й донині. Тому насамперед Ігорка відвезли до лікарні, де він пройшов повне обстеження. Тепер хлопчика визначено до одного з дитячих будинків.
Лілію, звичайно ж, посадять. Не виключена колізія, коли їй доведеться зустрітися в місцях ув’язнення із матір’ю Ігорка. Можливо, на нарах у двох жінок буде про що поговорити. Чи не про те, як у спільному для обох прагненні до випадкових грошей вони перетворили долю маленького беззахисного хлопчика у ходову розмінну монету?
Влад СЛАВІН
